Як дізнатися, що насправді відчувають після того теракту, що стався в місті, співгромадяни, які радісно запливли в «рідну гавань»? Пишаються, що директор політехнічного коледжу міста порівняла криваву бійню в навчальному закладі з подіями в Беслані? Чим та по якому місцю б'ють себе від того, що нарешті-таки стали повноправними громадянами Росії, де теракт ‒ така ж звичайна справа, як перевірка документів Росгвардією чи ув'язнення за лайки в соцмережах?
Місто стоїть на вухах, вулицями мчать, шаленіючи від виття власних сирен, машини «швидкої», МНС, поліції. Батьки, залишивши всі справи, стрімголов біжать забирати дітей зі шкіл і садочків, у тисячний раз попереджають тих, хто повернувся додому, нікому не відчиняти двері, народ кинувся здавати кров постраждалим, медики очманіли від небачених раніше травм. Телефони розриваються, соцмережі вибухнули від сліз та чуток. Буквально пару хвилин тому телефонував приятель із Таганрога, не встиг вимкнутися ‒ родичі, тільки попрощався з ними ‒ дзвінок знайомих: розповідають, ніби ще один теракт поблизу мосту.
Російська дійсність прийшла в мій дім смертю підлітків, яким ще ввечері хотілося нам'яти вуха за влаштований вночі тарарам
Страх, як відомо, має очі великі, а страшно по-справжньому. Російська дійсність прийшла в мій дім смертю підлітків, яким ще ввечері хотілося нам'яти вуха за влаштований вночі тарарам. Зараз страх місцевого населення гасять приїздом Аксенова, прильотом спецборту з медичною апаратурою, відкриттям кримінальної справи, переданої в Слідком Росії, приїздом криміналістів, які мають досвід розслідування терактів. Балакуча голова Путіна «порадувала» звісткою, що президент в курсі. Найбільше мене вразила однокурсниця, яка зателефонувала дізнатися, чи все зі мною гаразд. Дізнавшись, що я живий і здоровий, відразу почала переконувати, що це ще нічого, от якби в 2014 році Росія не забрала Крим, то «Свобода» та «Правий сектор» вирізали б нас дочиста. У момент, коли в ніби як мирний час загинули абсолютно невинні люди, знаходяться полум'яні патріоти, готові жертвувати чужими життями заради тріумфу російської «справедливості».
Ось і юний «терорист», вірніше, призначений терористом російськими силовиками, мабуть, слухав і дивився з моєю однокурсницею одні й ті самі передачі, тому що в соціальній мережі позиціонував себе фанатом «русского міра» та Новоросії. Не погоджуся з Аркадієм Бабченком, який стверджує, що він вважав своїх однокласників бандерівцями. Ні, політичною мотивацією тут і не пахне, хлопець просто вчинив як справжній фанат цих «трактористів»: взяв зброю в руки й пішов розправлятися з директоркою, з якою мав конфлікт. На щастя для директорки, вона встигла від'їхати з коледжу, тому під руки підвернулися його співробітники та студенти.
Відповідальність за бійню лежить на країні, що розкручує агресію на державному рівні
Мабуть, ця версія незабаром стане пріоритетною, хоча хтось припускає нерозділене кохання, а хтось ‒ вплив західних кінофільмів. Але відкат назад вже йде: стаття не за тероризм, і вибуху не було, і зброя була не бойовою. Але як би не кваліфікували криваву розправу в політехнічному коледжі Керчі ‒ як теракт, хуліганство чи помсту ‒ таке ніколи не сталося б раніше. І відповідальність за бійню лежить на країні, що розкручує агресію на державному рівні. Російські ЗМІ захлинаючись розповідають про бійні в школах, криваві розборки з вчителями та однокласниками, а підлітки, як губка, вбирають, приміряють на свої життєві обставини.
І ще факт, на який не можна не звернути увагу. Ніколи в Керчі так не організовували безпеку, як з «приходом» Росії. У кожній бюджетній установі ‒ школі, коледжі, виші, лікарні ‒ заступник з безпеки. На вході рамки, обнесли парканами кожен прохід, наради з безпеки проводять щотижня, на вході ледь не обнюхують ‒ а ось пропустили ж студента коледжу зі зброєю. Адже буквально пару тижнів тому Керч вразила новина, що в одну з міських шкіл зайшов незнайомий чоловік, довелося викликати поліцію, проводити чергову попереджувальну нараду. І ось результат пильності по-російськи: вже 21 загиблий.
І мало хто згадає, що в українській Керчі про подібне не можна було навіть подумати. Добре тепер розумію людей похилого віку, які пережили війну, коли вони говорили, що хай бідненько та голоднувато в Україні, але немає війни, як у Росії. Немає Чечні, немає Беслана, немає «Норд-Осту», немає вибухів будинків, ніхто не гине в метро. Тепер все це прийшло в мій Крим, в мою Керч. Сьогодні дехто посміявся над тим, що теракт стався саме після поїздки голови адміністрації Керчі до Грозного та Аксенова до Сирії. Хто знає, що в місті трапиться після триденної жалоби, на час якої школи зупинили роботу. Кого ще з дітей і підлітків поманить романтика «справедливої» розправи...
Андрій Фурдик, кримський блогер, керчанин
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
