Напередодні хресної ходи за єдину автокефальну православну церкву України можливість надання Константинопольським патріархом Варфоломієм I томосу цій єдиній церкві стає вже не припущенням, а реальністю.
Такий висновок можна зробити і з послання Вселенського патріарха, адресованого президенту України Петру Порошенку, і з заяв членів делегації Синоду Константинопольського патріархату, які прибули до України. І питання навіть не в часі. Питання – в тенденції, яку навряд чи тепер може щось змінити.
Можна вважати, що такий перебіг подій визначили зусилля прихильників автокефалії в українському православ’ї і владі. Але коли проголошення автокефалії відбудеться, дякувати за нього потрібно буде не в меншій мірі РПЦ і особисто патріарху Кирилу – як не парадоксально на перший погляд це прозвучить.
У РПЦ ще в 90-і роки була можливість дарувати автокефалію Українській церкві – і при цьому зберегти в ній свій вплив
У РПЦ ще в 90-і роки була прекрасна можливість дарувати автокефалію Українській церкві – і при цьому зберегти в ній свій вплив, більш того – впливати на Україну через цю нову автокефальну церкву. Тоді незалежна українська церква стала б якорем, який міцно утримував би Україну в «русском мірє». Тим, хто вважає, що це – політична фантастика, я рекомендував би ознайомитися з історією Грузинської православної церкви після отримання нею автокефалії від РПЦ. І, зрозуміло, з історією російського впливу в цій церкві теж.
Але РПЦ вважала за краще йти іншим шляхом – шляхом блокування самої ідеї автокефалії, шляхом розколу українського православ’я. Завдяки цьому ідея незалежної держави і самостійної церкви стали дуже близькими ідеями, а поява автокефальної церкви сьогодні сприймається як ще один крок у бік від цивілізаційної залежності від Москви.
Хотілося Кирилу стати «володаркою морською»
І все ж навряд чи цей крок можна було б зробити без особистого внеску патріарха Кирила. Цей досвідчений церковний політик нагадує мені бабу із пушкінської казки про рибалку і рибку – все ж знав російський поет особливості характеру деяких своїх співвітчизників, добре знав! Кирило ніколи не хотів бути «просто» московським патріархом, він прагне стати «володаркою морською», главою світового православ’я. Саме тому відносини, які склалися у попередника Кирила патріарха Алексія II із Вселенським патріархатом, були Кирилом практично зруйновані. Останнім ударом Московського патріарха по цих відносинах став фактичний бойкот Всеправославного собору на Криті.
До цього бойкоту патріарх Варфоломій I фактично утримувався від різких рухів у бік українських православних, намагався зберегти взаєморозуміння з РПЦ. Однак амбіції патріарха Кирила перекреслили цю обережну лінію навхрест. Потрібно розуміти, що сьогодні патріарх Варфоломій I не просто може надати автокефалію для єдиної української церкви. Він ще і бореться за збереження і відновлення авторитету Вселенського патріарха у світовому православ’ї. І, як на мене, добре, що в цій боротьбі українське православ’я – на боці своєї матері-церкви, а не поруч із патріархом Кирилом біля його розбитого корита.
Віталій Портников, журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
