«Крим у 2014 році вже вилікувати було неможливо» – Гайдук

Сьома річниця окупації Криму. На початку березня 2014 року флот України залишився без командувача. Дениса Березовського, який зламав присягу, назвуть командувачем «одного дня», ще два заступники – Єлисєєв і Шакура, як кажуть військові, терміново «пішли на больнічку». Чому зрадили молоді, перспективні командири, які мали авторитет серед військових, їздили від України в НАТО? Сергій Гайдук, який із 3 березня 2014-го очолив Військово-морські сили України, розповів редакції Крим.Реалії, як починалася окупація, що відбувалося в штабі ВМС України. Які були настрої? Навіщо до Криму приїжджали російські політики? Як Гайдук переховував свою родину? І які помилки були зроблені у Криму в 2014 році?

Анжеліка Руденко: Коли для вас почалася окупація? Коли ви це зрозуміли?

‒ Це 20-і числа лютого 2014-го. Тоді було ухвалене рішення щодо підсилення об'єктів Чорноморського флоту, які були в Криму. Були висунуті десантно-штурмові роти на аеродроми «Гвардійське» та «Кача». Взяли під охорону запасний командний пункт Чорноморського флоту у Верхньосадовому, пункт ретрансляції на горі Ай-Петрі, Військово-морський клінічний центр Чорноморського флоту. Також були взяті під посилену охорону арсенали, бази та склади ЧФ Російської Федерації.

Це вже був перший сигнал, коли 810-у бригаду морської піхоти перевели в ступінь «Б» – боротьби з тероризмом. Аргументація їхньої розвідки була пов'язана з тим, що на території України відбуваються стихійні дії.

‒ Прикриваючись ротацією контингенту через Олімпіаду в Сочі, до Криму Росія перекидає спецпризначенців і десантників. Вони діяли приховано, чи розвідка Військово-морських сил знала про перекидання додаткових сил?

‒ Перекидання контингенту було аргументовано ротацією. І те угруповання десантних кораблів, яке було в Криму, воно було не лише Чорноморського флоту. Це були десантні кораблі і Балтійського флоту, і Північного флоту. І це потребує відповідного розуміння, що роблять в Чорному морі десантні кораблі з Балтійського флоту та Північну флоту? Тому що їхній головний функціонал – це перекидання озброєння, військової техніки та особового складу. Було зрозуміло, що відбуваються певні підготовчі заходи.

Відкрито, через Керченську протоку, паромами, форсувати і доставляти до Криму російські угруповання було неможливо. Це б було дуже відкрито, тому була легенда – ротація угруповання, яке забезпечувало Олімпійські ігри, і в тому числі Паралімпійські ігри в Сочі. Це була та легенда яка була використана для доставки підрозділів сил спеціальних операцій, десантно-штурмових військ Російської Федерації.

‒ 19 лютого Янукович забирає з Криму командувача Військово-морських сил Юрія Ільїна і призначає його начальником Генштабу. В цей момент у Військово-морських силах було розуміння що відбувається?

‒ Для мене, як на той період заступника командувача ВМС України, було очевидним, що командувач Юрій Ільїн був політично заангажований під політичну силу – Партію регіонів. Тому, на мій погляд, це призначення мало більш такий політичний характер, ніж військовий. Хоча я не виключаю тут і військового аспекту. Були сподівання, що командуювач ВМС України, з досвідом служби в морській піхоті, буде більш рішучим, ніж попередній начальник Генерального штабу Замана щодо застосування Збройних сил щодо дій на Майдані.

Ми тоді в Криму дуже складно розуміли, що відбувається в Києві. Я беру навіть себе, в той період, як замкомандувача, дуже мені складно було зрозуміти ті перипетії, які відбувалися в Києві. Ми розуміли, що є відмова від євроатлантичного курсу України. Але що відбувається? Цього розуміння, на жаль, на той час не було.

Як «на больнічку» пішли Єлисєєв, Шакуро, Ільїн

‒ Військово-морські сили без командувача, заступник командувача Сергій Єлисєєв, керівник начштабу Дмитро Шакуро лягають в лікарню, просяться в запас. Чому? Що ви можете розказати про цих людей?

‒ Той же Єлисєєв ‒ він росіянин, в нього батьки на той період жили під Москвою. Він випускник Калінінградського вищого військово-морського училища. Коли його призначали на посаду заступником командувача Військово-морських сил України, і на колегії його запитали: «А якщо завтра війна з Росією, як ви будете поводитись в цій ситуації?». Він тоді сказав: «Я тоді звільнюсь». Чому, якщо людина сказала свідомо, в мирний час, що в разі виникнення конфлікту буду звільнятися, воювати з росіянами я не буду... Але людина призначається на посаду заступника командувача ВМС України.

