Кримська інформаційна війна проти президента України

Спеціально для Крим.Реалії

Звичайно, у житті всякі курйози бувають. Мудрий народ не дарма з давніх-давен сформулював приказку «З хворої голови та на здорову», а реальний злодій, який вкрав гаманець, голосніше за інших кричить: «Лови злодія!». Приблизно так виглядає сьогодні й ситуація в Криму. Для сепаратистів, зрадників, колабораціоністів, які вкрали Крим не тільки в України, але фактично і в Росії теж, які захопили його у своє повне розпорядження та експлуатацію, оскільки Москва далеко й за всіма мільярдами встежити, як видно, не в змозі, немає ворога страшнішого, ніж Україна зі своїми програмами, стратегіями та платформами деокупації.

Тому що страшне для них слово деокупація ‒ це й кінець, і початок: кінець необмеженої влади, приватизаційного свавілля, сімейності, незаконного бізнесу, прибутків, хабарів, корупції, незаконного збагачення; початок відповідальності за законами України та в міжнародних судах за міжнародним правом. Тому колаборанти, будучи самі нелегітимними й ніде не визнаними, вважають одним зі шляхів свого порятунку інформаційну війну проти України та її законної влади. Прийом не новий і легко спростовуваний. Приблизно так гравець, який махлює за картковим столом, прагне звинуватити в нечесності гравців, які дотримуються правил. Причому вони роблять це навіть тоді, коли самі вже схоплені за руку та приперті до стінки. Тому їх випади проти України та її влади мають найбільш безсовісний і безпардонний характер із застосуванням всіх можливих способів брехні та дезінформації.

Лідирує в очорненні України, звичайно, сам спікер російського кримського парламенту Володимир Константинов. Сам будучи ось уже сім років нелегітимним і недоговороздатним чиновником муніципального рівня, з яким ніхто не сідає за стіл, він намагається принизити політиків України, і в першу чергу п'ятого та шостого президентів ‒ Петра Порошенка та Володимира Зеленського.

Днями в парламентській газеті він опублікував коментар «Трибуну ООН В. Зеленський використав для утрясання своїх дрібних оборудок». Причому, як часто буває в цій малопрофесійній газеті, у тексті коментаря немає й натяку на тезу, висловлену в заголовку. Видно тому, що Константинов сказав і злякався, адже зрозуміло, якщо Зеленський «утрясав» би якісь дрібні «справи», то мав бути і партнер, з яким би він міг це робити, але тут партнер ООН. Невже в ООН хтось утрясав би «дрібні справи»? Так що за Фрейдом Константинов сказав неправду не про кого-небудь, а про ООН, тому й злякався, і не став далі продовжувати, оскільки ніяких «оборудок» ні до Зеленського, ні до ООН приліпити не зміг. Та й справи ‒ це взагалі стосуються його та Криму ‒ прихватизувати там ще один кар'єр для «Консолі», оформити якісь фірмочки на дітей, отримати вигідний підряд, незаконно відтіснивши конкурентів. А в ООН ‒ там справи серйозніші...

Тому спікер відразу ж перескочив на іншу тему: «У нас працює група з визначення рівня завданих збитків Криму Україною, ‒ повідомив В. Константинов. ‒ Збитки від них будуть оцінені. Накопичилося багато претензій, і не тільки через втрати, які ми маємо в результаті терористичних блокад останніх років, але й за ті 23 роки, які Крим перебував у складі України». І осікся. І знову продовження цієї теми про якусь групу немає. Якась анонімна загроза: «страшна» така група є, а результатів немає. Давно вже пора б «підрахувати», адже вона «працює» вже декілька років. Та якісь цифри вже називалися. Константинов забув? До того ж ми про цю групу вже писали. У тому сенсі, якщо Україна підрахує свої збитки, завдані їй Росією з 1654 року, то ні автору ідеї В'ячеславу Володимирову, ні Володимиру Константинову розрахуватися не вдасться.

