Історична міфологія, пов’язана з Чорноморським флотом, була і залишається важливою складовою тотального «занечищення мозків», на якому немалою побудована влада Кремля. Достатньо згадати донині популярну пісню про «легендарний Севастополь», який, мовляв, «неприступний для ворогів», щоб унаочнити собі масштабність цієї міфології, адже «місто слави російського флоту» противники захоплювали тричі: у 1855, 1918 і 1942 роках.
Але всі поразки та всі агресивні акції ЧФ в російській і совєтській історіографії, тим більше, у творах мистецтва зазвичай дивовижним чином перетворювалися на перемоги всесвітньо-історичного масштабу, в крайньому разі – на звитяжні битви, в яких загарбник поніс удесятеро більші втрати, ніж «наші герої». Ну, а кораблі ЧФ в таких міфологічних казаннях виглядали грізно та могутньо.
ЧФ був започаткований як інструмент експансивної політики, спрямованої за Босфор і Дарданелли, у Середземномор’я, на Близький Схід
Насправді не секрет, що ЧФ був започаткований передусім не як знаряддя захисту берегів Російської імперії та стримування потенційних противників, а як інструмент агресивної експансивної політики, спрямованої за Босфор і Дарданелли, у Середземномор’я, на Близький Схід. Таку роль він і грав аж до Східної (Кримської) війни, яка засвідчила кричущу відсталість Росії та мала наслідком припинення існування ЧФ аж на чверть століття. Відновлений після російсько-турецької війни 1877-78 років, флот невдовзі знову набув агресивно-наступального характеру. Попри це, економічна й технологічна відсталість Російської імперії призвела до того, що на початку Першої світової війни ЧФ аж ніяк не забезпечував реалізацію загарбницьких планів Петербургу – захопити Стамбул і Протоки, піднести хрест над Св. Софією та перетворити новонабутий Константинополь на третю столицю імперії. Ба більше: він не забезпечував ефективний захист Криму та своєї головної бази.
Не буду перевтомлювати читачів переліком бойових кораблів ЧФ у той чи інший період Першої світової війни. Зауважу тільки, що досить було до флоту Османської імперії приєднатися німецькому лінійному крейсеру «Ґебен» і легкому крейсеру «Бреслау», щоб російські морські перевезення виявилися заблокованими, а приморські міста – у зоні обстрілу з моря, навіть Севастополь. Ситуація змінилася, коли в дію вступили щойно побудовані в Миколаєві два новітні лінкори; щоправда, один із них затонув у жовтні 1916-го, проте у лютому 1917-го його замістив інший, однотипний із утраченим. А на воду спустили для добудови останній із серії чорноморських лінкорів, який мав набути боєготовність наприкінці того ж 1917 року.
Майже всі кораблі цього флоту були побудовані в Миколаєві та Севастополі
Загалом Російській імперії вдалося розгорнути достатньо потужний флот, який у 1916 році зумів установити контроль над Чорним морем. І, що варто відзначити, майже всі кораблі цього флоту були побудовані в Миколаєві та Севастополі, за проектами петроградських і місцевих інженерів. Проте цей флот так і не став стратегічним чинником, не використавши реальний шанс для цього. ЧФ не допоміг британським і французьким воякам, які в 1915 році здійснили за підтримки лінкорів і крейсерів спробу прориву через протоку Дарданелли до Стамбулу та висадку потужного десанту на Галіполійський півострів. За цих обставин, коли основні сили Османської імперії в цьому районі були відтягнуті на боротьбу з десантом, удар ЧФ по Босфору у другій половині 1915-го, коли вже стали до ладу два нових лінкори, й ефективна десантна операція могли би призвести до розгрому турецьких військ і їхнього відступу якщо не на всіх фронтах, то на більшості з них. Але і найвища влада, й адмірали Російської імперії не наважилися на рішучі дії та фактично зрадили своїх західних союзників, які розпочали Дарданелльську операцію для допомоги російським військам, що не надто успішно воювали у 1915 році. Цей сюжет нинішня російська історична міфологія, яка глорифікує не тільки совєтські, а й імперські часи, всіляко обходить. Як і те, що одним із наслідків цієї відмови стала символічна подія: у 1918-му, після захоплення німецькими військами Севастополя, «Ґебен» прийшов туди ремонтуватися – в Османській імперії не було сухого доку достатнього розміру…
Утім, куди більш значущою подією стала розтягнена на кілька років загибель майже всього корабельного складу ЧФ, яка розпочалася у тому ж 1918 році.