‒ А яка історія у Шакура була?

‒ Шакуро достатньо молода людина, він, як і Березовський, Made in Ukraine. Ті молоді офіцери, які народжувались на зламі розпаду Радянського Союзу, випускники Чорноморського вищого військово-морського училища імені П.С. Нахімова. Тоді цей навчальний заклад перетягували чи на російську, чи на українську сторону. Тоді ще не було розподілу Чорноморського флоту, але частині курсантів вже пропонували поїхати навчатися в Росію. Частина ‒ залишилась в Україні.

Шакура не був готовий до такої відповідальності, я думаю, що на той період його вже завербували спецслужби Російської Федерації. 2 березня він разом із Березовським був у штабі ЧФ РФ. А 28 лютого, як говорять військові, він пішов «на больнічку».

Там же «на больнічке» вже були був Єлисєєв та Ільїн, який 26 лютого прилетів розібратися в ситуації в Криму. І більше до Києва не повернувся. А з 20-х чисел лютого і Лебедєв (міністр оборони України з 2012-го до 27 лютого 2014 року – ред.) теж був у Севастополі. І ситуація така, що міністр втік, начальник Генерального штабу втік, Єлисєєв та Шакура «на больнічке», командування флоту не залишилося.

Березовський із 28 лютого тимчасовий виконувач обов'язків командувача ВМС України. 1 березня – указ Турчинова про його призначення. І 2 березня він о 16:32 хвилини у штабі Чорноморського флоту вже зрадив. Отака хронологія командуювача одного дня.

‒ А ви Березовського добре знали? Що можете розказати про цю людину?

Березовського рекомендував Тенюх

‒ А ви Березовського добре знали? Що можете розказати про цю людину?

‒ Офіцера можна оцінювати по здобутках і по людських якостях. Як офіцер він був підготовлений – це, безумовно, треба віддати шану. Офіцер, який спроможний до підвищення рівня своєї підготовки. А щодо бажання швидкого кар'єрного росту, міг «по трупах» або ліктями проштовхувати собі дорогу вперед. Безумовно, він зрадник.

‒ Чому з чотирьох заступників тимчасовим виконуючем командувача ВМС України призначають саме Березовського?

‒ 28 лютого тимчасовим виконувачем обов'язків міністра оборони був призначений Адмірал Тенюх, якого пов'язувала з Березовським тривала служба як командира і підлеглого. Тенюх запитав: «Ти готовий?», і Березовський відповів, що «так, готовий». (редакція Крим.Реалії звернулася за коментарем до Ігоря Тенюха, але він відмовився коментувати призначення Дениса Березовського за його рекомендацією – ред.)

Чому були зроблені такі кадрові «помилки» і що в ці дні відбувалося у Києві, Крим.Реалії розпитали Олександра Турчинова. Докладно читайте тут і дивіться:

А на той період вже відбулися безповоротні процеси та захоплення парламенту Криму. Влади кримської вже не було, влади севастопольської також, розіграна «карта кримського Беркуту».

Міліція, яка була на той період, шарахається. Начальник Служби безпеки Севастополя Зима (Петро Зима, з жовтня 2012 -го до лютий 2014 начальник управління СБУ м. Севастополь – ред.), якому підпорядковувалась контррозвідка, а вже 2 березня був призначений заступником Аксенова з питань безпеки. Він пішов туди повністю з базами даних, повністю з усією інформацією.

«Біполярні накази» Березовського

‒ Першого березня 2014 року – Березовський починає виконувати свої обов'язки. Які він тоді дає накази? Ситуація могла розвиватися інаше, якби не накази Березовського?

‒ Перше березня почалося з віддачі наказу про приведення підготовки кораблів до бою та походу. І в тому числі була команда на введення в дію планів охорони оборони берегових частин. Кораблі почали готуватися до виходу в море, частина вийшла в море. Близько 17:00 Березовський віддав команду – усім зупинитися, хто не встиг знятись із якорів і швартових, залишитися біля причалу. Тих, хто вийшов в море – повернутися до причалів постійного базування.

