Шок, страх, нерозуміння ‒ так про події 2014 року в Криму згадує голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров.
До річниці анексії Крим.Реалії поговорили з кримськими політиками, активістами та громадськими діячами. У черговому інтерв'ю з цього циклу Рефат Чубаров розповів про те, що він відчував під час анексії, про найяскравіший спогад весни 2014 року та про те, що б він робив, якби знову опинився на півострові шість років тому.
«Ми тоді не думали, що Росія вдереться своїми військами»
‒ Якою ви пам'ятаєте анексію? Розкажіть про ваші відчуття та переживання навесні 2014 року.
‒ Мої відчуття солідарні з відчуттями сотень і тисяч людей, які були змушені залишити Крим, яких витіснили, фактично викинули з півострова. Багато з кримчан зараз роздумують про те, що чекає півострів.
Шість років тому, коли російські війська входили до Криму й розтікалися усім півостровом, ми сприймали це як щось нереальне. Ми були впевнені, що це ненадовго, що у XXI-му столітті звичні підвалини світу не можуть розтоптуватися так легко. Ми тоді були впевнені в тому, що дуже скоро світ знайде адекватні дії для того, щоб зупинити цю несправедливість.
Путіну необхідно було об'єднати російське суспільство
Але я не взяв до уваги, що в Росії тоді були дуже тривожні ознаки в суспільстві та економіці, Путіну необхідно було об'єднати російське суспільство. Все це було причинами агресії проти України.
‒ Чи відчували ви проросійські настрої в Криму?
‒ Переважна більшість населення розмірковували про те, як в Україні буде розвиватися демократичне суспільство. Можна згадати хоча б 23 лютого ‒ тоді в Сімферополі і в Севастополі відбувся грандіозний мітинг до річниці пам'яті Номана Челебіджихана, на якому зібралося понад 15 тисяч осіб. На ньому люди говорили про те, що нарешті в України є шанс відбутися як європейській демократичній державі. Тоді вже було очевидно, що режим Януковича упав і до влади в Києві приходять демократичні сили.
25 лютого (2014 року ‒ КР) у нас були тривалі переговори, я був зі своїми заступниками у Верховній Раді Криму, ми намагалися переконати Володимира Константинова (голову кримського парламенту ‒ КР) та його найближчих соратників у тому, що немає необхідності проводити поспішне засідання Верховної Ради Криму.
Але Константинов дуже поспішав, і ось ця їхня поспішність і наполягання на тому, що сесія буде або 26-го лютого, або ніколи, посилила наші підозри, що саме на ній можуть бути ухвалені звернення до Росії.
Довідка: На сайті пресцентру Верховної Ради АРК від 26-го лютого 2014 року опублікована заява Константинова про те, що «в кримському парламенті не порушують питання про вихід Криму зі складу України». 17 березня 2014 року кримська влада, розпущена Верховною Радою України, нібито проголосила Крим «незалежною державою». 18 березня Константинов був серед тих, хто підписав з президентом Росії Володимиром Путіним так званий «Договір про приєднання Криму та Севастополя до складу Росії».
Ми тоді не думали, що Росія вдереться своїми військами, але ми не сумнівалися, що її покличуть і вона якимось відкритим способом буде втручатися в українські справи
Ми тоді не думали, що Росія вдереться своїми військами, але ми не сумнівалися, що її покличуть і вона якимось відкритим способом буде втручатися в українські справи.
‒ Увечері 26-го лютого 2014 року, коли ви поверталися з мітингу на підтримку територіальної цілісності України біля стін кримського парламенту, про що ви думали?
‒ Ті люди, які вийшли на мітинг, не дали здійснитися такого роду провокації, і люди ввечері йшли з площі перед Верховною Радою, бувши абсолютно переконані в тому, що вони захистили себе, Крим і Україну. Невелика частина мітингувальників ішла з відчуттям гіркоти, що вони програли ‒ це були так звані проросійські учасники мітингу.«Остались один на один с Россией»
Мітинг 26 лютого 2014 року. Крим. Як це було (фотогалерея)
«Залишилися сам на сам з Росією»
‒ Яке ваше найяскравіше враження весни 2014 року?
‒ Найяскравіший спогад тих днів ‒ це дзвінок від кримського керівника СБУ о 4:40 ранку. Він (Геннадій Калачов ‒ КР) розповів, що у приміщення Верховної Ради Криму та Ради міністрів Криму увійшли невідомі особи з величезною кількістю сучасної стрілецької зброї, і щоб я знав про це, якщо плануються якісь масові акції. Так я дізнався про появу зелених чоловічків.
