(Продовження, попередня частина тут)
Історії Кримського ханства не пощастило двічі: в Російській імперії її писали переважно чорними фарбами, а в Радянському Союзі взагалі спробували забути. Та й жителі сучасної України, ніде правди діти, здебільшого знаходяться в полоні російських міфів і помилок відносно кримських татар. Щоб хоч трохи виправити ситуацію, Крим.Реалії підготували цикл публікацій про минуле Кримського ханства та його взаємини з Україною.
Давайте докладніше поговоримо про Шагіна Герая. Він прийшов до влади завдяки російським багнетам, але в історію ханства увійшов не просто як безвольна маріонетка Петербурга, а як правитель, який мав якийсь власний політичний курс і намагався проводити реформи, аналогів яким не пригадати в усій попередній історії ханства. Чого ж він хотів досягти та наскільки досяг успіху в своїх планах?
Біографія Шахіна Герая є яскравим прикладом політичної еволюції діяча, зумовленої стрімко мінливими обставинами. Почавши свою ранню кар'єру в, так би мовити, традиційному річищі кримської політики, Шахін Герай потім приєднався до табору тих, хто бачив перспективу в переорієнтації Криму зі Стамбула на Петербург. Потім він спробував максимально використовувати можливості, які давав Криму незалежний статус ‒ діючи так, ніби ця незалежність була справжньою, ‒ а коли ця спроба закономірно провалилась, то присвятив свої зусилля вже лише тому, щоб утриматися при владі, й на цьому шляху скотився до кривавої тиранії.
Біографія Шахіна Герая трагічна тому, що в ній позначився перелом епохи, коли Кримське ханство вперше за 300 років нарешті було проголошене незалежним, але насправді ніякої незалежності не набуло, а, навпаки, воно потрапило під гніт ще більш важкий, ніж був гніт османський.
Внутрішні реформи Шахіна Герая дійсно різко виділялися на тлі всієї попередньої кримської історії
Внутрішні реформи Шахіна Герая дійсно різко виділялися на тлі всієї попередньої кримської історії, і ці реформи були багатоплановими. Частина з них, визначена особистими смаками хана та його, так би мовити, культурним шоком від споглядання петербурзького лиску, по суті, не піднімалася вище рівня так званого «культу карго» ‒ тобто бездумного та безглуздого копіювання зовнішнього, декоративного боку іноземних звичаїв. Таким було, наприклад, створення придворної стройової гвардії за російсько-прусським зразком з флейтами та шпіцрутенами, англійські карети, європейські сукні, їжа за сервірованим по-петербурзьки столом та інші дивацтва. До слова, саме ці дрібні косметичні моди й викликали найбільше відторгнення народних мас, змушуючи їх підозрювати хана у віровідступництві.
Інші реформи були серйознішими: вони мали економічний характер, але їхнім найбільш помітним результатом було небачене збільшення податкового тиску на населення, що теж привело до збурень.
На жаль, брак часу не дозволяє докладніше розповісти про інші реформи Шахіна, зокрема, юридичні ‒ тому що нам треба встигнути звернути увагу на найважливіші зміни, ініційовані ним у сфері державного устрою. Тому що саме управлінські реформи останнього кримського хана як би підсумовують устремління всіх попередніх правителів, які керували країною до нього.
Так ось, зміни Шахіна Герая в сфері державного адміністрування найбільш разючим способом ніби втілювали в реальність всі найсміливіші мрії, які упродовж усіх трьох століть османського верховенства над Кримом коли-небудь народжувалися в задумах усіх попередніх кримських ханів. З боку може здатися навіть, що цими реформами Шахін Герай немов би намагався надолужити за п'ять років процес, який у нормальних, природних умовах мав розвиватися років триста. А саме ‒ він спробував встановити в Криму абсолютизм.
Річ у тім, що фундаментальною проблемою кримськотатарської державності було те, що природний розвиток цієї державності був штучно, протиприродно загальмований трьома факторами. Всі ці фактори прийшли з глибини століть, будучи ще ординською спадщиною. У вільній, незалежній державі ці пережитки давньої старовини вже давно б відмерли й відійшли в минуле природним чином, але в державі несамостійній, якою після османського завоювання став Крим, вони навмисно та штучно консервувалися й зберігалися, на превелику шкоду для розвитку держави. І ці чинники були такими.
Перший: виборність посади хана. Вона не дозволяла кримським правителям самостійно визначати своїх спадкоємців, а тим самим і забезпечувати спадкоємність влади та безперервність державної політики. Натомість вона дозволяла найширшому колу сторонніх осіб, від кримських мірз до османських євнухів, маніпулювати підбором ханських кандидатур у своїх інтересах. Ця система сприймалася неадекватно застарілою вже в першій половині 16 століття, тому всі скільки-небудь сильні хани, починаючи з Мехмеда I та Сахиба I Гераїв, намагалися назавжди закріпити автоматичне успадкування престолу за своїми старшими синами, онуками й так далі ‒ як це було в Туреччині. Але за всі три сотні років домогтися цього не вийшло у жодного хана, тому що цьому активно протидіяли османські султани та кримські беї, які, зрозуміло, не бажали втрачати такий важіль впливу, як можливість впливати на вибір хана.
Родові володіння цих беїв були державами всередині держави
Другий фактор ‒ це немислимі, майже суверенні повноваження кримських родових беїв, які обирали ханів, а самі були незмінювані й фактично непідсудні. Родові володіння цих беїв були, по суті, державами всередині держави, непідвладними у своєму внутрішньому житті центральній владі. І знову-таки: всі хоч трохи амбітні хани, заздрячи блискучому досвіду Туреччини (де родової знаті взагалі не існувало), всіляко намагалися обмежити вплив цих знатних кланів, але жодному з них це не вдалося зробити до кінця через опозицію, природно, самих беїв, а також султанів, які захищали їх.
І, нарешті, третій фактор, яким були вкрай обмежені ханські повноваження. Кримські правителі, на відміну від турецьких, не були самодержавними, абсолютними правителями. Всі їхні важливі рішення мали затверджуватися радою все тих же кримських беїв, які володіли правом вето щодо ханських ініціатив. Багато ханів мріяли про те, щоб їхня влада стала такою ж незаперечною, як одноосібна влада османських падишахів, і ця мрія не здійснилася ні в одного, й винні були ті ж сили, які я називав.
Можна, звичайно, з чистого естетизму захоплюватися здалеку на папері цією стрункою та збалансованою військово-феодальною демократією чингізидського типу, цим унікальним анахронізмом, який дожив у Криму з глибин ординської давнини аж до 18 століття. Однак жити, а тим більше ефективно правити в умовах такої архаїчної системи, коли всі сусідні країни вже прийшли або стрімко рухалися до абсолютизму, було нестерпно важко.
І ось, немов би засвоївши ці трагічні уроки кримської історії, Шахін Герай дав по цим трьом штучно законсервованим пережиткам далекого минулого свій, так би мовити, потрійний реформаторський залп.
Він оголосив себе самодержавним, необмеженим правителем; він оголосив, що престол буде відтепер успадковуватися його майбутніми прямими нащадками за низхідною лінією (яких, до речі, він так і не встиг народити); і що тепер замість колишнього всевладдя курултаю родової аристократії, подібності парламентської палати лордів, єдиним дорадчим органом буде лише Диван, тобто аналог ради міністрів, членів якого хан міг зміщувати та замінювати, і цей Диван не мав права вето щодо ханських указів.
Далі, Шахін Герай провів просто-таки революційну реформу, скасувавши систему бейських напівнезалежних володінь і ввівши новий адміністративний поділ країни, поділивши її на судові округи ‒ залежні від центральної влади.
Тобто, таким чином, Шахін Герай одним махом спробував вирішити основні проблеми кримської державності, накопичені за дуже тривалий час. І сам той факт, що він ці проблеми усвідомлював і розумів, звичайно, робить йому честь як правителю. Але на цьому похвали йому й обмежуються.
Опора на іноземців дуже легко може рано чи пізно привести правителя до війни з власним народом
Тому що, задумавши свої титанічні реформи, хан не задумався про те, за допомогою якого апарату він буде проводити такі масштабні перетворення й, особливо, якими заходами він збирається втілювати свої прогресивні рішення в життя, якщо ці реформи зустрінуть спротив. І тут відповідь була проста: ну, зрозуміло, за допомогою своїх давніх друзів і вірних союзників, російських генералів. Але це, знаєте, слизький шлях. Опора на іноземців дуже легко може рано чи пізно привести правителя до війни з власним народом. І такої війни Шахін Герай, на жаль, не уникнув.
Ні, хан, звичайно, розумів, що однією російською силою тут не обійтися, що потрібно створити й свій власний апарат. І він намагався створити різні нові для Криму види військово-поліцейських сил, але на формування, по-сучасному кажучи, повноцінного спецназу були потрібні величезні суми, а грошей в кримській скарбниці на це не було.
І коли вже в перший рік правління Шахіна Герая проти нього в країні спалахнув заколот, а вся створена ханом за російським зразком нова елітна гвардія кинула його, то втихомирювати бунтівний Крим і повертати Шахіна Герая на престол довелося саме росіянам. Повернувшись з їхньою допомогою до влади, Шахін Герай розгорнув криваві репресії проти своїх справжніх і уявних супротивників серед кримського населення, і його жорстокість, укупі з жорстокістю його російських союзників, позбавили хана останніх залишків місцевої підтримки: відтепер він тримався при владі, дійсно, лише завдяки російським багнетам.
А в 1782 році все повторилося знову: Крим знову повстав проти хана, Шахін Герай знову втік під крило своїх російських союзників, знову на їх плечах повернувся до Криму, і в країні знову за ханським наказом рясно полилася кров тих, хто брав участь у повстанні або хоча б просто співчував заколоту.
Далі буде.
Текст уперше був опублікований Крим.Реалії у червні 2018 року.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