Як можна оцінити такі біполярні рішення? Ми 1 березня збиралися військовою радою і відповіді на це питання не було. Мене тоді насторожило, що на цій військовій раді були самоусунені Єлисєєв, Шакура і Максимов, помічник Павла Лебедєва, тоді вже колишнього міністра оборони.

‒ Вони мали право бути присутніми на військовій раді ВМС України?

‒ Юридично вони були у госпіталі, але, на жаль, вони там були. Потім вже стало зрозуміло, що інформацію з військової ради ВМС України збирали для протилежної сторони. Йде зовнішнє управління цим процесом, і Березовський був не самостійний гравець в цій ситуації.

І від нього можна очікувати біполярно не послідовних рішень. Серед ночі знову дається команда готувати кораблі до бою та походу. На ранок знову дається команда «відбій». Військові були виснажені, психологічно і фізично, втомлені ось цим «відбій, бойова готовність, відбій, бойова готовність».

‒ Олександр Турчинов говорив в інтерв’ю Крим.Реалії, що в ті дні планували рятувати флот. Кораблі можна було б вивести, якби не накази Березовського?

‒ На цю проблему можна дивитися по-різному. Можна ідеалізувати: кораблі знялися, з якорів відшвартовувалися, вийшли в море і пішли, наприклад, на Одесу. Другий погляд – а чому українські кораблі з українськими прапорами повинні йти з українського Криму, йти з українських пунктів базування? Флот ЗСУ – це і кораблі, і авіація, і берегові частини, це і частини логістичного забезпечення, це і розгорнута система управління. Інше питання, чому вони всі були в Криму, а не поза межами Криму, чому вони були не роззосереджені.

І от уявіть себе на хвилиночку керманичем, коли моряки знялися і пішли, тому що у них є на чому йти, льотчики злетіли і полетіли. А що робити тим, хто на березі. Вони себе як будуть відчувати, кинутими, так? Уявіть собі, населення бачить, що флот побіг із Криму. Нас кинули тут всіх. Що ви від нас хочете? Ця проблема дуже складна.

‒ Зараз багато дискутують з приводу десантної операції на Півночі Криму. Вже зараз можна говорити, що пів Криму Росії не потрібно було, можливо, вони б обмежилися, умовно, Севастополем. І якби була доведена до кінця та анонсована операція на Північний Крим, то ситуація могла розвиватися по-іншому. І це був би поштовх для бойового застосування тих частин, які дислокувалися в Криму.

‒ А ви знали про цю операцію тоді?

‒ Ні, тоді не знав. Із 3 березня я був тимчасовим виконувачем обов’язків командувача Військово-морських сил України. Засобів закритого зв’язку, починаючи від державних, засекреченого, таємного зв’язку, їх не було. Жодного спецзв’язку не було.

‒ Як з вами зв’язувалися?

‒ Мобільний телефон. При розгорнутій системі локацій і прослуховування, це все було здобутками противника. Вони все про все знали. І в тому числі були знищені усі плануючі документи, що стосуються бойового застосування флоту.

‒ Березовський дає наказ не чинити опору військам Росії, скласти зброю у разі блокування військових частин, 2 березня його звільнили, а вже 3 березня ви в.о командувача ВМС України. Як реагували тоді офіцери?

‒ Мені подзвонив начальник Генерального штабу (Михайло Куцин – ред.). І запитав, що відбувається. Я кажу, що є зрада, з однієї сторони, нарощується темп, і цією зрадою користується Росія. Ситуація така, що військові залишилися наодинці ‒ цивільної влади немає, силовиків та інших військових формувань немає. Друге питання було: «Чи ти готовий?». Я йому сказав, що визначився. Поїхав на командний пункт флоту, заслухав обстановку і доповів начальнику Генерального штабу, що керівництво флотом прийняв.

‒ У вас була розмова з Березовським?

‒ Я коли прийняв командування, ми знову повернули ситуацію щодо посилення охорони оборони берегових частин. Мені доповідають, що прибув Березовський. Він був дуже неадекватний, із тримтячими губами, з беззв’язною дуже мовою. Було видно, що людина психологічно зламана. Кажу: «Що ти далі збираєшся робити? Ти розумієш, що проти тебе порушена кримінальна справа ‒ ти державний зрадник».

Він відповів, що буде формувати «військово-морські сили АР Крим». Я йому кажу, що ти ніби неадекватна людина, ти в ці байки віриш? Дослужившись до адмірала, віриш в якісь там «військово-морські сили АР Крим»? Це не більше як піар-крок, в якому тебе як людину недалекоглядну, скажу м'яко, використали.

