Дисиденту Миколі Кунцевичу 63 роки. За його плечима – три кримінальні справи, порушені проти нього радянською владою у 1974, 1980 та 1984 роках. У рамках останньої сторону захисту Кунцевича представляв Віктор Медведчук, нині лідер проросійської сили «Український вибір» та кум президента Росії Володимира Путіна. Медведчука часто звинувачують у порушенні адвокатської етики під час захисту іншого радянського дисидента –українського поета Василя Стуса. Микола Кунцевич стверджує, що і у випадку з його справою Медведчук радше нагадував прокурора, ніж адвоката, адже не лише проявляв бездіяльність у захисті, але й навіть особисто посприяв тому, щоб йому додали до передбаченого цією справою терміну у три роки ще майже два. Більше про це, а також про те, чому адвокат Медведчук не прийшов на оголошення вироку своєму підзахисному та чи бачились вони уже після тих подій, Микола Кунцевич розповів у ексклюзивному інтерв'ю Радіо Свобода.
– Мене возили на психіатричну експертизу, а потім слідчий прийшов і каже: «Завтра ми починаємо знайомитись зі справою». Я кажу: «Хвилиночку! Мені адвокат потрібен, мабуть». На що він мені: «Ваші батьки уже визначились з адвокатом».
– Як саме вони вибрали вам захисника?
Слідчий показав список з 10 прізвищами і одразу сказав: «От цього», – і показав пальцем на Медведчука
– Мати розповідала мені, що слідчий показав список з 10 прізвищами і одразу сказав: «От цього», – і показав пальцем на Медведчука. Немає сумнівів, що цей список затверджувався десь нагорі, тобто слідчий не сам визначав кандидатів.
– Чим він аргументував свій вибір?
– Нічим. Але мама знайшла цікаве пояснення, що юридична консультація, в якій працював Медведчук, була поруч з тією вулицею, на якій працювала вона, то, каже, можливо, їй його і запропонували, щоб далеко не бігати. Та й хто тоді знав, хто такий Медведчук. Тоді ще про справу Стуса ніхто не чув.
Коли мама прийшла до Медведчука і сказала, що вона мати Кунцевича, він відповів: «Я знаю».
Медведчук сказав моїй мамі: «Ви мені винні 300 рублів». Мовляв, за те, що трохи перепрацював, хоча гроші йому мала платити держава
– Чи спілкувався він потім ще з вашими батьками?
– Ні, був лише один момент, коли він сказав моїй мамі: «Ви мені винні 300 рублів». Мовляв, за те, що трохи перепрацював, І це при тому, що він був державним адвокатом, тобто гроші мала платити йому держава.
– Яке у вас було перше враження від адвоката?
– Неприємне. Чисто візуально. Але потім я переконався, що це так і є. Слідчий приніс нам три томи справи на ознайомлення, а Медведчук одразу мені: «Давайте быстренько все за два часа закончим». Я кажу: «Хвилиночку», – адже в мене вже був досвід: у першій справі два томи, у другій справі один.
Слідчий приніс нам три томи справи на ознайомлення, а Медведчук одразу мені: «Давайте быстренько все за два часа закончим»
– Скільки часу ви тоді витратили на ознайомлення з ними?
– На першу – сім днів. У мене досвіду тоді ще не було, але мій тодішній адвокат Каплан підказував, на що я маю звертати увагу і що маю записувати. Окрім того, він собі теж тоді багато усього переписував. Згодом ми з ним знайомились з одним томом другої справи два дні.
А тут три томи і Медведчук каже: «За дві години ми закінчимо»! Я кажу: «Ні! Я буду читати стільки, скільки мені треба буде!» І я читав, робив виписки. Загалом десять днів я знайомився.
– Медведчук допомагав у цьому процесі?
– Із 10 днів він прийшов лише 5 разів.
Навіть у ті 5 днів, коли Медведчук приходив знайомитись зі справою, він не зробив жодної виписки!
– Інші 5 ви знайомились зі справою самостійно?
–Так, зі слідчим. Але навіть у ті 5 днів, коли Медведчук приходив, він не зробив жодної виписки. Жодної!
– Просто сидів?
– Просто сидів. Я кажу: «Зверніть на це увагу чи на це», – а він у відповідь: «Да это не нужно!» Але я собі все одно виписував.
– Як часто він потім з вами спілкувався?
– Лише ці 5 разів. У той час адвокат долучався до справи тільки з моменту ознайомлення з її матеріалами.
