Гонитва за депутатськими мандатами в Криму: перші втрати

Спеціально для Крим.Реалії

Російська влада планує провести на початку осені в Криму вибори депутатів кримського парламенту та місцевих рад. Законність цих виборів не визнають в Україні, США, ЄС та низці країн світу, однак процес пішов. Спочатку в перегонах за депутатські мандати взяли участь дев'ять партій, але вже є перші втрати. Хтось вибув, хто переможе, а також хто ці люди, які прагнуть до влади, читайте в цьому матеріалі.

Хто третій?

У глибоко прогнозованій, узгодженій та зрежисованій виборчій кампанії на території Криму раптом щось пішло не так. З трійки лідерів, яку складали «єдинороси», ЛДПР та комуністи, несподівано випали ліберальні демократи. Як пояснив керівник виборчкому Криму Михайло Малишев, партія не надала необхідних документів для реєстрації кандидатів, на підставі чого виборчком ухвалив рішення про відмову в реєстрації списку. Зокрема, йдеться про ненадання відомостей про наявність рахунків і внесків у закордонних банках.

Відділення партії 19 липня спробувало оскаржити рішення виборчої комісії у Верховному суді Криму, проте відомостей про результати розгляду позову поки немає. Водночас, на офіційному сайті виборчкому всі «списочники» від ЛДПР, станом на 21 липня, відзначені статусом «відмова в реєстрації».

Аргумент про нестачу документів, озвучений Малишевим, виглядає притягнутим за вуха. Не та партія, щоб за такі дрібниці її знімали з реєстрації. Якби йшлося про якусь іншу політичну силу, хоча б формально опозиційну, у цьому рішенні не було б нічого дивного. Однак з дистанції вибили цілком керовану та лояльну політсилу, покликану демонструвати політичне розмаїття в структурах влади. Чим так розгнівав «вежі Кремля» Володимир Жириновський, який до того ж особисто очолював кримський список, залишається загадкою.

Але ще більше інтриги викликає запитання, хто займе депутатські крісла замість ЛДПР ‒ партії, яка, за оцінками кримських політологів, мала підтримку на рівні дев'яти відсотків. Найбільш імовірних прогнозів на сьогоднішні три ‒ або кандидатів від ЛДПР протягнуть в одному-двох мажоритарних округах, або їхня квота в три-п'ять мандатів дістанеться одній з партій «другого дивізіону», або місцеві «переможці» повторять сценарій п'ятирічної давнини, коли депутатський корпус виявився представлений лише двома партіями, тільки цього разу в парламент проведуть КПРФ.

Запасні ‒ у гру

За набором гасел і риторикою, найближчу до ЛДПР виборчу нішу займає партія «Родина», яку в Криму очолює керівник двох інформаційно-пропагандистських ресурсів, Костянтин Книрик. Однак зайняти місце партії Жириновського навіть у масштабах Криму ‒ завдання для «Родины» не просте. По-перше, у політсили банально немає спонсорів, які допомогли б партії донести свої ідеї до прихильників Жириновського. А по-друге, немає гарантій, що людей з прохідної частини списку цієї партії будуть раді бачити в парламенті нинішні лідери політичних перегонів.

Про відкриту частину списку «Родины» вже розповідали в статті «Кандидати з соцмереж: хто йде в кримську владу від російської партії «Родина». Аналіз всього списку кандидатів від партії не виявив якихось значущих бізнесменів або досвідчених політиків. Серед відверто небажаних для влади персон можна виділити колишнього комуніста Степана Кіскіна (п'яте місце у списку), з його критикою влади та вимогою відставки Медведєва; ренегата з партії «Единая Россия», керченського самооборонівця Віктора Сажина (шосте місце у списку), а також Лілію Діденко, яка має давній конфлікт із Сергієм Цековим.

Втім, відсутність у списку блогера Олександра Таліпова, який викликає роздратування у місцевої верхівки своїми публікаціями, може говорити про те, що «родинці» з «єдиноросами» перебувають у режимі комунікації, і не виключено, що зможуть виторгувати депутатські корочки для Костянтина Книрика та його правої руки ‒ Сергія Веселовського.

Є у кураторів виборчого процесу й інший варіант ‒ віддати ті ж два-три мандати спокійнішій, але маловідомій на півострові партії «Справедливая Россия». Очолює список «справоросів» Вікторія Білан, їй 31 рік, вона є помічником депутата Державної думи, голови фракції «Справедливая Россия» Сергія Миронова. Інших яскравих людей у цій партії не спостерігається.

Сценарій, за яким прохідний бар'єр подолають комуністична партія Леоніда Грача «Коммунисты России», «Партия зеленых» і «патріотів», або зовсім екзотична партія «пенсіонерів за соціальну справедливість» є мало реальним, якщо не сказати, фантастичним.

Всі голоси ‒ «єдиним»?

На користь версії про те, що на виборах до кримського парламенту пройдуть лише дві партії ‒ «єдинороси» та комуністи, говорить склад списку «єдра». Такі вагомі в кримській політиці фігури, як Володимир Кличников та Фрунзе Мардоян опинилися «засунуті» в шостий десяток партійного списку. Ця диспозиція робить їхній шанс на потрапляння в депутатські крісла можливим, тільки якщо партія забере 47-48 мандатів з наявних п'ятдесяти та розкидає з десяток вищих «списочників» на урядові посади. Наприклад, Євген Кабанов, швидше за все, відмовиться від мандата на користь посади віцепрем'єра, а Ейваз Умеров ‒ заради крісла заступника голови Судацької адміністрації.

Однак проти такого прогнозу подій свідчать кулуарні чутки про те, що в Кремлі були дуже незадоволені занадто демонстративним результатом виборів у 2014 році, коли «команда переможців» намалювала собі рекордні результати та склала переважну більшість депутатського корпусу. Вийшло «не демократично». До того ж, московські куратори, швидше за все, розуміють, що сьогодні кримські «єдинороси» почали викликати напругу в суспільстві, яка може ще більше посилитися, якщо вони знову візьмуть максимальну кількість мандатів.

За таких розкладів, найбільш оптимальним рішенням буде «випустити пар у свисток». І абсолютно не важливо, які у цього «свистка» будуть гасла, кольори прапора та партійні лідери. Як, втім, не важлива в Криму й думка виборця ‒ всі голоси, відсотки, рейтинги та мандати розподіляються задовго до дня голосування, який у Росії перетворився на рутинний і безглуздий ритуал.

Ігор Воротников, кримський блогер

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції