Спеціально для Крим.Реалії
У Москві повідомили, що російський Ермітаж підготував проект доповнення списку об'єктів спадщини ЮНЕСКО, до якого увійшло Південне узбережжя Криму. Ці дії подаються в російських ЗМІ як звичайна рутинна робота ‒ мовляв, ось, ще одна важлива частина російської культурної спадщини має стати зоною, охоронюваною ЮНЕСКО. І Південне узбережжя Криму заслуговує на таке визнання не менше, ніж історичний ансамбль Санкт-Петербурга, вже внесений до списку світової спадщини.
Все це, звичайно, чудово. Ось тільки Санкт-Петербург ‒ це Росія. А Південне узбережжя Криму ‒ окупована, а згодом анексована територія України. І жодних шансів потрапити до списку російської спадщини у нього просто немає.
Не можна сказати, що в Москві про це не знають. Знають. Після анексії Криму ЮНЕСКО вимушено припинило контакти з музейним комплексом у Херсонесі Таврійському ‒ що, до речі, дало можливість російській владі розпочати планомірне порушення статусу заповідника як об'єкта культурної спадщини ЮНЕСКО. Була заморожена процедура надання статусу таких об'єктів Ханському палацу в Бахчисараї та Воронцовському палацу у Великій Ялті, ініційована ще до анексії.
Окупант, схоже, забрав майбутнє. І у жителів півострова, і в його культурної спадщини теж
І це абсолютно логічні дії. Крим, з точки зору міжнародного права, ‒ українська територія, на якій країна-суверен не здійснює контроль через окупацію іншою державою. І жоден об'єкт його культурної спадщини не можна внести до списків. Як не можна здійснювати контроль за станом вже внесених об'єктів ‒ тому що відповідати за цей контроль має Україна. А у неї такої можливості просто немає. І нічого незвичайного, нічого «русофобського» ‒ як про те кричать російські пропагандисти ‒ в цьому підході ЮНЕСКО немає. Знамениті пам'ятки у північній частині Кіпру теж не входять до списку ЮНЕСКО. З тієї ж простої причини. З точки зору міжнародного права, північ Кіпру ‒ територія Республіки Кіпр, що не здійснює над ним контроль. А значить, ніякого ЮНЕСКО.
Тоді навіщо ж Росія влаштовує виставу, та ще й за участі Ермітажу? Навіщо пропонувати те, що наперед приречене на провал?
У цьому, по-моєму, немає ніякої помилки. А є пропаганда, розрахована, головним чином, на самих росіян і населення окупованих територій. Їх необхідно переконати, що Крим ‒ це така ж територія Росії, як Москва або Воронеж. Що з приводу Криму можна звертатися в міжнародні організації, навіть якщо російські заявки претендента будуть дискваліфіковані. Тому що відмова розглядати такі заявки ‒ проблема міжнародних організацій, а не Росії.
Але в цій пропагандистській логіці все перевернуте з ніг на голову. Невизнання Криму частиною Російської Федерації, неможливість нормального розвитку території через російську окупацію півострова ‒ це не проблема ЮНЕСКО чи будь-якої іншої організації. Це, як бачимо, проблема Росії. І, перш за все, проблема самого Криму, в якого окупант, схоже, забрав майбутнє. І у жителів півострова, і в його культурної спадщини теж.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
