Доступність посилання

ТОП новини

Аксенов ‒ Константинов: уже не тандем, але ще не «закляті друзі»?


Спеціально для Крим.Реалії

Кримський політолог Олександр Севастьянов в ефірі Радіо Крим.Реалії повідомив про наявність суперництва на «кримському Олімпі» влади та прихованого конфлікту між російським главою Криму Сергієм Аксеновим та спікером російського парламенту Криму Володимиром Константиновим. Тим часом, обмеженість часу в радіоформаті не дали можливості глибше проаналізувати взаємини двох «героїв кримської весни», а головне ‒ перспективи того й іншого. Конфлікт є, але є й необхідність продовжити аналіз.

Початок: Володимир Константинов

Потрібно сказати, що прихід Аксенова та Константинова до влади в Криму був різним, і цей факт наклався на розвиток їхніх стосунків. В орбіту анексії Криму Володимир Константинов був залучений якщо не з грудня 2013 року, то з січня 2014 року, коли його декілька разів викликали до Москви, і спочатку визначили його схильність до зради Україні, а потім поставили його в безвихідне становище через мільярдну заборгованість перед українськими банками та обтяженість великою кількістю недобудов, які мала його фірма «Консоль».

Володимир Константинов, архівне фото
Володимир Константинов, архівне фото

Константинов був не найкращою кандидатурою для відторгнення Криму від України, але єдиною та необхідною. Оскільки Росії потрібно було діяти лише через парламент Криму, а всі інші шляхи були витратнішими і конфліктнішими, можливо кривавішими, то Кремлю в будь-якому випадку довелося б залучити парламент Криму, щоб ухвалити рішення про «вихід» і «референдум». Без референдуму Москві неможливо було б спробувати втиснути кримський переворот у міжнародне право. Росії просто пощастило, що така людина з нестійкими переконаннями та готовністю зрадити Батьківщину в потрібний час опинилася на посаді голови кримського парламенту.

Константинов був не найкращою кандидатурою для відторгнення Криму від України, але єдиною та необхідною

І тут неправильно буде не згадати рішення Василя Джарти про подання Віктору Януковичу головою парламенту саме Константинова, оскільки він і вибирав таку людину, яка б, формально перебуваючи в кріслі вищої посадової особи Криму, як було за українською Конституцією, реально не втручалася б у його справи і не заважала вручну керувати Кримом. Василь Джарти вгадав таку людину. І піддатливість Константинова зіграла фатальну роль у січні-березні 2014 року. Але з одним нюансом. Константинов уже випробував на собі «принадність» підпорядкування такому авторитарному керівнику як Джарти, і йому пощастило, що той рано пішов у кращий зі світів, тому він сподівався, що в «російському» Криму ситуація буде іншою. Константинов був готовий грати другу роль, але за умови, як він сподівався, що першу роль у кримських справах гратиме не хто-небудь, а Москва, а в Криму він буде першим, і всі московські справи, а це обіцяло величезні перспективи і вигоди ‒ усі бізнес-зв'язки, інвестиції, гігантська маса власності, зокрема й на землю, гігантські перспективи його улюбленої галузі будівництва, банківські та фінансові стосунки, транспорт, енергоносії, і багато іншого. Все це обіцяло золоте дно Константинову. І він розумів, що йому загрожує або крах, ярлик шахрая, суд і в'язниця, або всі ці блага разом узяті. Відступати було нікуди.

У Москві його ідеологічно обробляли, пояснювали його ситуацію. На початку лютого 2014 року Константинову зробили пропозицію, від якої він уже не міг відмовитися. Далі пішли інструктажі з механіки та технології анексії, в яких вироблявся алгоритм його дій і отримувалася з нього інформація про всі структури в Криму та алгоритм протидії їм. Роль парламенту була чітко розписана.

На початку лютого 2014 року Константинову зробили пропозицію, від якої він уже не міг відмовитися

У 20-х числах лютого Константинов злякався. Саме цим пояснюється той факт, що, за свідченням Андрія Сенченка, у ці дні Константинов ходив будівлею Верховної Ради блідий, нерішучий, переляканий і без будь-якої ініціативи. Розумів, що діється, але відступати йому було вже ніяк. Крим уже підкорявся не Константинову. На півострові вже діяли Олег Белавенцев та Георгій Мурадов, переодягнені «зелені чоловічки», яких кораблі Чорноморського флоту завозили все більше, рішення ухвалювалися і документи готувалися якимись радниками, Кримом шастали розвідники та «тихарі». Тепер участь Константинова та єдина потреба в ньому зводилася до того, щоб змусити депутатів голосувати за потрібне рішення. І він розумів, якщо він із цим не впорається, його моментально переоберуть, і в залі знайдеться чотири або п'ять депутатів, готових очолити переворот. Константинов не був самогубцею.

