(Продовження, попередня частина тут)
Історії Кримського ханства не пощастило двічі: в Російській імперії її писали переважно чорними фарбами, а в Радянському Союзі взагалі спробували забути. Та й жителі сучасної України, ніде правди діти, здебільшого перебувають у полоні російських міфів і помилок щодо кримських татар. Щоб хоч трохи виправити ситуацію, Крим.Реалії підготували цикл публікацій про минуле Кримського ханства та його відносини з Україною.
Тепер настав час поговорити про загибель Кримського ханства 1783 року. Чому Петербург, який упродовж понад 10 років просував ідею незалежності Криму, на певному етапі раптом змінив курс і схвалив рішення ліквідувати Кримське ханство? Яким чином відбувався сам процес анексії? Що робив у цій ситуації Шахін Герай, і як сприйняло цю новину кримське населення?
Що стосується мотивів Росії, то причини її, так би мовити, зволікання в остаточному захопленні Криму вже давно викликають інтерес істориків. Адже, по суті, мало що заважало імператриці здійснити цю анексію років на п'ять раніше, ніж вона відбулася. Адже Туреччина навряд чи б змогла запобігти цьому силою, та й реакція європейських держав, на яку Катерина II невпинно оглядалася в своїх діях, теж, при вмілому підході, не стала б перешкодою. Навіть більше: в самому Петербурзі з кожним роком усе голосніше звучали роздратовані голоси різних стратегів та придворних політиків, що не треба витрачати в Криму сили й величезні гроші на багаторазову реанімацію вже давно, по суті, занепалого режиму Шахіна Герая, а слід просто приєднати півострів до імперії.
У західній історіографії висловлювався погляд, що підтримка Росією проєкту незалежного Криму та, зокрема, Шахіна зумовлювалася не стільки якимись об'єктивними обставинами, скільки волею Катерини. Вона, всупереч думці Потьомкіна та інших агресивніше налаштованих радників, чисто з особистої симпатії хотіла все ж дати кримському красеню, який настільки вразив її колись, шанс завершити його цікавий експеримент із модернізації ханства.
Імператриця просто втратила інтерес до своєї колишньої затії та дала свободу дій тим при дворі, хто давно вже рвався привласнити Крим
На жаль, ми вже не маємо часу, щоб проаналізувати обґрунтованість такого цікавого погляду, як і, в цілому, обговорювати роль особистості в історії, однак якщо поглянути на події з цього ракурсу, то дуже схоже на те, що імператриця, спостерігаючи за розвитком свого кримського прожекту та бачачи його провал, просто втратила інтерес до своєї колишньої затії та дала свободу дій тим при дворі, зокрема Потьомкіну, хто давно вже рвався привласнити Крим.
Утім, внутрішня мотивація загарбницької політики Росії має для нашої теми куди менший інтерес, ніж реакція на події всередині самого Криму. А ця реакція була дещо іншою, ніж можна було б очікувати в класичному випадку, коли одна країна захоплює іншу. Тобто всенародного антиколоніального спротиву в Криму ми в джерелах не побачимо. А побачимо ми в них приблизно ось що.
Після того, як 1782 року росіяни втретє посадили Шахіна на престол, він розгорнув такі гоніння на всіх, кого вважав ненадійними і підозрілими. Навіть самі російські командири, які аж ніяк не відрізнялися зайвою гуманністю та сентиментальністю, почали говорити, що хан творить уже щось зовсім таке, що виходить за межі здорового глузду, і що така його лютість не приведе ні до чого іншого, як до нового бунту, втихомирювати який знову доведеться росіянам.
Кульмінацією жорстокостей Шахіна стало публічне побиття камінням засуджених до смерті знатних учасників і прихильників повстання ‒ серед них навіть члена ханського роду Халіма Герая та мірз роду Ширін. Той же вирок був ухвалений і рідним братам хана, які повстали проти нього, й лише за рекомендацією росіян вони були помилувані.
Словом, усе встало з ніг на голову: дійшло до того, що кримське населення стало скаржитися росіянам на звірства власного хана і просити у них захисту! Росіяни, звісно, охоче скористалися шансом виступити в ролі заступників народу та стали промацувати ґрунт, як відреагує кримська знать, якщо Росія прибере Шахіна та приєднає півострів безпосередньо до складу своєї імперії.
У тому кривавому хаосі, в який перетворилося правління Шахіна, жоден представник знаті й навіть духовенства не був упевнений, що його завтра не схоплять, що не звинуватять у пособництві заколоту й не відведуть на страту
Ну, зрозуміло, ці запитання ставилися не всім, однак ті, кого про це вважали за потрібне запитати, зокрема найвпливовіші особи серед кримських беїв, відповіли, що заперечень із цього питання не мають. І їхні мотиви, мабуть, неважко зрозуміти: адже в тому кривавому хаосі, в який перетворилося правління Шахіна, жоден представник знаті й навіть духовенства не був упевнений, що його завтра не схоплять, що не звинуватять у пособництві заколоту й не відведуть на страту. Тоді як росіяни, зі свого боку, привітно обіцяли кримським аристократам безпеку, збереження статусу та майна, зрівняння прав беїв та мірз із російським дворянством, недоторканність служителів культу й тому подібні блага.
