18 травня 1944 року кримські татари називають трагічною сторінкою в історії свого народу. З 2014 року часто лунають заяви про повторення цього сценарію, оскільки тисячі кримських татар і сьогодні не можуть повернутися додому через політику російської влади. Серед них ‒ національний лідер кримських татар Мустафа Джемілєв. Він, як і багато його співвітчизників, не був вдома понад сім років. У річницю депортації кримськотатарського народу з Криму говоримо з Мустафою Джемілєвим про його рідні місця на півострові.
Сім'я Мустафи Джемілєва, як він розповідає, була родом з кримського села Ай-Серез, розташованого під Судаком. У радянські роки його перейменували і зараз село відоме як Міжріччя. Його Мустафа Джемілєв називає родовим селом. Хоча сам він народився в іншому кримському селі ‒ Бозкой у степовій частині півострова, де жили його батьки. В Ай-Серезі досі стоїть будинок сім'ї Джемілєва.
У річницю депортації кримських татар ми розпитали Мустафу Джемілєва про сімейну спадщину, яка пов'язує його з півостровом.
‒ Мустафа-ага, як і чим жили ваші предки в Ай-Серезі? Що вам про це відомо?
‒ У Судацькому регіоні, звідки наш рід походить, переважно жили генуезці. Після підписання Кучук-Кайнарджийського мирного договору (мирна угода між Російською та Османською імперіями, підписана у 1774 році на завершення російсько-турецької війни ‒ КР) Росія передбачила для себе заступництво над християнами у Кримському ханстві, оскільки Кримське ханство й Османська імперія тоді, можна сказати, зазнали поразки.
Тоді в Криму стався масовий перехід християн в іслам, щоб уникнути депортації
Але Росія це заступництво використовувала по-своєму. Фактично вона почала депортувати християн у внутрішні губернії Російської імперії, переважно в район Маріуполя. Тоді в Криму стався масовий перехід християн в іслам, щоб уникнути депортації.
У селі Ай-Серез теж були і християни, і мусульмани. Тоді не було паспортів, тому (влада ‒ КР) дивилися, хто куди ходить молитися: якщо до церкви, то там стояли казаки, які хапали людей на вози й вивозили. Тоді багато хто пішов у мечеть і з часом стали мусульманами.
Після депортації 1944 року всі сліди перебування кримськотатарських татар викорінили
У нас в Ай-Серезі до депортації було два кладовища: одне мусульманське дійсне, а інше закрите, там ніяких поховань не було. І наші діди говорили, що там поховані наші предки, які ще не були мусульманами. Зараз там ні того, ні іншого кладовища немає. Після депортації 1944 року всі сліди перебування кримськотатарських татар викорінили, зруйнували. Село стало називатися Міжріччя.
Ай-Серез у перекладі з давньогрецької означає «Святий Сергій». Але коли було перейменування всіх населених пунктів (у радянські роки ‒ КР), його у Міжріччя перейменували. Загалом тоді 1118 населених пунктів у Криму перейменували.
‒ Коли вперше вам вдалося побачити будинок предків?
‒ Моїх батьків розкуркулили у 30-х роках, заслали в Молотовську область (у 1957 році перейменована на Пермську область РРФСР, з 2005 року ‒ Пермський край Російської Федерації ‒ КР). Вони звідти втекли, повернулися назад. Спочатку в Мелітополь приїхали, а потім пробралися до Криму, але у своє село Ай-Серез не стали повертатися.
Хоча в моїх документах значиться, що я народився в селі Ай-Серез, насправді я народився в степовій частині Криму ‒ в селі Бозкой
У степовій частині Криму був такий Фрайдорфський район (Фрайдорфський національний єврейський район був розташований у північно-західному Криму, утворений у 1930 році з частин територій нинішніх Євпаторійського, Джанкойського та Сімферопольського районів, припинив існування у грудні 1944 року ‒ КР), його потім перейменували на Новоселівський. Там було село Бозкой ‒ маленьке зовсім, там жили євреї, німці, кримські татари, трохи росіян.
Євреї під час Другої світової війни поїхали або ж їх знищили нацисти. Потім депортували німців і кримських татар. І це село зникло. Зараз, кажуть, там близько 100 сімей живуть, серед них і кримські татари. Вони так і називають його ‒ Бозкой.
