Визнати, що Мінські угоди є «нікчемними з правової точки зору», висунути перед Росією консолідовану претензію як агресору, рухатися до відновлення повного контролю над усією територією України, після деокупації провести в Луганську, Донецьку та Криму вільні вибори. Такі кроки пропонує «Українська доктрина безпеки та миру», запропонована «Рухом опору капітуляції». Як оцінюють ці пропозиції експерти та яка користь від цього документа?
Учасники акцій «Ні капітуляції» проти підписання Україною так званої «формули Штайнмаєра» у рамках Мінських угод оголосили 3 жовтня 2019 року про створення «Руху опору капітуляції» (РОК).
Під заявою про створення руху поставили свої підписи колишній політв’язень Кремля Володимир Балух, почесний президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» В’ячеслав Брюховецький, волонтер Мирослав Гай, дисидент, виконавчий віцепрезидент Конгресу національних громад України Йосип Зісельс, правник-міжнародник Володимир Василенко, перший провідник «Правого сектору» Дмитро Ярош, голова Проводу ГО «Вільні люди» Андрій Левус, речник міжнародної волонтерської спільноти «ІнформНапалм» Михайло Макарук, політик Роман Безсмертний та інші.
РОК створив Стратегічну раду і 4 листопада виніс на публічне обговорення альтернативний план досягнення миру під назвою «Українська доктрина безпеки та миру» (далі – Доктрина).
«Така доктрина мала бути розроблена ще у 2014 році, але краще пізніше, аніж ніколи», – кажуть розробники.
Головні тези Доктрини
Головні тези Доктрини представили правник-міжнародник Володимир Василенко, колишній суддя Міжнародного кримінального трибуналу у справах колишньої Югославії, Володимир Огризко, колишній міністр закордонних справ України, Данило Лубківський, колишній заступник міністра закордонних справ України, Сергій Квіт, голова Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти та інші.
«Збройна агресія Росії проти України: позиціювання сторін:
- найбільшою безпосередньою загрозою національній безпеці України є збройна агресія Росії, яка триває з 20 лютого 2014 року;
- Росія – це агресор, а тому вона не може бути ні посередником, ні миротворцем, ні гарантом;
- породжене російською агресією збройне українсько-російське протистояння є міжнародним, а не внутрішнім конфліктом;
- Російська Федерація вчинила тяжкий міжнародний злочин, а відтак зобов'язана припинити воєнні дії, повернути Україні анексовані та окуповані території без всяких умов, відшкодувати збитки, покарати злочинців;
- Мінські угоди були підписані під тиском збройної агресії, а відтак з правової точки зору – вони нікчемні;
- Росія не виконує вимог Мінського процесу».
«Український план справедливого миру:
- негайне звільнення російською стороною всіх українських цивільних і швидкий обмін військовополоненими за принципом «всіх на всіх»;
- повне виведення підрозділів збройних сил Росії та демонтаж російських окупаційних структур «ЛНР/ДНР» – під контролем незалежних миротворчих сил;
- негайне розгортання прикордонних військ України вздовж лінії українсько-російського кордону;
- розміщення вздовж кордону спостережних пунктів незалежних миротворчих сил;
- мирне відновлення діяльності українських владних структур на деокупованих територіях Донбасу та Криму і проведення там вільних виборів».
«Консолідована претензія:
- в умовах офіційного заперечення керівництвом Російської Федерації агресії проти України та відмови МЗС Російської Федерації використати можливості Міжнародного суду ООН для встановлення фактів, пов'язаних зі збройним нападом на Україну, існує необхідність утворення центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом, відповідального за підготовку консолідованої претензії України як держави, яка зазнала агресії, до Російської Федерації як до держави-агресора з метою практичної реалізації міжнародно-правової відповідальності за збройну агресію проти України.
- створення такого органу передбачено законом України від 18 січня 2018 року № 2268-VIII «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях»;
- консолідована претензія має стати офіційним документом, у якому буде викладена правова позиція України в питанні відповідальності Росії за збройну агресію».
«Санкції:
- До повної деокупації всіх українських територій має тривати застосування проти Росії як держави-агресора санкційних примусових заходів, здійснюваних Україною та членами світового співтовариства на національному й міжнародному рівнях;
- Українське керівництво має забезпечити розробку і запровадження системної та послідовної політики санкцій проти Росії;
- Застосування Україною санкцій проти Росії має бути синхронізоване із санкціями міжнародного співтовариства;
- Одним із пріоритетних завдань української дипломатії має бути сприяння збереженню і посиленню санкцій проти Росії з боку міжнародного співтовариства».