У совєтські часи стверджувалося, що флот дружно пішов з Севастополя до Новоросійська і там за наказом Леніна затопився – щоб не дістатися, за умовами Брестського миру, Німеччині та її союзникам. «Загибель ескадри» – так звалася уславлена колись п’єса, написана Олександром Корнійчуком. Героїчна, патетична, революційна – і наскрізь фальшива. Оскільки, по-перше, до Новоросійська пішла менша частина флоту, по-друге, половина тих кораблів, що пішли з Севастополя, невдовзі повернулася назад, під воду пішла інша половина, в тому числі один із новітніх лінкорів, який на той момент ходив під назвою «Свободная Россия». Куди більше кораблів у 1920-му пішли під прапорами Білої армії до Стамбула, а потім – до Бізерти на півночі Африки, яка тоді належала Франції. Там вони і скінчили свій вік…
Куди більше кораблів у 1920-му пішли під прапорами Білої армії до Стамбула, а потім – до Бізерти на півночі Африки
І тут починається найцікавіше. Після оволодіння Кримом наприкінці 1920-го декілька років більшовики навіть не намагаються ЧФ. Навпаки, вони роблять майже все від них залежне, щоб не було чого і з чого відновлювати. Ріжуть на металобрухт кораблі, які підлягають капітальному ремонту чи добудові. Ба, часом навіть не самі ріжуть (невже якісна броньова сталь не потрібна СССР?), а продають недобудовані кораблі за кордон, а частину їхнього обладнання знімають для використання у господарстві. Кремль фактично відмовляється від перспективи створення флоту, здатного оперувати в океані, продавши на метал чотири не до кінця добудованих лінійні крейсери типу «Ізмаїл», які мали дуже потужне озброєння. Така ж доля чекає на останній із чорноморських лінкорів. Його переганяють із Миколаєва до Севастополя і тут розбирають, так само, як і більшість піднятих затонулих кораблів.
На Чорному морі добудовують лише 4 канонерські човни та капітально ремонтують застарілий іще перед Першою світовою крейсер, давши йому, втім, пишне ім’я – «Комінтерн». Загалом у середині 1920-х до складу Червоних морських сил Чорного й Азовського морів входять крейсер, 3 есмінця, 5 канонерських і 2 підводних човни та 20 тральщиків. Усе!
Мовляв, «у 1928 році флот був відновлений». Це вже не міф, а відверта брехня
За три роки на Чорному морі були добудовані ще два легких крейсери та три есмінці (всі – спущені на воду ще під час Першої світової війни). Проте відкрийте російськомовну Вікіпедію, відкрийте багато які сучасні книги з історії ЧФ, і ви прочитаєте, що, мовляв, «у 1928 році флот був відновлений». Це вже не міф, а відверта брехня, причому грандіозна…
Чого ж так сталося? Чому Кремлю довелося переганяти з Балтики на Чорне море лінкор «Паризька комуна», який поступався побудованим у Миколаєві кораблям цього класу? Адже стояв там біля причалу майже готовий корабель із символічною назвою «Демократія», а якщо чогось і не вистачало – знімай із піднятого з дна однотипного флагмана ЧФ? Чи взагалі – добудовуй перший і капітально ремонтуй другий! Відповідь проста: нікому було добудовувати. Катастрофічно не вистачало ані кваліфікованих інженерів, ані робітників-корабелів (того самого пролетаріату, від імені якого виступали більшовики). Хто помер від голоду та хвороб, хто загинув у лавах різних армій, кого розстріляли чекісти, а хто подався за кордон. І броньову сталь розучилися робити, і крупнокаліберні гармати, і боєзаряди до них… А якби і добудували ці лінкори – де взяти достатньо фахівців морської справи, щоби плавати на них? От і довелося відновлювати, добудовувати, а потім, у 1930-х, і будувати те, що менш складне – підводні човни (на основі проектів часів Першої світової або куплених за кордоном креслень), легкі крейсери й есмінці (тут істотно допомогли прислані Муссоліні фахівці: у 1933-му СССР підписав з Італією угоду про дружбу, і вона працювала). А три бойові кораблі, серед яких був лідер «Ташкент» (прозваний у народі «блакитним крейсером») італійці продали готовими. Велися переговори з американцями, щоб купити для ЧФ сучасний лінкор чи важкий крейсер, але сторони не домовилися…
Утім, чи допомогла би Кремлю наявність на Чорному морі значно більших, ніж це було реально, сил флоту, як надводного, так і підводного? Видається, що якби й допомогла, то ненабагато. Адже зброя сама по собі нічого не вирішує. Тим часом морські кадри, як дореволюційні, так і вирощені самими більшовиками, стали жертвами кількох хвиль репресій, наймасштабніша з яких припала на 1937-38 роки. У підсумку катастрофічно впала боєздатність ЧФ. Підлеглі не довіряли своїм командирам, більшість яких виявилася «ворогами народу», командири боялися виявляти свою вимогливість і боротися з порушеннями дисципліни (а якщо скривджений напише донос?), число знавців морської справи, без того мале після попередніх історичних потрясінь, впало ледь не до нуля, на командні посади висувалися не підготовлені до них люди (інших просто не було), навчати флотську молодь стало нікому, а топили все це військовики за традицією в чарці.
У Миколаєві лише у 1960-ті було відновлене будівництво важких кораблів
…І що впадає в око: справді відстала у порівнянні з передовими державами царська Росія могла проектувати й будувати на Чорному морі лінкори, а от «найпередовіший» СССР не зміг добудувати та відновити важкі кораблі що на Чорному, що на Балтійському морі. Закладені напередодні Другої світової війни лінкори та важкі крейсери також залишилися недобудованими. Власне, у Миколаєві лише у 1960-ті було відновлене будівництво важких кораблів (ракетні й авіаносні крейсери). Проте вони помітно відставали від стандартів передових морських держав, а єдиний справжній совєтський авіаносець «Адмірал Кузнєцов» (який також офіційно зветься «важким авіаносним крейсером) був введений в експлуатаціє тільки у 1990 році. Цей авіаносець наразі входить до складу російського флоту і через недоліки своєї рушійної установки іронічно зветься серед журналістів «димлячим авіаносцем». На більше «найпередовіша держава світу» не спромоглася. Мабуть, це і добре.