Хоча в моїх документах значиться, що я народився в селі Ай-Серез, насправді я народився в степовій частині Криму ‒ в селі Бозкой.
‒ Яким був будинок вашого дідуся в Ай-Серезі? В якому він стані, яка його архітектура?
‒ Там колориту національного мало збереглося. Будинок мого батька залишився. Він великий, хороший. Хоча зараз він виглядає не зовсім таким уже й великим. Там у свій час був клуб якийсь, потім його передали переселенцю. Я приїжджав туди, хотів викупити цей будинок.
Господар відразу відчув, з ким має справу, і заломив таку ціну, що палац можна було купити. По-моєму, ціна була в 50 тисяч доларів. Для сільської місцевості це величезна сума на ті часи. Але, тим не менше, після довгих переговорів все-таки цей будинок викупили, передали фонду «Крим» (благодійна організація ‒ національний фонд кримськотатарського народу, заснований II Курултаєм кримськотатарського народу у 1991 році ‒ КР). Ми там планували ще поруч якусь землю викупити й зробити місцем відпочинку для ветеранів національного руху. І ось почалася окупація (російське захоплення Криму у 2014 році ‒ КР) і тепер окупанти наклали арешт на все майно фонду «Крим». Так що це все під арештом.
‒ Ви раніше згадували розповіді ваших предків про те, що в Ай-Серезі, навіть у скель, є свої імена. Що ви про це знаєте?
‒ Один з наших співвітчизників випустив книгу. Вона так і називається «Ай-Серез». Там, по-моєму, сімдесят і дві скелі, і кожна має свою назву.
‒ У Криму в результаті численних адміністративних поділів і перейменувань багато невеликих сіл зникли або втратили свої історичні назви. Чи є шанси їх відновити?
Якщо йдеться про відновлення історичного найменування, то потрібно охопити все
‒ Ми свого часу створювали комісію з відновлення історичної топоніміки Криму. Адже, якщо йдеться про реабілітацію депортованого народу, це означає не тільки його виправдання й визнання незаконності депортації, але й відновлення всього, що було до депортації, зокрема й населених пунктів. І ми створили комісію, яка мала цим питанням займатися.
Має йтися не лише про відновлення довоєнної назви. Тому що, починаючи з 20-х років минулого століття, там ще були інші назви. Наприклад, Тельмани, Октябрські та інші радянські назви. У них теж свої ‒ кримськотатарські ‒ найменування є. Ми говорили, що раз ідеться про відновлення історичного найменування, то потрібно охопити все.
Але ми зіткнулися з такою проблемою: за багато років якісь села зникли, з'явилися нові, якісь села об'єдналися. Тому там, де ми чітко знаємо, що село мало історичну назву, там легше перейменовувати. А коли об'єднані селища, потрібно визначати, яку саме йому назву дати.
Вважаємо, що ще до деокупації Криму там потрібно повністю відновити географічні додепортаційні найменування
Відповідно до духу Закону України про декомунізацію 67 населених пунктів (у Криму ‒ КР) відновили історичні назви. Але в закон внесли правку про те, що в Криму він набуде чинності після деокупації. Ми категорично були проти, але це так несподівано вийшло, що не змогли заперечити, тому так і залишилося.
Ми вважаємо, що ще до деокупації Криму там потрібно повністю відновити географічні додепортаційні найменування і на всіх картах мають бути їхні справжні назви. Дехто посилається на труднощі, що нам доведеться постійно з кимось сперечатися, якщо не так карту напишуть. Що ж, будемо сперечатися. Це і є складова частина нашої боротьби за деокупацію Криму.
У Києві відкрилася виставка до роковин геноциду кримськотатарського народу (фотогалерея)
День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу
18 травня в Україні та світі згадують про жертв депортації кримськотатарського народу з Криму у 1944 році. У цей день з півострова відправили перший ешелон кримських татар. Загалом було депортовано близько 200 тисяч осіб.
У цей день проходять жалобні заходи пам'яті жертв депортації кримськотатарського народу з Криму.
Згідно з постановою Верховної Ради України, день 18 травня оголошено Днем пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу.