‒ Третього березня зранку вас намагаються взяти в полон прямо в штабі ВМС?

‒ Так, 3 березня була перша спроба мого арешту. І до цього був залучений Березовський, спецпризначенці РФ, парамілітари ‒ переодягнені «ряжені казачки». Тоді штаб Військово-морських сил блокували люди з транспорантами, з гучномовцями і кричали: «Гайдук – вон из Крыма». На фоні цієї «бутафорії» Березовський сказав, що прибув на переговори і його пропустили. Обманув.

Він прибув на командний пункт флоту і зробив заяву: «Сергій Анатолійович, ми прийшли вас арештовувати, одягайтеся, збирайтеся, пішли з нами». Я йому кажу: «Слухай, ти нічого не переплутав в цій ситуації?». Відбувається силове протистояння. Офіцери чергової зміни і зміни забезпечення відреагували на цю ситуацію і мене звільнили. Усіх вивели за територію штабу ВМС України. Але Березовського ми залишили.

‒ Після цієї спроби арешту ви 3 березня зранку на плацу збираєте особовий склад, розповідаєте про звільнення Березовського. Навіщо, ви дали йому слово?

‒ Інструментарій командувача – це штаб Військово-морських сил України, це особовий склад. Якщо в тебе не буде органу управління, вважай, що ти просто патріотичний одинак. Мені дуже важливо було зрозуміти на той період – я один?

Чи в мене є орган, чи можу я комунікувати з частинами, які перебувають від Чорноморська до Керчі, які перебувають на сході Кримського півострова. Це дуже важливо. І в той же час – показати Березовському, що його міфічні «військово-морські сили АР Крим» – це мильна бульбашка.

‒ Після вашого виступу на плацу усі плескають, співають гімн України. Ви тоді відчули, зрозуміли, що є підтримка, є на кого розраховувати?

‒ Якщо ви звернули увагу, то Березовський під час гімну України руку до кашкету підніс? Не одразу, але підніс. Це говорить про те, що людина не пройшла ще бар’єр між українським генералом і зрадником. А для себе, я зрозумів, що є орган управління. Особовий склад зрозумів, що є командувач, що дезуправління не відбулося, що процес керований і вони готові далі виконувати свої обов’язки.

‒ Тоді в перші числах березня 2014-го ви зустрічаєтесь з Олексієм Чалим самопроголошеним мером Севастополя, з Олександром Вітко, командувачем Чорноморського флоту Росії. Про що ви з ними говорили?

‒ Скажу відверто, я ці речі ні з ким не погоджував, але замисел був такий: я повинен був розуміти, що відбувається довкола мене в Криму. Безумовно, я сказав, що з Аксеновим зустрічатися не буду, тому що це бандит 90-х. Зрозуміло, що за Чалим, Вітко стоять певні сили, керівництво АР Крим, керівництво ЗС РФ. Щонайменше ці зустрічі дали зрозуміти, що в Криму сформовано два рівня керівництва: політичне і військове.

Тоді до Криму приїхала велика кількість російських політиків, на відміну від українських. Починаючи від помічників Путіна (у 2014-му до Криму приїжджав Леонід Слуцький – голова комітету Держдуми Росії у справах СНД – ред.), закінчуючи великою кількістю депутатів Держдуми РФ (приїзджали Костянтин Малофєєв, Микола Валуєв, Валентина Терешкова, Олександр Васильєв – ред.).

У кожного був визначений свій напрямок: військові займалися військовим, політики займалися політичним напрямком, в тому числі активно піднімалися питання – русифікація, видача російських паспортів, агітація, підготовка до «референдуму», агітаційна робота, різноманітний вплив на кримське населення.

Коли ти відчуваєш, що ти один, і на тобі висить все від «А» до «Я» в Криму, безумовно, потрібен діалог. Це була певна стратегія, тому що я реально розумів, що Києву треба дати час. Як кажуть моряки: требу було «осмотреться в отсеках». Після Майдану почалася певна стабілізація: призначили президента, відновився Кабінет міністрів України, з’явилося певне розуміння дій Верховної Ради. У нас було сподівання, що почнуть ухвалюватися певні рішення – і політичні, і військові.

‒ 16 березня проходить так званий «референдум», 18-го ‒ загинув прапорщик Сергій Кокурін, Валентин Федун отримав поранення. Як далі розвиваються події?