І тоді ватажки кримської знаті погодилися, що їм безпечніше буде жити взагалі без хана. Треба сказати, що ця ідея виникла не 1783 року, а набагато раніше. Така концепція вже здавна існувала в кримській політичній думці й не раз (хоча й дуже рідко) вже озвучувалася вголос. Ще в попередні століття, під час особливо гострих конфліктів із ханами, кримські беї погрожували їм, що в разі ханського свавілля можуть взагалі відмовитися від ханського правління й правити країною надалі самі, колегіально та самостійно. Ця загроза ніколи в історії не виконувалася, але тепер про неї згадали.
Отже, росіяни отримали гарантії з боку кримських беїв.
А домовитися з ханом було ще простіше. Шахін і сам бачив, що він зайшов у глибокий глухий кут, і що його покровителі більше не хочуть рятувати його ‒ тому що йому вже зачитали лист від Катерини, де та висловлювала думку, що підтримувати Шахіна далі немає жодного сенсу. І тоді росіяни порадили йому офіційно зректися кримського престолу, а натомість пообіцяли, що посадять його на престол куди більш почесний і могутній: перський. Адже в Петербурзі в той час розробляли свідомо нездійсненний проєкт завоювання Персії, і в ньому знайшлося місце для кримського хана-невдахи. Отримавши, таким чином, можливість зберегти обличчя, Шахін із полегшенням оголосив про своє зречення. Саме з полегшенням, тому що дещо раніше він особисто вголос говорив, що не бажає бути правителем настільки, як він висловився, невдячного народу.
Катерина II опублікувала свій маніфест про приєднання Криму. І на цьому історія Кримського ханства закінчилася
А в квітні того ж року Катерина II опублікувала свій маніфест про приєднання Криму. І на цьому історія Кримського ханства закінчилася.
Як це не дивно прозвучить, але жителям Криму того часу, безпосереднім учасникам подій, російська анексія в той момент, наскільки можна судити, здалася подією вельми другорядною на тлі куди більш яскравого й набагато більш тривожної для них події: завершення громадянської війни та руїна, що супроводжувала її. Адже ця війна супроводжувалася загибеллю десятків тисяч осіб, втечею цілих селищ, показовими стратами, винищувальними рейдами ханських гвардійців і російсько-арнаутських батальйонів.
В усякому разі, оголошення про анексію навесні 1783 року не викликало не те щоб повстань, але й взагалі якоїсь сильної громадської реакції. Беї дотримали слова, хвилювань не було. Адже й справді: зовні не відбулося нічого нового. Російські війська на той час і так уже стояли в Криму майже 12 років. При владі в Криму встала тимчасова адміністрація з колегії вищих беїв, а їхні обличчя були давним-давно знайомі всім жителям Криму. Ну, хіба що, зник ненависний хан, ось і вся різниця. А в іншому – панувала тиша.
Адже, знаєте, подібні віхи в історії далеко не завжди помічаєш одразу, коли вони відбуваються в тебе на очах ‒ особливо якщо приголомшений шумом інших, менш значних, але більш гучних подій. І лише трохи згодом дізнаєшся, що ти, виявляється, живеш вже зовсім в іншій країні. І що країна навколо тебе вже не твоя.
А ті не менш трагічні події, що розгорнулися незабаром після цієї тихої весняної паузи, належать уже іншій епосі в історії Криму ‒ епосі російській. І передбачити, куди незабаром повернеться ситуація, не змогли ні беї, які покірно визнали над собою владу нової правительки, ні багато тисяч їхніх мовчазних підданих, які взагалі не мали в усіх цих подіях права голосу, тому що завжди було заведено, що від їхнього імені говорили беї.
Шахін, зрозуміло, не сів ні на який перський трон. Його, як і годиться при таких угодах, обдурили й викинули. Він виїхав із Криму до Росії, але в Петербург його не пустили, тому він поневірявся провінційними містами типу Воронежа та Калуги, майже без грошей, під постійним наглядом. Зрештою, він випросив у імператриці дозволу виїхати до Османської імперії, прожив там недовгий час, а незабаром був страчений там за першою ж підозрою в підготовці нових політичних авантюр.
Десятки тисяч колишніх бейських підданих, залишившись без землі та будинків, потягнуться в турецьку еміграцію та назавжди зникнуть за обрієм
Кримські беї, привітно прийняті в лоно російського дворянства, спочатку очолили тимчасову колоніальну адміністрацію Криму й старанно провели для нової влади детальний перепис всієї нерухомості та земель своєї країни. Для того, щоб незабаром стати свідками того, як їхня адміністрація буде розпущена, колишні родові володіння розділені між усілякими петербурзькими фаворитами та лакеями, а десятки тисяч колишніх бейських підданих, залишившись без землі та будинків, потягнуться в турецьку еміграцію та назавжди зникнуть за обрієм, або залишаться вигнанцями, людьми другого сорту на власній землі.
Стамбульський двір, зрозуміло, не визнав анексії і навіть продовжував призначати в Крим номінальних ханів. Але жодному з них так і не вдалося ступити на кримську землю. Османська імперія послідовно відстоювала перед міжнародною спільнотою свою принципову позицію про невизнання російської анексії Криму. І утримувати цю позицію їй вдалося цілих дев'ять років. А 1792 року Туреччина уклала з Росією Ясський договір, згідно з яким визнала Крим російським.
Після цього останній із призначених султаном номінальних кримських ханів, Бахт Герай, залишив свої безуспішні спроби пробитися з Дунаю до Криму, повернувся до Стамбула, і на цьому ханська сторінка в історії Криму була закрита остаточно.
Далі буде.
Текст уперше був опублікований Крим.Реалії у липні 2018 року.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
