Попри оптимістичні сподівання президента України Володимира Зеленського та керівника його офісу Андрія Єрмака, зустріч радників голів країн-учасниць «нормандського формату» закінчилася без реальних зрушень. Більш того, після цієї зустрічі заступник голови адміністрації президента Росії Дмитро Козак наголосив, що наразі немає ніяких підстав говорити про можливість проведення нової зустрічі у «нормандському форматі» на найвищому рівні. Тому що, мовляв, ця зустріч може відбутися тільки після того, як будуть виконані домовленості, досягнуті на попередньому – паризькому – саміті. А поки такого виконання немає, пояснив Козак, проведення саміту на найвищому рівні тільки затягує конфлікт.
Звісно, словам Дмитра Козака, як і заявам будь-якого іншого російської чиновника, не можна повністю довіряти. Нещодавно сам Дмитро Козак наполягав на недоцільності проведення зустрічі радників керівників країн-учасниць «нормандського формату», закликав перенести переговорний процес на рівень міністрів закордонних справ та Тристоронньої контактної групи (ТКГ). І, попри ці заяви, Росія продовжувала готуватись до проведення зустрічі радників. А чому ж зараз не готуватися б до саміту на найвищому рівні та запевняти, що він найближчим часом не відбудеться?
У Кремлі усвідомили, чого хоче Зеленський
Однак зрозумілим є інше. У Кремлі усвідомили, що саме проведення саміту на найвищому рівні та можливість особистих зустрічей Володимира Путіна і Володимира Зеленського є важливою політичною метою українського президента, що Зеленський саме на такі зустрічі покладає свої сподівання на досягнення миру на Донбасі. А значить, проведенням таких зустрічей його можна шантажувати. І те, що ми зараз спостерігаємо – і є, переконаний, звичайнісінький шантаж.
Звісно, такий шантаж ми могли спостерігати й перед проведенням попереднього саміту лідерів «нормандської четвірки» у французькій столиці. Якихось реальних підстав вважати, що цей саміт міг принести конкретні результати й хоча б на крок наблизити мир на Донбасі, і тоді не було.
Більш того, особиста зустріч Путіна і Зеленського, на мою думку, швидше могла погіршити ситуацію: бо російський президент тоді переконався б, що президент України не збирається йти на серйозні політичні поступки, не збирається капітулювати. У цьому особистому спілкуванні мала зникнути ілюзія, яка виникла у російського політичного керівництва після перемоги Володимира Зеленського на президентських виборах, після того, як мільйони виборців підтримали його знамените гасло «потрібно просто перестати стріляти».
Москва вже майже досягла своєї мети, якщо б чергового разу не переграла у вимогах і не викликала гострої реакції в українському суспільстві
Мабуть, Зеленський-політик мав робити все, що можна, щоб уникати зустрічі, уникати розвіювання цієї ілюзії, а отже продовжувати підтримувати невизначеність у вирішенні питання Донбасу й запобігти ескалації конфлікту. Але Зеленський-людина шукав зустрічі із Путіним, робив усе можливе, щоб вона відбулась. Ішов на поступки, коли йшлося про обмін полонених. Але ніякого розуміння все одно не досяг. Єдине, що відбулося після паризького саміту – так це те, що різкого Владислава Суркова у ролі куратора українського напрямку в Кремлі змінив обережний Дмитро Козак. Але сутність кремлівського підходу до вирішення конфлікту від цього не змінилася.
Москва намагалася схилити Київ до спільної з бойовиками інспекції
Шантаж, до речі, продовжувався до останнього дня перед зустріччю радників. Москва намагалася схилити Київ до проведення спільної із бойовиками ОРДЛО інспекції позиції українських військових у Шумах.
Обумовлювала цією інспекцією саме проведення зустрічі – і вже майже досягла своєї мети, якщо б чергового разу не переграла у вимогах і не викликала гострої реакції в українському суспільстві.
Але це ж тільки одна з ілюстрацій шантажування українського керівництва, просто остання на сьогодні. Таких ілюстрацій буде ще чимало, коли сторони продовжуватимуть готуватися до зустрічі на найвищому рівні.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
