Білоруський вільний театр уже 13 років привертає своїми виставами увагу до табуйованих у своїй країні та в світі тем. Його п’єса Burning Man, яка торік увійшла до трійки найкращих вистав у США за версією New York Times, розповідає про долю ув’язнених у Росії осіб, зокрема, і Олега Сенцова. Нещодавно цей театр отримав нагороду імені Вацлава Гавела «За творчий протест». Засновники театру Наталія Коляда і Микола Халезін розповіли на Львівському медіафорумі в Українському католицькому університеті, як бути непідконтрольним державі у Білорусі та чому митці сьогодні відіграють роль правозахисних організацій і ЗМІ.
У Білорусі за всіма сферами суспільного життя здійснюється державний контроль, доступ до інформації обмежений, кажуть митці. Альтернативним способом отримання інформації став Білоруський вільний театр, який уже 13 років порушує заборонені теми. За час свого існування театр гастролював у понад 45 країнах, де висвітлював резонансні суспільні проблеми та підтримував тих, кому була потрібна допомога.
«Політики дуже просто ставляться до того, що про них у газетах пишуть неприємні речі, тому що це його робота – читати критику про себе. Тим часом робота журналіста – це критикувати політиків у пресі. Проте газета опиняється в урні через 15 хвилин після прочитання, а вистава, як і будь-який витвір мистецтва, залишається в історії назавжди. Існує безліч прикладів, які ми осягаємо тільки сьогодні, де у певних творах мистецтва художники знущалися над політиками. Шекспір, іноді заслужено, іноді незаслужено, безжально критикував королів і вельмож. У Британії зараз навіть існує товариство захисту Макбета. Це і є медійність. Медійність Макбета тягнеться з 16-го століття», – розповідає Микола Халезін.
Білоруський вільний театр виступає на світових театральних майданчиках, проте у Білорусі функціонує у підпіллі. Театрали в рідній країні дають вистави у кав’ярнях, квартирах та гаражах. За словами митців, у країні існує 28 державних театрів та лише один – незалежний.
«Є один великий гараж, у якому ми граємо спектаклі, на які не продаємо квитків, і зал завжди переповнений. У нас діє дуже складна система оголошень – люди через соцмережі дізнаються про майбутні вистави, дзвонять, бронюють місця, їх зустрічають на вулиці і проводять у зал. Це дещо складна система, але вона дозволяє нам працювати і бути непідконтрольними державі. У Білорусі заборонені до публічного висвітлення не тільки політичні, а й економічні теми. До нас приходить молодь із 15 років, і навіть інколи приводить своїх батьків, щоб показати їм те, що відбувається у світі й у Білорусі. Звичайно, влада і спецслужби знають, де проходять наші вистави, але вони бояться нас чіпати, бо тиск на Вільний театр може викликати резонанс у світових ЗМІ», – каже Халезін.
Білоруський вільний театр офіційно зареєстрований у Британії. Він відкривав Олімпійські ігри у Лондоні виставою «Король Лір» у театрі «Глобус». Також він виступав на майданчику Koko разом із Девідом Гілмором із Pink Floyd та українським гуртом BoomBox.
Наталя Коляда розповідає, що британські журналісти назвали Білоруський вільний театр революціонерами у форматі протесту.
«Раніше музиканти виступали за права людини, а зараз на одному майданчику поєднується авангардний театр, музика і права людини. Виставу «Король Лір» переглянуло понад 17 тисяч осіб. Це був перший спектакль проти смертної кари в Білорусі. Коли ми організували концерт Staging a Revolution: I’m with the Banned, на якому заборонені в Білорусі гурти виступали разом із Pink Floyd, його подивилися до півмільйона глядачів. Нас підтримували Ніл Теннант, Pet Shop Boys і Девід Гілмор. Логотип для нашої компанії намалював авангардний китайський художник Ай Вейвей, якого тоді переслідувала влада Китаю і він перебував під домашнім арештом», – розповідає Наталя.
За словами Наталі Коляди, в умовах пропаганди саме митці мають створювати інформаційний продукт. Саме тому Білоруський вільний театр створив школу громадянської журналістики, в якій навчає подавати інформацію.
Одна з вистав театру, Burning doors, присвячена трьом митцям, на яких чинився тиск: громадській активістці Марії Альохіній із російського гурту Pussy Riot, яка сама грає в цій виставі, російському художнику Петрові Павленському, який був ув’язнений, і українському режисерові Олегу Сенцову, який продовжує безстрокове голодування за ґратами.
