Згідно з рішенням Верховної Ради України, цього року українці відзначають 250-річчя Коліївщини – гайдамацького повстання 1768–1769 років. На початку травня 1768 року повстанські загони зібрались в урочищі Холодний Яр, а по тому вирушили у похід по Правобережній Україні. Про причини повстання, його перебіг і результати в ефірі Радіо Свобода розповідали науковці. Тим часом думки українців щодо того, яким чином відзначити 250-річчя Коліївщини, розділились: дехто пропонує урочисто згадати «героїв-гайдамаків», а інші вважають за потрібне вшанувати пам’ять про жертв повстання-представників різних національних та релігійних громад.
Проведення у Києві низки просвітницьких, наукових, інформаційних заходів для вшанування героїв Коліївщини – так пропонують у Київській міській раді відзначити у столиці 250-річчя повстання. Відповідну постанову з подачі депутатів від ВО «Свобода» ухвалила більшість київського депутатського корпусу 17 травня цього року.
«Свободівець» Юрій Сиротюк, обґрунтовуючи необхідність ухвалення такого рішення, зазначив, що «ці події і сьогодні несуть реальну загрозу всім агресорам, українофобам, ворогам української нації, які зазіхають на Богом дане право українців вільно жити на своїй землі».
В Асоціації єврейських організацій і общин України (ВААД) пропонують відмовитись від урочистостей і провести заходи на увічнення пам’яті жертв повстання різних етнічних спільнот, щоб «не підривати громадянську єдність української нації і міжетнічну гармонію», яка панує в сучасній Україні.
Науковці: не можна бачити Коліївщину лише у чорно-білому спектрі
Науковці зазначають: Коліївщина супроводжувалась насильством з обох сторін та масовими вбивствами мирного населення, серед якого були католики, греко-католики, юдеї, православні і старообрядці, населення польської та єврейської національностей. З іншого боку, Коліївщина, гайдамацький рух у цілому супроводжувались жорстокими репресіями з боку Польщі та Росії, саме ж повстання було потоплено у крові.
Тож Коліївщина є не лише проявом народного гніву, а і справжньою «історичною драмою» у житті не лише України, а й усього європейського Сходу. Такої думки дотримується дослідник історії України Сергій Грабовський.
Було в тих подіях чимало такого, чим не пишався б жоден цивілізований народСергій Грабовський
«Гайдамаччина та Коліївщина донині залишаються своєрідною «білою плямою» в українській науковій історіографії, бо ж, як зазначила Наталя Яковенко (історик – ред.), вони досі не досліджені на належному рівні. Проте і без цього зрозуміло, що було в тих подіях чимало такого, чим не пишався б жоден цивілізований народ. З іншого боку, не могло не бути тоді й справді героїчних та по-високому трагічних сторінок. …Взагалі, бувають в історії такі трагедії, де важко сказати якесь раціональне слово», – наголосив Грабовський в ефірі Радіо Свобода.
На його думку, нинішня заява Асоціації єврейських організацій України щодо необхідності вшановувати пам’ять загиблих і досліджувати історію того періоду є цілком слушною. Водночас, науковець радить досліджувати події тієї епохи не лише у чорно-білому спектрі.
«ВААД подивився на проблему під єврейським кутом зору. Як на мене, ані тотальне засудження Коліївщини та її учасників як «різунів», «бандитів», «убивць», ані не менш тотальна героїзація коліїв як «борців за свободу української нації» не витримують наукової критики», – зазначає Грабовський.
Такої ж думки дотримується оглядач газети «День» Ігор Сіндюков. За його словами, необхідно відходити від радянського сприйняття подібних подій в історії, коли учасники того чи іншого конфлікту чи повстання були розділені радянськими науковцями на «своїх» і «чужих», на «чорне» і «біле».
Жорстокість повстанців, котрі часто переступали Божі та людські закониІгор Сіндюков
«Категорична постановка питання на кшталт: ким були Гонта, Залізняк, гайдамаки взагалі, убивцями чи героями? – це якраз приклад такого мислення. Коротко скажімо: вони справді були борцями за волю, в реаліях ХVІІІ століття, в умовах вкрай важкого національно-релігійного пригноблення Польщею (і це – не радянський міф!). Для повстання було більше ніж достатньо причин. Інша річ, що безмежна жорстокість повстанців, котрі занадто часто переступали Божі та людські закони, їхній православний фанатизм і фантастична довірливість до «матінки-цариці» й спричинили, власне, саму трагедію. Доречними тут є меморіальні заходи (забувати про Коліївщину не можна, бо це – воістину грізне застереження), це має бути День пам’яті для українців», – вважає експерт.
Відповідно до сучасних тенденцій та змін у «політиці пам’яті» України, події Коліївщини варто декомунізувати – подібно до того, як від радянського «Дня перемоги» 9 травня Україна переходить до відзначення Дня пам’яті і примирення (пам’яті жертв Другої світової війни) 8 травня, зазначають фахівці.