Довідка: За словами тодішнього голови кримського управління СБУ Геннадія Калачова, представники спецслужб запобігали терористичній загрозі та захищали національну державність. Найважчим аспектом, який міг негативно вплинути на ситуацію в Криму, він назвав «можливі спроби розпалювання міжнаціональної та міжрелігійної ворожнечі». 2 березня 2014 року він подав у відставку.
‒ Чому Меджліс і Курултай ухвалили рішення відрядити своїх представників в уже підконтрольний Росії уряд Криму?
‒ У березні 2014 року, після проведення псевдореферендуму, у Криму зберігалася дуже велика напруга. Російське вторгнення, відкрита евакуація українських військ з Криму, масове впровадження російських силовиків у різні прошарки українського суспільства ‒ все це в Криму створило відчуття дуже великої загрози, яка нависла над усіма його людьми.
Щоб попередити або хоча б мінімізувати провокації проти кримських татар, ми ухвалили рішення відрядити двох наших колег у російську Раду міністрів Криму. При цьому в рішенні ми другим пунктом записали те, що це жодним чином не означає політичного визнання тих дій, які зараз відбуваються в Криму.
Тут потрібно говорити дуже чесно та відверто. Ми, кримські татари, як народ тоді залишилися сам на сам з Росією, з російськими військами, з її розгалуженим репресивним апаратом: починаючи від ФСБ і закінчуючи багатьма таємними спецслужбами. І в цій частині тільки ми могли якимось чином захищати свій народ. Всі інші або уникали цього, або не мали для цього, як наша власна держава, можливості, і тому ми ухвалили рішення, які, як ми вважали, зберігають життя наших людей, не конкретної людини, а загалом нашого народу.
Поведінка Меджлісу кримськотатарського народу виходила, перш за все, з усвідомлення невідворотної небезпеки для Криму у зв'язку з вторгненням Росії. Ми спиралися на власну історію. Ми завжди знаємо, що всі нещастя в Крим і трагедії нашого народу приходять з Півночі, з Москви.
«Ті, хто приходить ззовні, не можуть прийти з добром»
‒ Зараз, через шість років, чи шкодуєте ви про щось зроблене або незроблене тоді, навесні 2014 го?
‒ Ми тоді робили те, що було в наших силах, але ми не підозрювали масштаби тих руйнувань, які вже відбулися всередині самої державної машини в Криму. Ми уявити собі не могли весь той рівень масового зрадництва, який назрівав у міліції, СБУ, прокуратурі Криму. Ми бачили їх вкрай негативне ставлення до кримських татар. Вони спеціально протидіяли нашому поверненню, відновленню наших прав, але ми багато в чому це пояснювали їх менталітетом, антитатарськими штампами та міфами. Але ми уявити не могли, що вони в найвідповідальніший час так легко зможуть зрадити власну державу.
Довідка: Тодішній віцепрем'єр Криму Рустам Теміргалієв говорив, що основна частина українських військових частин в республіці перейшла на бік сил «самооборони Криму». Самі українські військовослужбовці розповідали про те, що їх змушували давати присягу під загрозою зброї.
Якби повернутися в той час, що абсолютно неможливо, замість тих багатьох дій, які ми робили у Криму в надії на розуміння з боку силових структур, може бути, ми б просто більше готували кримське суспільство до зовнішнього вторгнення. Люди мали розуміти те, що всі, хто приходить ззовні, не можуть прийти з добром.
Якби люди тоді уявляли, до чого може взагалі приводити окупація, можливо, нам було б легше
Якби люди тоді уявляли, до чого може взагалі приводити окупація, можливо, нам було б легше. Кримські татари були б монолітні у неприйнятті окупації, але ми були розкиданими, розпорошеними серед сотень тисяч інших людей, частина з яких вітала російську окупацію, а частина була настільки розгублена, що нічого не хотіла робити. Вони не хотіли приєднуватися до нас, вони просто боялися.
І це було одним з наших найбільших викликів ‒ тоді, коли на нашу землю прийшов окупант, багато наших сусідів опинилися в ситуації, коли вони й не думали захищати цю землю. Для нас це було найбільшим шоком.
Та трагедія, яка прийшла на землю Криму, вона сьогодні не оминула нікого, навіть тих, хто сьогодні служить російській владі. Навіть ті, хто шість років тому з щирою радістю, з триколором у руках вибігав на площі та вітав входження до Криму російських військ, сьогодні шоковані та розгублені від усіх дуже негативних наслідків російської окупації Криму.
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