Більше того Володимиру Константинову пора б уже подумати, що скоро буде створена група з підрахунку збитку, нанесеного Росії анексією Криму, адже всі ці мільйони та мільярди, вбухані Росією та розкрадені в Криму ‒ це кошти, незаконно витрачені Росією на території іншої держави. Ніякий закон не дозволяв керівництву Росії витрачати кошти бюджету на території, яка по праву належить Україні. Відшкодовувати кому доведеться? Ну не президенту ж Росії. Цапом-відбувайлом, цілком ймовірно, буде призначений той, чий підпис стоїть на бюджеті, а там їх два ‒ спочатку Константинов, потім Аксенова. Ось їм і відшкодовувати російські збитки.

А далі спікер каже: «Нагадаю, що Північно-Кримський канал ‒ це великий радянський проєкт, частина спадщини, отриманої Україною від великої країни. Спадщини, яку її правителі розбазарюють ось уже третину століття і від якої вже мало що залишилося. Ось і Північно-Кримський канал вони поховали...»

Ми вже декілька разів вказували, що спікер не ладнає з логікою. Україна та її «правителі» канал колись будували, але ніякого каналу не «ховали» і не розбазарювали просто тому, що канал як був, так і залишився у фактичному володінні Криму. А Україна сьогодні фактично володіє не каналом, а тільки дніпровською водою. Вода з Дніпра за Конституцією належить народу України, а канал тимчасово вкрала інша держава, тому українці не стали розбазарювати свою воду для вкраденого каналу й припинили її подачу відповідно до міжнародного права. А вкрадений «великий радянський проєкт» на вкраденій території в працездатному стані до моменту деокупації та повернення води мав підтримувати Крим за свій кошт, а Константинов про це не подбав, у результаті чого канал став непридатним. Думаю, група з підрахунку збитків, завданих Криму російською окупаційною владою з 2014 року та до моменту деокупації про це не забуде й відніме з рахунків реальних винних вартість його повернення у працездатний стан.

Газета пише, що «за словами спікера, ці дії належать до міжнародного тероризму...» Турбота про економне витрачання води, яка належить українському народу не тероризм. Тероризм ‒ це збройне захоплення будівель органів влади України в Криму в ніч з 26 на 27 лютого 2014 року, в якому, як встановлено, поряд з Ігорем Гіркіним брав участь і Володимир Константинов, ось тим то людям і треба боятися покарання за тероризм.

Так що питання, які порушував на Генеральній асамблеї ООН президент України Володимир Зеленський, як бачимо, зовсім не «справи», а реальна перспектива Володимиру Константинову розплатитися за минулі справи. Тому стільки злості вони у нього й викликають. Тому в Криму так пильно стежать за ініціативами України на міжнародній арені, оскільки саме звідти їм існує реальна загроза викриття. І дискредитація міжнародного курсу України ‒ ще один напрямок інформаційної війни російського кримського парламенту проти України.

В одному з коментарів спікер намагається образити Володимира Зеленського й накидається на ідею створення міжнародної платформи щодо Криму. Він каже: «Рейтинг у Зеленського впав нижче плінтуса. Країна роз'єднана, люди в розгубленості. Їх вели в один бік, другий, третій. У підсумку нікуди не привели. Немає ні Євросоюзу, ні хороших стосунків з Росією. Тому періодично вони витягують різні проєкти, божевільні ідеї. Все це абсолютно неактуальний та безперспективний порядок денний».

Не помічаючи, що міжнародні організації все глибше обговорюють проблему Криму та шукають шляхи його деокупації, Володимир Константинов всупереч реальним фактам періодично стверджує одне й те саме: «Статус Криму не може бути предметом обговорень, створення будь-яких міжнародних форматів та безперспективне. Ніяких платформ не має бути. Питання Криму закрите. Все це помилкові платформи. Якщо уважно дивитися на всі світові політичні дискусійні майданчики, то серйозно ніхто ніде не обговорює питання Криму, адже все розуміють. Ця тема ‒ вже не предмет обговорення, із Зеленським ‒ так вже точно». Тут видно, що Константинов просто не зважає на факти: як раз з Володимиром Зеленським проблема Криму й обговорюється у світі, тоді як з самим Константиновим її обговорювати ніхто не збирається ‒ так вже точно. А він сприймає це як «не може бути обговорень взагалі». Але не можна ж не бачити, що реально в міжнародних організаціях обговорення різних аспектів статусу Криму й не припинялися взагалі, не зважаючи на бажання Росії та колаборантів відмежуватися від цих дискусій. Але не виходить.

