У грудні минулого року громадськість на державному рівні відзначала сторіччя Першого Курултаю кримськотатарського народу. Століття тому Крим і його корінний народ мали реальний шанс змінити свою долю... На жаль, груба сила більшовиків не дозволила здійснитися цим сподіванням.
У цей період кримські татари після багатьох десятиліть вимушеної політичної індиферентності стали активними учасниками суспільно-політичного життя півострова. Ось як писав про це друкований орган Мусульманського виконавчого комітету «Голос татар» у серпні 1917 року:
«Нема чого говорити про те, що мусульмани мають не менше прав, ніж росіяни, які користуються благами свободи на облаштування свого життя на нових засадах, тоді як ми позбавлені цього права. Хто винен у цьому? Ми, хто рветься до свободи, чи ті, в чиїх руках є наша доля? Нам явно заважають, бачать в пробудженні від вікового сну мусульман якусь безглузду державну небезпеку... Але ні ‒ так довго тривати не може. Геть опіку, геть тиранство та господарювання над нами. Ми знаємо, як влаштувати своє життя, і влаштуємо його».
Влітку 1917 року кримськотатарський національний рух вже являв собою значну силу. Непокоячись через посилення кримських татар, місцева влада не врахувала фактор швидкої революціонізації флоту та гарнізонів. Мусвиконком повідомляв про те, що кримськотатарські частини будуть єдиною силою, яка в змозі протистояти будь-яким проявами анархії. Якийсь час так і було...
На початку осені 1917 року кримськотатарський національний рух переживав підйом. На З'їзді народів у Києві у вересні 1917 року кримські татари отримали запевнення від України в тому, що українці не претендують на Крим і сприятимуть його самостійності. Представник кримських татар висловився так: «Нехай знають усі, що кримські татари не дозволять нікому встановити яку б то не було гегемонію на Кримському півострові. І цього разу кримські татари вже не залишать свій край без наполегливого захисту своїх прав і добутої волі. Якщо колись наші хани укладали союзи з поляками, українцями, росіянами та іншими подібними народностями для підкорення та гноблення інших народностей, то ми, вільні сини відтепер вільного татарського народу, простягаємо вам руку з гаслом демократичної федеративної республіки для щасливого дружнього співжиття в майбутньому».
Жовтневі події в Петрограді кримські татари сприйняли вкрай негативно. Газета «Миллет» намагалася мобілізувати татар на боротьбу з більшовизмом, закликаючи не допустити появи в Криму більшовицьких і анархістських загонів. Зазначимо, що в губернських і міських революційних комітетах Криму представники українських партій і організацій, зокрема й Центральної Ради, діяли в повній єдності з представниками Мусульманського комітету.
4 листопада 1917 року Мусвиконком виступив зі зверненням «Про владу в Криму». Він повідомив про свою ініціативу створення на півострові автономної влади «без гегемонії будь-якої народності над іншою», під гаслом «Крим ‒ для кримців». Під кримцями малися на увазі всі жителі півострова, незалежно від національності. Ця платформа була на той момент єдиною, здатною в умовах відсутності захисту з боку центральної влади, згуртувати кримчан перед загрозою анархії чи громадянської війни. Однак більшість впливових політичних сил Криму боялися політичних прагнень кримських татар, а більшовики сприйняли їх категорично негативно.
Лідери кримськотатарського руху, як про це свідчила заява Джафера Сейдамета, не прагнули до татаризації Криму, а лише виступали проти верховенства будь-якої іншої національності. «Необхідні Загальнокримські Установчі збори, в яких мають взяти участь всі народності, які населяють Крим», ‒ писав Сейдамет. Ці прагнення підтвердив і майбутній Курултай...
До 10-листопада 1917 року, коли до Сімферополя прибули ескадрони татарського кінного полку, сили кримських татар збільшилися. Вони категорично оголосили про необхідність боротися з більшовиками в Криму. Як зазначали більшовицькі автори в роботах 1920-х років, саме кримські татари були на той момент головною ‒ найпотужнішою політичною силою півострова, ‒ і вони протистояли більшовикам...
26 листопада 1917 року в Бахчисараї в Ханському палаці урочисто відкрили Курултай кримськотатарського народу. Після полуденного намазу найкращі представники народу вийшли з ханської мечеті, о другій годині дня Курултай почав свою роботу... Його результати були вельми плідними.
На Курултаї проголосили Кримську Народну Республіку та ухвалили першу в історії Криму конституцію. Курултай оголосив себе парламентом (його очолив Асан Сабрі Айвазов, членами президії стали Джафер Аблаєв та Аблякім Ільмі, секретарями парламенту ‒ Алі Боданінський і Сейтумер Таракчи). 18 грудня 1917 року обрали національний уряд, що складався з п'яти директорів: Номан Челебіджихан (голова уряду й директор управління юстиції), Джафер Сейдамет (директор зовнішніх і військових справ), Ібрагім Озенбашли (директор освіти), Сетджеліль Хаттатов (директор фінансів і вакуфів), Амет Шукрі (директор у справах релігії).
Від самого початку своєї діяльності Директорія зазначала, що її турбота поширюється не тільки на кримськотатарський народ. Вона вважала своїм священним обов'язком захист високих гасел лютневої революції, «безпеки та гідності всіх кримчан», одночасно підкреслюючи, що потужніший кримський уряд може бути створений загальнокримським парламентом. Директорія запевняла, що всіма силами й засобами прагнутиме до скликання кримських Установчих зборів.
«Коли гранітні широкі вулиці Москви та Петрограда заливаються кров'ю, кримські татари, у яких упродовж ста п'ятдесяти років свобода і воля були вирвані з рук, права знищені, бібліотеки розграбовані, яких через свавілля й насильство залишилася невелика жменя, ‒ так ось ці самі татари в місті, яке далеко стоїть від культури, зі старими будівлями, кривими, вузькими вулицями, але яке є найбільшою святинею для татар, ‒ Бахчисараї ‒ організовують вчительську семінарію, професійну школу та упродовж тривалого часу намагаються реформувати... Зинджирли-медресе (духовну семінарію)».
Це слова одного із засновників Першого Курултаю кримськотатарського народу Асана Сабрі Айвазова написані в грудні 1917 року ‒ коли кримські татари після завершення національного з'їзду почувалися піднесеними й сподівалися на національне відродження...
(Далі буде)
