Запитав нещодавно у друзів-кримчан: які зміни ви особисто відчули з 2014 року? П'ятдесят дев'ять відповідей отримав на пошту. Публікую більшість з них нижче з мінімальним редагуванням.
Про погане: окупація ‒ це погано за замовчуванням, і деокупація ‒ це лише питання часу.
Про хороше:
- Дороги стали кращими. Скізь є розмітка. Розмітка для водія ‒ це дуже добре, знижує напругу під час кермування в нічний час і дисциплінує водіїв. Сюди ж можна додати фотофіксацію штрафів. На дорогах у Криму краще, це плюс. Сюди ж додам капітальний ремонт тротуарів у Сімферополі. Якщо Дорогожичі-Київ ‒ це мука для самокатників і «візочників», то околиця Сімферополя-Загородний (вул. Ковильна) тепер стала доступною для такої категорії людей.
- Порядок. Тут виділю дві категорії. Не бухають і не палять на зупинках і в громадському транспорті, поліція це відпрацювала. Як людина, яка користується маршрутками, це помічаю. І це плюс.
- Менша криміногенна ситуація. У Сімферополі водії безбоязно залишають відеореєстратори в авто. У Києві це неможливо ‒ постійні автокрадіжки.
- Турсезон не можу коментувати, адже Сімферополь це ніколи не цікавило.
- Багато військових. Часто бачимо військову техніку. Це напружує. Раніше такого не було. Не можу звикнути.
- Нормально. Газ провели, який обіцяли ще з 1991 року.
- У школі й дитсадках суцільне «військово-патріотичне» виховання, портрети вождя. Почалися проблеми з бізнесом, адже скористалися правом неотримувати нові документи.
- Про сезон: людей не дуже багато, до того ж дорого.
- Сезон як до анексії. І українців багато машинами.
- У Криму люди живуть своїм життям, як і жили: побут, робота і своє життя. Акція «Безсмертний полк». Я категорично проти цього (досить вже топтатися по могилах і тріпати імена людей, які віддали своє життя). Коли в гімназії змушували це робити, позбавляли стимулювальних, якщо клас не підготував презентації до цієї акції (це чому я став проти цього). Пам'ятати треба в душі, а не на публіку. Мій клас не брав участі в цьому, мене покарали фінансово. Це було продовження конфлікту з новим керівництвом гімназії тоді ще. Я не сприймаю те, що нав'язується, заходи фільтрую за ступенем потрібності. Деблокада Ленінграда, класна година. Я подумав: що важливіше ‒ підготовка до річної контрольної з історії чи нікому не потрібна інформація. Звичайно ж, ми готувалися до контрольної, а відписку та фейковий фотозвіт ми зробили.
Зброя для найменших: як у Криму дітей привчають до війни (фотогалерея)
Крим.Реалії зібрали кадри зі святкувань «Дня захисника Вітчизни», 9 травня, «дня ВДВ», що ілюструють масштаби мілітаризації дитинства на анексованому Росією півострові
- Ми рис вирощували 30 років усією сім'єю. Тепер половина села виїхала на роботу до Москви, а хтось і до Києва. Село наше майже померло. Ви до нас приїжджали, я вас пам'ятаю добре. Я тепер у Саках живу, в санаторії працюю. Тут люди є цілий рік. І українців багато, їх відразу видно: вони добріші й посміхаються. Краще тут не стало.
- На вчителях історії постійно «їздять»: нескінченні дати пам'яті чогось. Може, вистачить? Я справою займаюся, 9 класи на порозі іспиту з суспільствознавства, а тут ‒ одні дати. Завдання ставлять класу: Підготуйте фільм «Як ви жили в «Кримську весну». Навіщо?
- Тяжко. Роботи немає. Ціни московські. Люди всі, як собаки гризуться. Багато хто Україну згадує. Всі дивляться українські канали та вашу політику обговорюють.
- Багато будують і реставрують: Лівадія, Артек, нові корпуси лікарень у Сімферополі.
- Ось хотів сказати, що мені по... було і є до всього цього, я займався особистим життям. Але Україна мені по духу ближча. Переїду скоро до Харкова.
- Працювала в туризмі екскурсоводом. А з 2010 року була успішним депутатом Київського району від «Партії регіонів». (Бачилися на телепередачах). У лютому 2014 року вийшла з партії, на що Наталя М. сказала, що я зрадила партію в такий важкий час. «Единая Россия» ‒ це не зрада. Але я не втратила повагу за свою принциповість. Так ось, спілкуюся з розумними та адекватними людьми. Таких чимало. Всі ниють. У депресії (про розумних). У Сімферополі найзліші ‒ це маршрутники та водії тролейбусів. Сімферополь входить зараз у десятку «найагресивніших міст Росії». Це зрозуміло.
- Наш готель в Євпаторії. Гірше не стало у бізнесі. Але не працюють банки, і через це немає сервісів банківських, до яких люди звикли. Багатьох це дратує. Гості у нас ‒ Санкт-Петербург і Москва. Але раніше, за України, контингент був інтелігентніший, ніж зараз. Грубіянять і сваряться. Українців, коли бачу ‒ радію! Рідне щось.
Зайшли до палацу Ханського попити кави на річці ‒ жах. Стоїть на столі нетбук і мовить звідти Путін
Що стосується туристичних об'єктів. Де я була за цей період. Це Бахчисарайський регіон. Успенський монастир, дорога на Севастополь. Червоні печери та урочище Кизил Коба. А також Ялта та Алушта. Бахчисарай втратив свій колорит. Мабуть, гроші відмивають. Закатали в асфальт. Сумно у кафе. Зайшли до палацу Ханського попити кави на річці ‒ жах. Стоїть на столі нетбук і мовить звідти Путін (лютневе послання до зібрання було). Ні колоритної музики, ні тієї східної атмосфери. Сидять два росіянина приїжджі та слухають, захлинаючись, з чебуреками. Ми розвернулися й пішли.
Розбита спадщина. «Реконструкція» Ханського палацу триває (фотогалерея)
Російська влада Криму обіцяє закінчити роботи з «реконструкції» Ханського палацу до 15 серпня
Порожній залізничний вокзал, як Чорнобиль ‒ аж моторошно
А Успенський Монастирир та Мар'ям дере (ущелина) ‒ теж все перекопали. Зводять будівлі монастирські, дороги внизу. Наче Бог переселятися зібрався туди. Вони просто освоюють гроші ‒ чималі, видно, виділені. І по два рази все роблять. У той регіон я ні ногою більше. Шкода дивитися, як бліднішає образ Криму, перетворюється в Анапу або Геленжик. До Червоних печер ще не доїхали, але «парк вікінгів» якось не до місця в Криму. Це ж Скандинавія. Але їхні гуляння з прапорами там теж у свята напружують.
- Порожній залізничний вокзал, як Чорнобиль ‒ аж моторошно. Раніше там цілодобово вирувало життя. Потяг до Києва потрібний і Києву, і Криму. Так би зв'язок з Україною зміцнювався. Нам же альтернативу втюхують з Росії.
Бахчисарай – Сімферополь. Подорож по кримських рейках (фотогалерея)
- У Ялті та Алушті всі згадують Україну й раді хлопцям, які співають вечорами на набережній «Океан Ельзи». Бо з динаміків ‒ пісні радянського минулого цілий день. «Орлёнок, орлёнок» і типу того. Ще одна тенденція: багато пристойних кафе переобладнали під їдальні з тацями. Це так популярно в Росії. Ресторани в програші... Ні, це назад, в минуле... Однозначно... Шкода, що так сталося. Єдине ‒ сподобалося Семидвір'я на захід від Алушти. Але воно було збудоване за України, просто продовжує динамічно розвиватися, і приємний сервіс. Але там господар з України. Його й кличуть «Хохол». Порядок, чистота, море, басейн. Господаря відразу видно. Але недешево.
- Мене вбиває те, що українці кримчан вважають зрадниками! Ви нас тут кинули ‒ і «будь здоров!». Я платив податки й утримував усі ці СБУ, МВС, МО. А їх розікрали, й нас залишили «сам на сам» з армією Росії. Тепер усі чекають, що ми тут приповземо проситися назад. Я таке чую й бачу, коли буваю в Києві. Ми не суб'єкт, а об'єкт.
- Відкрив новий атракціон. Уже четвертий. Тоді, в 2012 році, відкриватися було складніше, тільки хіба що ваше міністерство допомагало. Зараз це легше. Туристів у липні було багато. Люди їдуть бідні, економлять на всьому, багато агресивних (такого насправді раніше не було). Я дочку вчитися відішлю до Києва. Вона хоче в Шевченка. Був у Києві з нею в травні, рідний такий і позитивний.
- Ми виготовляємо кримські чаї близько восьми років. Особисто моя суб'єктивна точка зору: роблять дороги саме в Криму ‒ це, правда, той плюс, на який варто звернути увагу. Дивно, але чомусь багато, хто навіть топив за Росію, сильно хотіли, щоб переміг Зеленський. Для мене це відкриття. Я багато ганяю Кримом, по роботі, і бачу дуже багато машин з українськими номерами (Київ, Одеса, Херсон) особисто мене це дуже радує.