– Призначили судове засідання. Що відбувалось далі?
– Вирішили, що мене судитимуть у Білій Церкві. Мене привезли туди. Я чекав, що до мене прийде адвокат, бо попередній, Каплан, завжди до мене приходив перед кожним судовим засіданням. Наприклад, у першій моїй справі за 1974 рік було 26 судових засідань і перед кожним Каплан підходив до мене в суді і ми з ними перемовлялися, а цей до мене навіть не підійшов.
– Чому цього разу перший адвокат з вами не працював?
– Він поїхав на батьківщину на той час. До того ж його прізвища точно не було серед тих, що пропонував слідчий.
Почався судовий процес. Мене запитують, чи визнаю я себе винним. Я запитую: «У чому?». Мені пояснюють:«У тому, що поширював поему». Кажу: «Це не я поширював її, а журнал ЦК ВЛКСМ «Юність».
Потім почався допит свідків. 26 їх, здається, було. Чотири із них це ті, у кого нібито знайшли зошити з моїми віршами, решта – ті, хто чув, як я декламував на концерті «Братську ГЕС».
Я запропонував провести експеримент: «Ви берете журнал «Юність» як оригінал, свідки сидять в залі, я читаю по пам’яті те, що я читав зі сцени. Ви перевіряєте у журналі, чи співпадає це з оригінальним текстом, а свідки підтверджують: це я читав чи не це».
Суддя запитав думки у прокурора, на що той відповів: «За бажанням суду». А адвокат Медведчук сказав: «Я категорически против. Непонятно, с какой целью подозреваемый хочет зятянуть процес».
Я заявив про відвід адвоката. Суд зробив перерву, щоб порадитись, але потім повідомив, що відмовляє. Причин було дві: перша – адвокат мені призначений державою, друга – за моєю статтею підсудний не може захищатися самостійно, без адвоката. Потім я ще 5 разів просив відводу Медведчука, суд вже на місці радився, але відповідь була незмінною.
– Скільки загалом судових засідань було?
– Два.
Медведчук дуже психував, що я затягую судовий процес. Навіть одного разу попросив зробити мені зауваження на цій підставі
– Як адвокат Медведчук себе поводив під час них?
– Він дуже психував, що я затягую судовий процес. Навіть одного разу попросив зробити мені зауваження на цій підставі. Він постійно кудись поспішав.
– А що було між судовими засіданнями?
– Не підходив до мене жодного разу.
– Що було під час другого дня судових слухань?
– Того дня прокурор сказав: «Безумовно, вина підсудного доведена. Це злочин, передбачений статтею 187-1 (поширення завідомо неправдивих вигадок, що паплюжать радянський державний і суспільний лад – ред.). Тому прошу призначити максимальне покарання у вигляді трьох років позбавлення волі».
А потім слово взяв адвокат, який підтримав прокурора у тому, що моя вина доведена, і що покарання мені має бути максимальним – три роки. Водночас він додав: «Товариш прокурор чомусь не врахував, що згідно зі статтею 43 КПК до терміну цього покарання повинен бути доданий термін 1 рік 9 місяців і 19 днів з попереднього терміну».
– Що ви відчули в цей момент?
Ще на ознайомленні з матеріалами справи я в принципі зрозумів, хто такий Медведчук і який він «адвокат»
– Що я міг відчути, якщо я 6 разів просив його відводу?… Я розумів, що воно таке. Я прекрасно розумів, що мені три роки дадуть, бо за цією статтею, наприклад, Сергія Набоку засудили до трьох років.
Ще на ознайомленні з матеріалами справи я в принципі зрозумів, хто такий Медведчук і який він «адвокат». А коли приїхали на судове засідання і почалося з того, що «з матеріалів справи видно, що він скоїв злочин...» Вибачте, якщо ти адвокат, то ти в будь-якому випадку повинен захищати свого підзахисного, а він лив на мене бруду більше, ніж прокурор!
У мене був на пам’яті Каплан: двічі людина не випускала ручку з рук під час судового засідання, усе одразу нотував. А у цього навіть папірця не лежало! Він сидів і дивився. Свідок щось говорить, а суддя каже: «Товаришу адвокат, у вас є питання до свідка?» «Так а вот какое впечатление у вас было, когда подсудимый читал стихотворение со сцены?» – починав Медведчук до усіх свідків, навіть до тих, які не були присутніми на тому виступі.
– Що було далі?
