Спеціально для Крим.Реалії
Цей матеріал ніколи б не з'явився, тому що висвітлювати горе батьків, чиї діти вже ніколи не продовжать навчатися, ‒ це за межею професійної етики та здорової моралі. Але в цих уривчастих спостереженнях і розповідях виявилося занадто багато таких подробиць, про які немає жодного права мовчати.
Не пускати, не випускати
Зі спогадів кількох батьків та інших родичів, які провели під стінами коледжу, лікарень і моргу понад дванадцять годин, складається наступна картина. Через нетривалий час після вибуху до місця подій прибула Росгвардія й оточила периметр. Якийсь час за оточенням працювали тільки рятувальники ‒ виводили студентів, які встигли сховатися, виносили постраждалих, які подавали ознаки життя.
Як мінімум двоє з убитих у стінах коледжу померли від втрати крові. Їм просто нікому було надати медичну допомогу
Оцінку стану людей, які лежали без руху, вони толком не давали й таких нерухомих не евакуювали. Мабуть, спочатку не було часу, потім прийшов наказ залишити територію, щоб почали працювати вибухотехніки. Звичайних медиків до будівлі весь цей час чомусь не пускали.
Родичі загиблих не виключають, що як мінімум двоє з убитих у стінах коледжу померли не відразу, а через якийсь час ‒ від втрати крові. Їм просто нікому було надати медичну допомогу.
Медицина була не готова
Серед тих, кого вивезли, за словами очевидців, теж не всім лікарська допомога була надана відразу. Деяких поранених спочатку доставили в одну лікарню, потім перевезли в першу міську, а звідти після якогось сортування знову кудись відіслали. Наскільки ця неузгодженість, згаяний час і перевезення могли вплинути на летальний результат деяких дітей, не з'ясується вже ніколи.
Про те, що міська медицина виявилася тотально не готовою до такої кількості жертв і спостерігалася відсутність координації, свідчать також інші моменти зі спогадів свідків того, що відбувалося.
Дітей ‒ у крові, з відірваними кінцівками та опіками ‒ вивантажували з машин, і каталки з ними ще якийсь досить тривалий час просто стояли на вулиці перед лікарнею
«Ми вже були під першою лікарнею, коли під'їхали кілька «швидких». Дітей ‒ у крові, з відірваними кінцівками та опіками ‒ вивантажували з машин, і каталки з ними ще якийсь досить тривалий час просто стояли на вулиці перед лікарнею», ‒ розповідає один з очевидців. На його думку, в приймальному покої не вистачало місця, а «швидкі» поспішали повернутися до місця трагедії, тому людей залишали просто під відкритим небом.
Одна дівчина, без обох ніг і з сильно пораненим обличчям, весь час кричала від болю. Це може свідчити про те, що у працівників екстреної медичної допомоги на той момент не було або закінчилися знеболювальні препарати.
Увечері до лікарні стали під'їжджати потенційні донори, які відгукнулися на заклик засобів масової інформації здати свою кров на допомогу постраждалим. У лікарні кров брати було нікому й нічим, а пункт переливання крові, за словами цих людей, був уже зачинений. За іншою версією, в цьому пункті відсилали донорів здавати кров безпосередньо в лікарню.
Всі перераховані вище спостереження могли мати очевидний вплив на стан здоров'я постраждалих. І, можливо, хлопець і дівчина, які померли упродовж наступного дня у вертольотах санавіації, змогли б це транспортування перенести, якби не всі ці «нюанси».
Більше новин про ситуацію в Керчі читайте на сайті Крим.Реалії.
Без нарікань
Єдина служба, роботу якої батьки відзначили як злагоджену, що не викликає претензій, ‒ це психологи. Практично біля кожної матері було по одній людині, готовій прийти на допомогу в разі потреби.
«Серед натовпу родичів ходив якийсь літній чоловік і дивився на всіх. Потім показував психологам пальцем на якусь матусю й говорив: у неї зараз буде істерика. І вони удвох-утрьох її оточували, працювали й приводили до тями», ‒ розповідає очевидець того, що відбувалося.
Місто в сльозах. У Керчі провели молебень за жертвами масового вбивства (фоторепортаж)
У якийсь момент у лікарні померла одна з постраждалих, прізвище якої вже було встановлене. Лікар з лікарні повідомила матері тільки те, що їй треба терміново поспілкуватися «он з тим лікарем», і вказала на психолога. Він без слів все зрозумів, але сказав, що йому потрібний для цього кабінет. Лікар тільки розвів руками ‒ нікого стороннього в лікарню не пускали, психологам кабінет не надали.
Вперто приховували
Серед інших, не пов'язаних безпосередньо з життями постраждалих моментів варто відзначити наполегливі й багато в чому цинічні дії всіх причетних посадових осіб з приховування прізвищ загиблих. Батьків до глибокої ночі свідомо тримали в невіданні і співробітники лікарні, і працівники коледжу, й «обізнані» громадяни в соціальних мережах.
Батьків до глибокої ночі свідомо тримали в невіданні і співробітники лікарні, і працівники коледжу, й «обізнані» громадяни в соціальних мережах
«В черговий раз винесли списки тих, кого впізнали в лікарні. Одна мама кричить, що її дочка була серед тих, кого привезли до лікарні, а зараз її немає, благає довідатися, куди її перевели. Начмед обіцяє зараз же уточнити, але з'являється тільки через дві години, так нічого й не дізнавшись. Пізніше з'ясували, що ця дівчинка померла», ‒ згадує одна з родичів загиблого учня.
Інший очевидець повідомляє, що одній матері телефонував куратор із коледжу, який в цей час вже був на упізнанні тіл, і запевняв, що бачив її сина в машині «швидкої допомоги» живим, хоча в той момент вже точно знав: він ‒ серед загиблих.
Багато помилкових повідомлень спостерігалося й у місцевих пабліках, де батьки розміщували інформацію про зниклих дітей, а їм відповідали невідомі: то про те, що їхня дитина в реанімації, то про те, що її повезли до Сімферополя. Надалі ці люди давали неправдиві пояснення, звідки у них з'явилася така інформація. Наприклад, один користувач написав, що йому так сказала сестра цього студента, хоча на перевірку виявилося, що в нього взагалі немає сестри.
Обіцяне на восьму годину вечора упізнання тіл загиблих почалося тільки о першій годині ночі. Останніх привезли вже ближче до другої години. З моменту вибуху й до того часу минуло понад дванадцять годин. Адекватного пояснення цілеспрямованих дій усіх служб із затягування часу впізнання та явного приховування імен загиблих ні в кого не знайшлося.
Ігор Воротников, кримський блогер
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
