(Попередній блог ‒ тут)
Я не знав, як прийме мене зона, хто зустрінеться всередині нещасливого барака, куди навіть бувалі арештанти бояться потрапити. Минуле продовжувало стояти за моєю спиною, тримаючи в руках занесену над головою сокиру. Укладена раніше угода зі слідством завжди маячила, як червона ганчірка перед очима розлюченого бика. І всім було наплювати на те, що вона вже давно розірвана, а умови цієї угоди не виконані.
Тортури, муки, знущання не служать виправданням свідчень, даних проти невинних людей
Тортури, муки, знущання не служать виправданням свідчень, даних проти невинних людей. Перед лицем завжди стояли погрози, неодноразово повторювані слідчим Федеральної служби безпеки Росії: «Тепер ти точно сядеш, у нас є досить проти тебе. Як ти будеш сидіти, залежить тільки від тебе. Або це життя буде в комфорті, з частими побаченнями, телефонами, або тебе щодня гвалтуватимуть твої ж співкамерники. Вибирай!». У будь-який момент ця наволоч могла підіслати підконтрольних їм прихвоснів з-поміж арештантів, які спробували б розіграти наявну в них у рукаві карту мого минулого, й тоді невідомо, на чию сторону встала б маса. Адже все в тюрмі ‒ це словесне карате, до якого я ще був не готовий. Тому я так нервував і хвилювався. Звісно, я знав, що рішення щодо мене вже було ухвалене раніше, але все ж мені катастрофічно не вистачало часу виявити себе й довести кожному, що я змінився і тепер готовий за правду та честь віддати своє життя.
Перебування в штрафному ізоляторі було зовсім не солодким, але одночасно грало мені на руку, тому що сам факт вертухайскої немилості говорив уже сам за себе. Ставало очевидним, що, крім одного лише страждання, мене нічого більше не чекає надалі... Непохитність, вірність своїм принципам і готовність боротися за них заслуговує на повагу та підтримку.
Обнявши матрацну скрутку та захопивши вільною рукою баул, я вирушив услід за вертухаєм до свого нового будинку ‒ барак із суворими умовами утримання
Перебуваючи в ШІЗО, арештанти мають носити спеціальну робу з нашитими на неї світловідбивачами та нанесеними написами, що свідчать про те, що власник форми є злісним порушником режиму утримання. Тому перш за все, виходячи після доби покарання, відбувається переодягання з того загального, ледве живого ганчір'я в персональну робу, видану при заїзді. Інших варіантів немає, одяг зі свободи суворо заборонений. Після зміни гардеробу, обнявши матрацну скрутку та захопивши вільною рукою баул, я вирушив услід за вертухаєм до свого нового будинку ‒ барак із суворими умовами утримання.
«Атасник» заголосив ще здалеку, повідомляючи всім і кожному, що до них наближаються люди в формі. Багато хто займається всередині камери далеко не дозволеними речами, якщо їх застукають, то чекати нічого доброго не варто. Тому такий завчасний крик дає час на те, щоб скинути все непотрібне для зайвих очей. Дозорний не замовкає до того часу, поки служива активність не вщухне.
Ось мене й завели всередину. Стоячи на вході, я спостерігав, як коридор з обох боків заповнювався цікавими очима. Цікавість штовхала цілу сотню постояльців на участь у знайомстві з новачком. Я не встиг отямитися, як до мене відразу ж підійшли кілька усміхнених людей, які почали вітатися, запропонувавши покласти сумки в сторону, повели в їдальню пити традиційний міцно-міцно заварений чорний чай ‒ «чифир». Звісно ж, відразу посипалася незліченна кількість запитань: за що сидиш, який термін, як зараз хлопці в ШІЗО сидять? Із присутніх у багатьох за плечима накопичилося вже по десять років відсидки, частину з яких вони провели, не залишаючи ці злощасні стіни. Звісно, що кожен із них зголоднів за інформацією і найбільше на світі прагнув послухати історії про ті місця та тих людей, де, швидше за все, їм не вдасться побувати.
Коли місцеві зеки дізналися про те, що я ‒ українець з окупованого Криму, та ще з відкритою антипутінською позицією, то пожвавлення досягло свого апогею. Ніхто не починав сперечатися, не перебивав, а лише мовчки, але з незвичайним інтересом слухав. З цього ентузіазму й залученості ставало зрозуміло, що мене прийняли. Але по-справжньому відлягло, лише коли після чаювання двоє з хлопців, які підійшли, сказали, що їм щодо мене дзвонив мій земляк, вельмишановна особистість у тюремних колах, і просив подбати, щоб все у мене було в порядку. Я назавжди залишуся вдячний йому, бо, можливо, саме його своєчасна турбота й зіграла вирішальну роль у всьому моєму тюремному майбутньому. Важко повірити, але ще складніше заперечувати той факт, що коли стаєш на шлях добра та правди, то десь там нагорі все це не залишається непоміченим. У мене дивним чином все склалося так, як я і мріяти раніше не наважувався.
Коли місцеві зеки дізналися про те, що я ‒ українець з окупованого Криму, та ще з відкритою антипутінською позицією, то пожвавлення досягло свого апогею
Хлопці швидко показали мені, де і що розміщено в нашому невеликому суворому бараці. Допомогли знайти вільне місце в каптьорці, щоб я розмістив там свої пожитки, після запропонували розміститися на верхньому ліжку, «пальмі», в одному з ними спальному отворі. Звісно ж, я погодився. Таким негласним чином з мене та ще двох арештантів утворилася так звана «сімейка» ‒ група людей, що звуть один одного близькими, від того поділяють між собою і радості, й труднощі, що дуже важливо, коли один і допомоги чекати нізвідки. Такі сімейки легко визначити, адже вони завжди їдять за одним столом, тримаються разом на шикуванні й замовляють із дому або з ларька продукти не на себе одного, а на всіх одночасно. У таких людей завжди можна спитати поради й попросити допомоги. Мені ж дісталися досить досвідчені сусіди, які корінням проросли ще в далекі лихі дев'яності.
У бараку не заведено байдикувати, потрібно займатися суспільно корисною працею та робити це постійно, інакше на арештанта почнуть поглядати та рано чи пізно стануть ставити запитання. Тому я досить швидко почав займатися юридичною писаниною, але цього виявилося недостатньо. Щоб ближче підтягнути мене до тюремних верхів, мені було запропоновано займатися виготовленням гральних карт, на що я з радістю погодився.
Так і закипіли мої арештантські будні в новому бараці з суворими умовами утримання.
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Всі блоги Геннадія Афанасьєва читайте тут