«Національна безпека:
Дбаючи про національну безпеку України, необхідно виходити з того, що Росія хоче знищити Україну як незалежну країну.
Незалежно від перебігу переговорів Україна має:
· забезпечувати незворотність цивілізаційного вибору України на членство в ЄС і в НАТО;
· розбудовувати Збройні сили України відповідно до стандартів НАТО;
· здійснювати системну україноцентричну гуманітарну політику;
· досягнути енергетичної незалежності;
· створити сучасну ешелоновану територіальну оборону, насамперед і зокрема на кордонах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь;
· модернізувати оборонно-промисловий комплекс;
· розробити нові види зброї із наголосом на створенні високоточної ракетної зброї, зокрема засобів протиракетної та протиповітряної оборони;
· реформувати спецслужби;
· вдосконалити нормативні бази національної політики безпеки з урахуванням сучасних безпекових викликів.
Згадані стратегії мають взаємодоповнювати одна одну і застосовуватися в системній єдності. Їхня мета – створити надійний та ефективний механізм забезпечення національної безпеки України».
Що кажуть експерти?
Радіо Свобода опитало експертів із різних сфер, які читали запропоновану «Рухом опору капітуляції» «Українську доктрину безпеки та миру».
Більшість критичних аргументів зводяться до наступного:
- нереальна;
- без практичної вартості;
- може призвести до втрати союзників, які не хочуть і бояться посилення напруги у відносинах з Росією;
- веде переговорний процес у глухий кут;
- веде до збереження постійних обстрілів на Донбасі;
- заморозить конфлікт у тому стані, в якому він зараз;
- провокує Кремль;
- політично маніпулятивна;
- переслідує політичну мету підірвати підтримку курсу Зеленського.
Інші відгуки:
- це альтернатива «формулі Штаймаєра», яка є «формулою Путіна»;
- це допомога президенту Володимиру Зеленському у досягненні миру без капітуляції;
- «Рух опору капітуляції» та сформульована ним доктрина – це підстава для президента України вийти із «пастки під назвою «формула Штайнмаєра»;
- це аргумент для західних партнерів, особливо для Франції та Німеччини, що підштовхувати українську владу іти на поступки Кремлю небезпечно;
- це аргумент, на який може посилатися Зеленський на переговорах;
- це шанс для Зеленського досягнути громадського порозуміння і стабілізувати внутрішню ситуацію в країні;
- це можливість захистити внутрішню політику від деструктивних впливів агресора;
- це можливість залучити більшу і ефективнішу міжнародну підтримку;
- це можливість вимагати посилення санкцій.
Про позитив
Доктрина, запропонована «Рухом опору капітуляції», на думку президента Центру глобалістики «Стратегія XXI» Михайла Гончара, виводить внутрішню і зовнішню політику України за рамки гібридних стратегій Росії.
Помилками попередньої української влади, вважає Гончар, було те, що вона не дала одразу чіткого визначення ситуації, а далі підтримала ідею безальтернативності Мінського процесу й погодилася на розділення питань звільнення Донбасу і звільнення Криму.
«Українська доктрина безпеки і миру» ж чітко називає Росію агресором, заперечує наявність громадянського конфлікту, не розділяє питання деокупації Донбасу та Криму і показує, що альтернатива Мінському процесу є, додає він.
«Це спроба вивести проблему на шлях врегулювання і досягнення миру не на умовах Кремля», – наголошує Михайло Гончар.
«Доктрина показує, що «дорогою Мінська» не треба іти, бо це дорога до капітуляції, що «формула Штайнмаєра» – це замаскований план Путіна початку широкомасштабного громадянського конфлікту на Донбасі, щоб довести свою тезу, що Україна – це «failed state», хаотизувати країну і позбавити її будь-якої економічної та політичної підтримки», – стверджує Гончар.
Поки, на думку Гончара, «переговорників» Францію та Німеччину «швидке врегулювання за «формулою Штайнмаєра» влаштовує, бо вони хочуть швидше зосередитися на своїх проблемах і отримувати прибутки після зняття санкцій із економічних проєктів із Росією. Але їм треба показати, що є інший – кращий план.
Питання у тому, каже Гончар, чи Зеленський захоче цей план розглянути, «питання у тому, який шлях він вибере – стабілізації і консолідації чи «шлях Януковича».