– Потім мені дали останнє слово. Суддя сказав: «Только предупреждаю, если что-то антисоветское начнете говорить, я вас лишу последнего слова». А я кажу: «Товаришу суддя, справа в тім, що в мене таке враження, що скоро взагалі настане кінець радянській владі і те, що ви тут написали, все піде до смітника. І все!»
Після цього суд оголосив перерву на два дні. Я ще здивувався, думаю: «Як це два дні?!», бо був впевнений, що вирок написаний (так завжди робили). До того ж на суді у першій справі у мене було 40 хвилин перерви і майже годину суддя читав вирок, тобто тоді написали швидше, ніж прочитали. А тут дві доби! Протягом цього часу мене не повезли до Києва, а тримали там у Білій Церкві.
– Чи був присутній адвокат Медведчук під час оголошення вам вироку?
Медведчук не прийшов на зачитання мені вироку
– Вирок був, а адвоката ні. Він не прийшов на його зачитання. Я йому ще казав раніше, мовляв, після вироку нам треба зустрітися, касаційну скаргу подати, на що він мені відповів: «Не надо никаких кассационных жалоб! Все как они скажут, так и будет».
Медведчук говорив: «Не надо никаких кассационных жалоб! Все как они скажут, так и будет»
Після оголошення вироку я написав заяву з проханням надати мені можливість ознайомитись з протоколом судового засідання. До мене прийшов суддя Васильєв, він сам приніс протокол судового засідання, і я його запитав, чому так довго готували текст. Він відповів: «Чесно тобі скажу: у нас був написаний вирок на три роки, але я ж не маю права, якщо адвокат просить додати рік і дев'ять, не додати цього. Тому йому довелося переписувати».
– Тобто востаннє ви бачили Медведчука перед оголошенням вам вироку. Чи зустрічались ви з ним ще колись-небудь після цих подій?
– Так. Вже після звільнення. Одного разу керівництво Народного Руху України зустрічалось з керівництвом партії СДПУ (о).
– Він вас впізнав?
– Я йому нагадав. Але він дуже поспішав, з Кравчуком якраз був.
– Що Ви йому сказали?
– Сказав: «А пам’ятаєте, ви мене захищали в Білій Церкві?» «А, так-так», – відповів він і побіг.
Після цього я з ним перетинався ще одного разу, але тоді він зі мною навіть не говорив.
Сталося так, що на мене та ще двох моїх товаришів завели кримінальну справу. Ми якось поверталися з київського Гідропарку на метро і спілкувались між собою українською. Двом пасажирам це не сподобалось. «Прекратите это, а то ни слушать это, ни дышать, ничего из-за ваших разговоров нельзя», – сказали нам вони. Зав'язалась сутичка. Згодом з'ясувалось, що один з цих двох був співробітником КДБ, а інший – старшим лейтенантом міліції. У результаті справу відкрили щодо нас, а не щодо них. Невдовзі її припинили, але перед тим слідчий мені радив шукати адвоката і я прийшов до Медведчука з копією мого звинувачення, яку мені надрукував слідчий. Я підійшов до нього в його тодішньому офісі, він зупинився, прочитав, але ані слова не сказав: просто віддав мені все назад і пішов.
– Але чому після вашого досвіду роботи з ним у 1984 році Ви все одно вирішили звернутися до нього?
– Бо тоді він вже був у СДПУ (о), не був комуністом. Плюс його прізвище було на слуху. Я просто хотів налякати слідчого.
– Загалом, як би ви охарактеризували роль Медведчука у вашій справі?
– Прокурор.
– Чи вважаєте ви його винним у тому, що він фактично допоміг засудити вас, а не захищав?
– Є таке поняття як адвокатська етика. Її порушення є кримінальним злочином. От у цьому він винний. Каплан був порядним адвокатом, хоча я впевнений, що йому теж телефонували і казали, що робити, але він робив так, як вважав за потрібне. Він вважав, що мене треба вивести на «хуліганство», бо так мені буде легше. І дійсно, так було легше, бо якби мене вперше засудили за 187-ю статтею, то вдруге у мене вже була б 62 стаття (антирадянська агітація і пропаганда – ред.) і втретє знову була б 62 і я би тоді точно отримав 15 років.
Про те, як Микола Кунцевич сидів в одній камері з Сергієм Параджановим, як голодував у тюрмі та як йому вдалося написати з ув'язнення листа до президента США Рональда Рейгана, читайте незабаром у наступній частині інтерв'ю.