‒ Я ініціював зустріч з керівництвом міністерства оборони Росії. Це, безумовно, стас-секретар міністра оборони Микола Панков, це генерал армії Дмитро Булгаков, заступник главкому РФ Олександр Федотенков – колишній командувач Чорноморським флотом.

Ця зустріч була дуже складна. Я тоді сказав: ще одна провокація, яка буде пов’язана з використанням зброї, РФ отримає у відповідь застосування зброї від військовослужбовців ЗСУ. На цьому ми, як говорять русскіє «расстались».

‒ Ви дали наказ на використання зброї?

‒ Так. Мало того, що дав наказ, я оголосив його військовому керівництву цієї спеціальної операції по окупації Криму.

Вони зрозуміли, що це не жарти, що це серйозно. Пряме збройне протистояння може вплинути на ті плани окупації, які вже реалізовувалися. На той час уже відбувся так званий «референдум». 17 березня Путін підписав указ про приєднання Криму, і тут раптом українські військові почнуть стріляти. Це в їхні плани явно не входило.

І тому була спланована операція, і десь о 5-й годині ранку 19 березня почався штурм штабу ВМС України. Їм треба було прибрати командувача, обезголовити керівництво флоту. Знову ж таки в російському стилі «женщіни-дєті,» який зрежисували спецпризначенці РФ.

‒ Вам висунули ультиматум, щось пропонували?

‒ У мене відбулася зустріч із Олександром Вітком ‒ командувачем Чорноморським флотом. Один на один. Він сам попросив зустрітися, мабуть, щоб ідентифікувати, що я перебуваю на місці. І була з його боку спроба схилити мене на сторону РФ. Я йому сказав, що своїх рішень і своїх позицій я не міняю. Так закінчилися ці перемовини. А потім вже був штурм. Застосування спеціальних засобів. І, безумовно, арешт.

– Вас вивозять на Чонгар, вас обмінюють на представника ГРУ Росії. А як ви родину вивозили?

‒ Я її не вивозив. Після зради Березовського прийшло глибоке розуміння того, що сім’я може стати об’єктом шантажу і впливати на ухвалення тих чи інших управлінських рішень. Тому ми провели спеціальну операцію. До речі, в мене син тоді був на «Сагайдачного» на бойовій службі в Середземному морі.

Тому всю сім’ю, кого тільки можна, і дітей, і онуків на той період я мав уже 2 онуків. Всіх зібрали і евакуювали в місце, про яке знали тільки двоє людей. Вони були ізольованими, ніхто про це не знав, хоча я знаю, що їх шукали. А потім вже евакуювали на материк.

‒ Якщо дозволите, ще одне запитання про сім’ю…

‒ Можна на цю тему не говорити. Ви хочете мене запитати про дочку.

‒ Так, про дочку. Вона лишилася у Криму?

‒ Давайте не будемо про це говорити.

‒ 21 березня ви вже на материковій Україні, 23 березня 2014-го РНБО ухвалює рішення про передислокацію кримських військових частин із півострова, що тоді було найскладнішим?

‒ Це було дуже серйозне післякримське рішення, яке вимагало архірозуміння, архізусиль, багато переговорних процесів, створення груп, перегони екіпажів, кораблів, перевірки людей. Цей процес фактично тривав до початку активних дій на Сході України. До 16 червня, потім процес був в односторонньому порядку Російською Федерацією зупинений.

Найскладнішим було не втратити тих людей, які були вмотивовані, патріотичні, не зрадили присязі. Знаєте, м’язи вони наростяться, якщо є кістка. А якщо костей немає, то, вибачте мене, на цьому залізі воювати не будуть. Тому, мабуть, все-таки складніше було – це боротьба за людей. У Військово-морських силах із Криму вийшла найбільша кількість близько 4 тисяч військовослужбовців. Плюс члени сімей, тобто це був серйозний процес переміщення та їх розміщення.

‒ Які помилки в 2014 році допустила Україна в Криму?

‒ Я думаю, що основна помилка була допущена з моменту Незалежності. Що не приділялося дійсно тої потрібної уваги, щоб Крим відчував себе частиною України, а не просто місцем для відпочинку українців. Оце величезна проблема, яка існує. Всі інші не ухвалені рішення в 2014 році – це вже наслідки. Якщо пояснити простими словами, коли людина вже хвора, то ін’єкція одна чи інша, вона може приглушити біль, вона може тимчасово призупинити хворобу, але вона вже цю хворобу остаточно не зупинить. Крим уже вилікувати в 2014 році було неможливо.

– Дякую вам за інтерв’ю.