Радіо Свобода публікує наступний фрагмент інтерв'ю із російським дослідником біографії Володимира Путіна – Артемом Кругловим. Він є автором інтернетресурсу «Путінізм» і документального серіалу «Путінізм як він є». Зібрана дослідником інформація, на його думку, пояснює, чому за 20 років перебування Путіна при владі, у Росії запанував гібридний сплав «імперського великоросійського синдрому», «неосталінізму» і «псевдоблатного кодексу».
Росія прожила двадцятиріччя під керівництвом колишнього офіцера КДБ Володимира Путіна та «команди», яка за ним стоїть. 26 березня 2000 року Путіна вперше обрали президентом Росії і тепер, якщо поправки, внесені в Конституцію Російської Федерації, будуть ухвалені, Путін зможе залишатися президентом до 2036 року. Але при цьому у біографії президента Росії досі залишається багато «білих плям» і «темних кутків, у які небезпечно заглядати».
Першу частину читайте тут: Становлення путінізму: етап перший – підриви житлових будинків
– Як виникли міцні зв'язки між ФСБ та ізмайлівським злочинним угрупованням?
– У 1993 році Єльцин розігнав групу «Вимпел» після того, як підрозділ відмовився штурмувати російський парламент. Відразу 600 відмінно підготовлених диверсантів і ліквідаторів залишилися без державного забезпечення. Малевський (перший ватажок ізмайлівского ОЗУ Антон Малевський, воював в Афганістані, із родини вчених – ред. ) взяв до себе «на роботу частину цих безробітних». Було утворено кілька бандитських «приватних підприємств» (ПП «Стел» та інші) , які стали спільним бізнесом ізмайлівського ОЗУ і ФСБ.
Ці, так звані ПП, виконували замовлення як кримінального світу, так і ФСБ.
Саме про них написав Олександр Литвиненко у книзі «ФСБ підриває Росію», за що і був отруєний талієм.
Ізмайлівські прибрали до рук мало не всю кольорову металургію Росії, шахти Кузбасу, сталеливарні комбінати
Із такими «бойовими загонами мафії» ізмайлівські швидко прибрали до рук мало не всю кольорову металургію Росії, захопили десятки заводів в інших галузях, шахти Кузбасу, сталеливарні комбінати по всій Росії.
Влітку 1998 року Володимир Путін став керівником ФСБ. Всі кримінальні «дахи» він благополучно успадкував від своїх попередників.
І вже через два місяці на посаді Путін відновив «Вимпел» у складі ФСБ.
У сухому залишку: «Ізмайлівські» і донині – найпотужніший злочинний синдикат Росії. Він працює «у зв'язці» з ЦСП (Центром спеціального призначення) – підрозділом, який виконав для Путіна «брудну роботу» на початку його влади.
Усі ці 20 років вони отримують із цього свої дивіденди, а 200 людей, які загинули від підривів будинків на Каширці і Гур'янова у Москві, лежать у могилах. Їх принесли в жертву, щоб захопити владу.
Захопивши владу братва з 90-х лякає всіх поверненням 90-х
Ми повинні дивитися правді в очі: у Росії править «кримінально-чекістський режим» самого похмурого спрямування.
Вони всі забруднені у крові, крадіжках і криміналі. Усі «зав'язані» спільним минулим.
Як каже народний гумор часів пізнього Путіна: «Захопивши владу братва з 90-х лякає всіх поверненням 90-х».
– Багато років точаться дискусії, де і як Володимир Путін сформувався як особистість. Хто був його наставником?
– Варто ще раз подивитися на людину, яка дала Путіну путівку в життя. Це у його юнацькі роки тренер із боротьби – Леонід Усвяцов. Він же кримінальний авторитет Льоня-Спортсмен. Для Путіна і Ротенберга він був як другий батько.
Коли я розпочав вивчати біографію Усвяцова, спогади очевидців, спочатку виходив образ такого собі Бені Крика із оповідань Бабеля. Лихий бандит, весь на понтах, блатний-гуморний. Як Путін на пресконференціях.
З іншого боку, Усвяцов – єврей, який грабував інших євреїв, які виїжджали до Ізраїлю. Це була його бандитська спеціалізація. Люди проходили кола пекла, щоб отримати дозвіл на виїзд, а на довершення усьому їх ще й грабували, причому свої ж.
Одночасно, у паралельному житті, нальотчик Льоня зворушливо піклувався про своїх юних вихованців: Ротенберга влаштував в Інститут фізкультури імені Лесгафта, Путіна – у Леніградський держуніверситет через свого приятеля, завідувача спортивної кафедри Михайла Боброва.
Путін в автобіографії «Від першої особи» (2000 рік) згадує про Усвяцова з великим пієтетом: «Леонід Іонович нам сказав», «я до Леоніда Іоновича прийшов», «ми з Леонідом Іоновичем поїхали».
Леоніда Усвяцова вбили десь у підвалі під час розбірок у 1994 році. Мені навіть шкода його було. Він би прикрасив путінський паноптикум сьогодні: був би міністром спорту не гіршим, аніж Мутко або держзамовлення «пиляв» би разом із Ротенбергом.
Можна було поставити його в ООН представником замість Сафронкова, відомого своїм «тиканням» і «блатним» зверненням «В очі дивись!» до представника Великої Британії, після його виступу щодо блокування Росією резолюції ООН із засудженням хімічної атаки у Сирії.
Так я думав, поки не наштовхнувся на пізніші спогади ще одного товариша Володимира Путіна по секції боротьби – Миколи Ващиліна.
Той написав, що Леонід Усвяцов, якого він добре знав, отримав свій перший вирок ще у 1957 році і термін ув’язнення – 10 років.
– За зґвалтування?
– Одна дівчина виявила, що вагітна від Усвяцова і прийшла до нього радитися, що робити – аборт, чи не аборт. А Льоня із ще одним її удвох зґвалтували. Як пише Ващилін, «додали їй вагітності»...
Тут вже не Бабель, а Варлам Шаламов згадується: «Блатні – не люди».
Ось такий він був – наставник юного Путіна і Ротенберга, «шановний Леонід Іонович» ...
– Але все ж вирішальний вплив на особистість російського президента мав не цей тренер-рецидивіст, а багаторічна служба в органах КДБ, чи не так?
– Безумовно. Перші 15 років служби Путіна в КДБ – 1975-1990 – покриті мороком.
Коли він прийшов до влади в 2000 році, в автобіографії «Від першої особи» повідомлялося, що спочатку він працював в якомусь «контррозвідувальному підрозділі» в Ленінграді, був «спеціалістом із спілкування з людьми». При цьому Путін туманно обмовився, що брав участь в акціях проти дисидентів, із припинення мітингів. Але вони нібито робили все коректно, щоб «вуха не стирчали».
Що це за «контррозвідка» така із розгону дисидентів? Це була робота 5-го управління КДБ «По боротьбі із ідеологічними диверсіями». І це ніяка не «контррозвідка», а політичний розшук, «охранка». Пізніше його колишній товариш по службі у Дрездені Володимир Усольцев-Гортанов (вони в одному кабінеті сиділи), підтвердив це в своїх мемуарах 2003 року: «Володя працював в Ленінграді по лінії 5-го управління».
Далі буде.