Але плавному ухваленню рішення про референдум, який раніше планували здійснити без захоплення будівель органів влади, завадив мітинг 26 лютого. Белавенцев і Мурадов задіяли план «Б». І вже з ранку 27 лютого збирати парламент Константинову допомагали Ігор Гіркін та його «зелені чоловічки». Проведення сесії, яка ухвалила рішення про референдум, досі залишається таємницею. Є неофіційні свідки силового залучення депутатів, відсутності кворуму, голосування картками за інших тощо. Сесія пройшла дуже нечисто. Москва зрозуміла, що Константинов впорався зі своєю роллю погано, але після всього, що сталося, змінювати спікера було пізно ‒ багато депутатів поховалися, не з'являлися на сесію, мовчки протестували, рішення доводилося фальсифікувати. У Константинова зачаїлася образа на все, усвідомлена «провина» перед Москвою.

Турчинов: Аксенов і Константинов були дрібними маріонетками (відео)
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:02:00 0:00
Завантажити на комп'ютер

Початок: Сергій Аксенов

Сергій Аксенов прийшов до влади інакше: і випадково, і не зовсім. Випадково ‒ тому, що Олег Белавенцев і Георгій Мурадов перебрали на посаду голови уряду декілька кандидатур. Однією з них був Леонід Грач, і він уже кілька разів розповідав у своїх інтерв'ю, як це було. І кандидатура Аксенова була не першою. Коли Константинову сказали, що пропонують призначити головою кримського уряду Грача, він відразу запротестував. Константинов розумів, що Леонід Грач завжди має свою точку зору, часто некерований, легко йде на конфлікт, вважає найбільшим авторитетом у Криму тільки себе, та й за організаторськими здібностями Константинов був Грачу не рівня. З ним погодилися, запропонували назвати кандидатуру.

Сергій Аксенов у 2014 році
Сергій Аксенов у 2014 році
Аксенов взявся за механіку перевороту з такою енергією, яка й не снилася ні Леоніду Грачу, ні Володимиру Константинову

Найбільш проросійським у парламенті був Сергій Аксенов ‒ всього три місця в парламенті, але все ж ‒ зі своєю партією. Константинову обирати вже не доводилося. Аксенов, як сам колись розповідав, на той момент уже мав іншу пропозицію від України, за підтримку проукраїнської позиції йому пропонували посаду віцепрем'єра в кримському уряді, посади міністрів і голів регіонів його соратникам. А тут відразу ‒ голова Ради міністрів, і він ‒ господар становища. Звісно, він змінив рішення, тим більше, що і за ним тягнувся грошовий скандал із боргом на мільйон доларів, і тут з'являлася вдала перспектива досить вигідно залагодити і цей конфлікт.

Аксенов взявся за механіку перевороту з такою енергією, яка й не снилася ні Леоніду Грачу, ні Володимиру Константинову. Його відрізняли молодість, енергійність, зразкова рішучість. Він легко довів до кінця організацію «самооборони», перетворення казаків на бойовиків, зайняв «посаду» верховного головнокомандувача, змусив зламати присягу погрозами перевербованого Березовського, став взаємодіяти з росіянами, які здійснювали переворот.

Пресконференція Сергія Аксенова, 2014 рік
Пресконференція Сергія Аксенова, 2014 рік

Константинов радів ‒ з'явилася людина, яка багато з того, що треба було робити йому, і чого він просто не вмів, взяла на себе. І у нього вийшло. Вони обидва декілька разів говорили про бездоганний та міцний тандем.

Але тут сталося те, на що Константинов не сподівався. У «російській» конституції Криму, чому раніше він не надавав значення, з'явилася посада голови Криму та голови уряду, які можна поєднувати. А голова парламенту за нею вже не був вищою посадовою особою. З'явилася посада, яка була в першу чергу зав'язана на Москву, а Константинову залишалися місцеві справи. Спочатку, поки ці справи не стали переважати, це його мало турбувало. Вони спокійно поділили золото українського «Ощадбанку», вигнали з Криму норовливого Рустама Теміргалієва, який претендував на більшу частину золота і велику роль у Криму. Тривалий час вони на рівних купалися у славі «героїв кримської весни», час від часу наголошуючи, що ні конфлікт, ні розбіжності між ними неможливі. Але просто був ще не вечір...

…Ще не вечір. Пружини конфлікту

Незабаром настали робочі будні. Пружини потенційного конфлікту полягали в тому, що Константинов був відносно багатий, а Аксенов був відносно бідний. Тому Константинов надав нового дихання своєму системному будівельному бізнесу, видобутку будматеріалів, зокрема, у Шархинському та інших кар'єрах, але інших галузей він поки не чіпав, оскільки не був у них фахівцем. Аксенов, який не мав системного бізнесу, а займався переважно роздрібною торгівлею, спочатку придивлявся і підбирав усе, що можна, кажуть про віджаті декілька об'єктів роздрібної торгівлі, а також по секрету розповідають про кришування декількох кланів. Але така розпорошеність у бізнесі не давала тих прибутків, які отримував Константинов від будівельної галузі.

Пружини потенційного конфлікту полягали в тому, що Константинов був відносно багатий, а Аксенов був відносно бідний

Однак Аксенов скористався тим, що всі московські справи йдуть через голову Криму, і не упустив їхні можливості. З цим пов'язані багато справ про корупцію серед чиновників. Розповідають, що їх просто на якомусь етапі підставили, що спочатку справа була зав'язана на «високих осіб».

Навіть більше, постійна заздрість Аксенова бізнес-успіху Константинова на етапі кардинального розширення житлового будівництва для переселенців із Росії, вилилася в те, що і він за прикладом «виконроба» завів будівельний бізнес, і тепер, як багато хто стверджує, з його ім'ям афільована група будівельних компаній «Моноліт», що в умовах розпорядження землею, фінансами, конкурсом проєктів тощо – надзвичайно прибутково. Можна вважати, що нині майновий стан Аксенова перевищив багатства Константинова, можливо, у декілька разів.

Друга пружина ‒ кадрове суперництво. І воно не тільки в тому, що й Аксенов, і Константинов розставляють у Криму своїх людей. Константинов використовує «своїх» для збору інформації, йому, по суті, рівень їхньої ділової компетенції не важливий.

Аксенов же пильно стежить за тим, щоб не з'явилася людина, яка могла б стати йому конкурентом

Аксенов же пильно стежить за тим, щоб не з'явилася людина, яка могла б стати йому конкурентом. І йому не потрібні інформатори, він широко користується інформацією кримських і російських спецслужб. Вони і допомагають йому виявляти ненадійних, з якими він швидко розправляється. Серед них ‒ мер Феодосії Дмитро Щепетков, так званий айронмер Євпаторії Андрій Філонов, віцепрем'єр і мер Судака Володимир Сєров (який встиг втекти і сховатися), віцепрем'єри Олег Казурін, Віталій Нахлупін (уже засуджені), а також декілька міністрів та інші особи. Всі вони могли успішно замінити його на посаді глави Криму, а також їм могла стати відомою якась прихована інформація про Аксенова. Характерно, що після їхнього усунення Аксенов призначає на посади віцепрем'єрів і міністрів сірих людей, а ще охочіше ‒ жінок, адже їм підсидіти Аксенова – нереально. Аксенов спочатку поєднував ще й посаду голови уряду, але коли з'явився Юрій Гоцанюк, людина, яка явно не претендує на посаду глави Криму, то посади розділили.

Володимир Константинов (л) і Сергій Аксенов (п)
Володимир Константинов (л) і Сергій Аксенов (п)

Особливість нинішньої стадії суперечностей полягає в різниці їхніх положень. Якщо зараз Аксенов тягне відсотків 80, якщо не всі 90, кримських справ ‒ від будівництва доріг і траси «Таврида», від ЖКГ і проблеми води, яка не має вирішення в російських умовах, до справ військових і таємних, як, наприклад, розміщення зброї, постачання військових частин, робота підприємств ВПК, допомога угрупованням «ДНР» і «ЛНР», зв'язки з Сирією, Ліваном та інші справи, координацію антитатарських і антиукраїнських акцій, то Константинову залишається тільки рутина з місцевим самоврядуванням, ухвалення законів, переписаних на кримські із законів російських регіонів ‒ справи не прибуткові ні в грошовому, ні в іміджевому плані. Тобто, Константинов для Росії ‒ відпрацьований матеріал, який буде незабаром списаний. Причому, у нього ніяких перспектив потрапити до Росії немає, хіба що в разі повернення Криму під контроль України та втечі від покарання. І це його дуже пригнічує.

При цьому ситуація в Аксенова, загалом, не краща. Так, усі московські справи йдуть через нього, і йому це з руки і на користь. Але в Росії йому з'явитися також важко. По-перше, з досвідом Криму в Росії він нікому не потрібний, тому, що там потрібний інший досвід конкуренції серед чиновників. Якби Аксенов опинився там зараз, то його чекала б доля севастопольського адмірала Сергія Меняйла, який опинився у глушині, без ресурсів, можливостей і перспектив.

По-друге, Аксенов не є фахівцем у жодній галузі господарства, і поки немає місця, де він був би корисний у Росії, а на політичних посадах його складно уявити в умовах російської конкуренції губернаторів. Тому ще складніше його уявити і в Москві, тому що федеральної посади йому не потягнути, а політиків там своїх більше, ніж потрібно. З іншого боку, в Росії мало людей, охочих опинитися на його місці в Криму, працювати з граничним напруженням, в умовах санкцій та участі у війні, під щоденним контролем, як під лупою. Це мало кого приваблює.

Конфлікт між Аксеновим і Константиновим має латентний і прихований характер, і вони його вимушено підтримують у такому стані

Тому можна сказати, якщо раптом настане момент, коли Аксенова та Константинова треба буде розділити, то це буде складно зробити через велику ймовірність неспрацьованості у Криму чужого з місцевими, а також через відсутність місця, куди б когось із них можна було б приткнути. А якщо їх треба буде замінити, то це ще складніше. Адже це буде пов'язане з повним переворотом укладу життя в Криму, чому багато хто чинитиме спротив, і новому суперництву приїжджих чиновників. Опиратимуться не тільки місцеві, а й ті, хто приїхав до Криму і вже щось здобув, оскільки звільнення одного чи іншого буде пов'язане з перерозподілом майна, грошових потоків, бізнесів, впливу.

Немає сумніву, що на бульварі Франка лежать як мінімум два товстих досьє на одного й іншого, які періодично поповнюються. На першому місці там компромат. І багато файлів лежать поки без руху, оскільки їм, у першу чергу, Аксенову, багато прощається через вірну службу та довіру Володимира Путіна. І обидва знають, що посилення конфлікту між ними може стати тією краплею, яка переповнить склянку терпіння, і щодо них почнуть ухвалювати кадрові рішення. Обом це не вигідно. Тому конфлікт між Аксеновим і Константиновим має латентний і прихований характер, і вони його вимушено підтримують у такому стані.

Так, вони вже не тандем, а тільки створюють видимість тандему, але ще й не «закляті друзі», оскільки це згубно для обох.

Микола Семена, кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Микола Семена

    Кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім. Шевченка в 1976 році, в українській журналістиці – понад 50 років. Працював у ЗМІ Чернігівської, Запорізької областей, більше ніж 30 років – журналістом у Криму. Співпрацював з журналами «Известия» (радянський період), «Дзеркало Тижня», «День», багатьма журналами. Автор книги про Мустафу Джемілєва «Людина, яка перемогла сталінізм». З квітня 2014 року до квітня 2016 року – оглядач Крим.Реалії. Зазнавав переслідувань з боку ФСБ Росії. У 2017 році був засуджений російським кримським судом до 2,5 років позбавлення волі умовно із забороною публічної діяльності на 2 роки. Європарламент, органи влади України, російські правозахисні організації «Меморіал», «Агора» і тридцять правозахисних організацій у Європі визнали «справу Семени» політично мотивованою. Автор книги «Кримський репортаж. Хроніки окупації Криму в 2014-2016 рр.», перекладеної в 2018 році англійською мовою. Член НСЖУ з 1988 року, Заслужений журналіст України, член Українського пен-центру, лауреат Національної премії імені Ігоря Лубченка, лауреат премії імені Павла Шеремета Форуму громадянського суспільства країн Східного партнерства. Нагороджений орденом «За мужність» премії «За журналістику як вчинок» Фонду ім. Сахарова (Росія), відзнаками Верховної Ради України, Президента України. У лютому 2020 виїхав з окупованого Криму і відновив співпрацю з Крим.Реалії.

XS
SM
MD
LG