- Коли чую українську мову (а таке буває), відразу переходжу на українську ‒ люди спочатку лякаються, але, коли я посміхаюся, роблять це у відповідь. Для мене найважче ‒ це перетин кордону: майже раз на місяць їжджу до Києва (дівчина працює в IT-компанії в Києві).
Коли чую українську мову (а таке буває), відразу переходжу на українську ‒ люди спочатку лякаються, але, коли я посміхаюся, роблять це у відповідь
Коли я переходжу в буферну зону, починаю йти українською землею, іду ямами, навіть не можна везти валізу дорогою, і немає елементарно світла (підсвічують телефоном), стає дуже сумно. Гаразд, я ‒ молодий хлопець, але ходять же літні люди. Українські митники усміхненіші та відкритіші ‒ це факт.
- Дуже добре відчули прихід Росії пенсіонери і бюджетники. Реально зарплати та пенсії піднялися. Це спочатку. Я працюю, кондиціонери ставлю. У 2015 і 2016 році було багато замовлень від пенсіонерів і бюджетників. А ось зараз ходжу, обслуговую. Вони всі скаржаться ‒ ціни злетіли. Уже не вистачає. Особисто мені ‒ ок. Тільки сумую за українськими продуктами.
- Дорога Сімферополь-Київ, через Армянськ маршруткою, доїхав до кордону, на Армянську перетнув кордон, знайшов свою другу маршрутку за номером на Київ. Побачив літню бабусю, яка ходила, як загублена. Підійшов дізнатися, в чому справа, виявилося, вона вже годину шукає свій автобус на Київ (це було 12 ночі). Телефону в неї немає, картки немає, телефону водія немає. Ходив з нею, у всіх розпитував, де може бути автобус. Начебто довідалися, що він ще не приїхав! Їй треба було чекати, незрозуміло скільки, вночі, незрозуміло який автобус! Серце кров'ю обливалося за неї, бачачи її сльози! Невже не можна зробити нормальні перевезення хоча б від кордону? Щоб не ці відморожені «бомбили» ганяли?
- Багато туристів. Хороші дороги. Багато заходів і активностей для людей. Це добре. Кругом багато військових. Напевно, це теж добре (вони ж нас охороняють). Але те, що нас потрібно охороняти ‒ дратує. Так ось. Але краще б все це не сталося.
- Медицина стала кращою і реально безкоштовно. Транспорт став кращим. У Сімферополі затори, раніше такого не було. Жестяк просто ‒ стоїть місто щоранку. Люди стали злішими, і ніби чогось бояться. Все це як сон, тільки прокинутися не можемо. Путіна ось показують зараз знову. Він тут всюди висить. Як в бога вірять.
- Кордон, все починається з нього! Україна починається з нього ‒ кримчанин має приїжджати й заздрити вже на кордоні, як квітне Україна, а не йти у темряві з телефоном! Інакше ефект виходить зворотний.
- З того, що я бачу ‒ море стало часто брудним. Я на Прибережний ходжу в Ялті ‒ часто плівка жирова, буває, майже щодня. Як стоки з кухні. Кажуть, що каналізацію не ремонтують у Ялті. Ну й не штрафують порушників, напевно.
- Екскурсії дуже дорогі. Ціни, зрозуміло, теж високі. Паркани всюди ростуть.
- Мені дуже впадають в око патрулі на набережній ‒ по троє у формі з кийками. Росгвардія. А знайомі кажуть, що не звертають уваги. Може, я негатив шукаю.
- Бізнес вести легше. Але жодних тіньових схем тепер немає. Податкова та силовики в 2015 році всім все популярно пояснили. Податки потрібно платити. Податки високі. Але працювати можна ‒ правила зрозумілі. Туристів мало, реально мало. Особливо на західному узбережжі. Я все літо в Чорноморському та Роздольненському районі, все сам бачу. За України там повно людей було, а зараз порожньо.
- Красноперекопськ перейменували? Я завжди був за Україну, але ось дізнався, що в Україні перейменували моє місто. Навіщо? Що ви там чудите?
- Я з Судака, але живу зараз у Севастополі. Часто буваю вдома в Судаку. Дорога будується прямо на очах. Людей влітку багато, але мені здається, що приватних міні-готелів стало менше. Ті, хто крутиться, не сидить ‒ кінці зводить з кінцями. Ресторани ледве виживають. У Севастополі пляжів багато закритих ‒ продали приватникам. Севастополь взагалі дуріє за Росією. У Судаку такого не було й немає. Бридко.
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
(Передрук з акаунта Олександра Лієва у Facebook)