Тому кримський парламент рекрутує на інформаційну війну з Україною все нових «воїнів». Газета не погребувала втягнути у війну зі своїм народом молодого ректора університету, але вже члена Ради у справах національностей при президенті Росії, депутата кримського парламенту Чингіза Якубова.

Молодий «політик» намагається якомога болючіше вколоти народ і країну, в якій виріс і вивчився. «Постановки у театрі абсурду під назвою «Сучасна Україна» з кожним днем стають все безглуздішими. Закон про статус кримських татар як про корінний народ ‒ чергова брехня України та жалюгідна бравада націоналістично налаштованих кіл для встановлення своїх порядків на чужій території... Чингіз Якубов нагадав, що на півострові кримські татари захищені законом про реабілітацію, тоді як в Україні за стільки років так і не змогли закріпити на законодавчому рівні офіційний статус корінного народу», ‒ пишуть у газеті.

Тезці Чингізхана невтямки, що, по-перше, статус корінного народу в Україні вже закріплений і не гарно обманювати кримчан. По-друге, Україна захищала кримських татар і морально ‒ законом про відновлення прав депортованих народів, і матеріально ‒ Державною програмою повернення та облаштування депортованих. З кошти останньої, до речі, створений і університет, який Чингіз Якубов очолює після свого батька, який керував вишем з початку 90-х і до 2014 року. Водночас Росія відмовилася від допомоги депортованим і виконання Бішкекської угоди на чужій тоді для неї території Криму. А російський указ про реабілітацію не вніс нічого нового у порівнянні з тими законоположеннями, які були ухвалені ще при Радянському Союзі, окрім, одного ‒ порівняння кримських татар з якимись «депортованими італійцями» ‒ як подарунок «другу Берлусконі». Чи може цим пишатися сім'я Якубових?

«Окрім того, Чингіз Якубов відреагував на чергову заяву посольства США про нібито порушення прав кримських татар у російському регіоні. За його словами, кримським татарам «немає діла до думки політиків чужої держави», адже кримчани пов'язують своє майбутнє з Росією», ‒ продовжує кримське видання. Але якщо Чингіз Якубов пов'язав свою долю з Росією, так це ж не означає, що й усі кримські татари, особливо ті, хто сидить у російських в'язницях, пов'язують з нею своє майбутнє.

Періодично до війни проти Володимира Зеленського долучається й керівник німецької громади Криму, голова комітету з народної дипломатії та міжнаціональних відносин російського парламенту Юрій Гемпель. Незважаючи на кардинально різну вагу президента України та його особистості в політиці, «народний дипломат» не добирає дипломатичних виразів, безсовісно фамільярничає, називаючи його «Вовою Зеленським», «копією Порошенка», розповідаючи, що «карикатура на владу дала сигнал комікам усіх мастей», «він і сам не радий, що вплутався в політику. Він нічого в ній не розуміє і не вчиться», «його рейтинг стрімко падає», «економіка зруйнована, люди убожіють, шукають кращої долі на заробітках за кордоном. А президент їде на саміт Україна-ЄС і доповідає, як спритно Київ переходить на цифрові технології. Послухав би він, як прокоментували його промову в пересічних полтавських і вінницьких сім'ях».

Можна думати, що Юрій Гемпель кидав усі дипломатичні справи в Криму та їздив послухати полтавські та вінницькі сім'ї? Послухав би Гемпель, що про нього говорять у Криму...

Це далеко не всі непристойні анекдоти, які видає кримський парламент у своїй газеті щодо України, її органів влади, її політиків. Періодично до цієї війни з країною, яку вони обікрали, долучається ексукраїнський політолог Олександр Форманчук, постпред Криму при президенті Росії Георгій Мурадов, член президії Держради Криму Олександр Шувалов, інші солдати та офіцери інформаційної війни.

Читати ці вправи дуже кумедно, оскільки щоразу правда на боці України, їм доводиться віртуозно викручуватись, але якщо застосувати до них логіку і закон, з будь-яких творів фальсифікаторів стирчать ослячі вуха.

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції