Спеціально для Крим.Реалії
Мені не доводилося потрапляти в полон. Давати свідчення під тортурами. Слухати, як ледь знайомі люди обговорюють тебе заради угоди зі слідством.
Проти мене не порушували справу заради зірочок на погонах. Не судили на процесі, де вердикт відомий заздалегідь. Не етапували в колонію за Полярне коло.
Мені не доводилося опинятися всередині чужої ворожої системи. Яка повільно пережовує тебе своїми двоголовими щелепами.
Я не опинявся в ситуації, коли єдиний шанс перемогти ‒ це поставити життя на кін. Коли потрібно день у день переступати через інстинкт самозбереження.
Я можу лише здогадуватися, яка воля потрібна, щоб самотужки ставити ультиматум цілій державі
Я не знаю, як це ‒ повільно помирати. Коли ти чітко розумієш, що воюєш із системою, яка майже ніколи не йде на поступки в ситуації прямого тиску.
Я можу лише здогадуватися, яка воля потрібна, щоб самотужки ставити ультиматум цілій державі. Яка, до того ж, не звикла звертати увагу на долю окремої людини.
Мені складно уявити, як це ‒ жити, знаючи, що тебе не внесуть до списків на обмін. Просто тому, що Росія оголосила тебе своєю власністю через кримську прописку в українському паспорті. Олег Сенцов не отримував російські документи після анексії, але коли Кремль хвилювали такі дрібниці?
Два роки тому Сенцов написав листа з російської в'язниці. У ньому він просив не витягувати його за всяку ціну. Аргументуючи це тим, що «перемога від цього не наблизиться». Сьогодні хочеться попросити його про те саме.
Хочеться сказати йому, що Москва не звикла рахуватися з окремими смертями. Що вона найбільше боїться здатися слабкою. Що вона звикла переступати через долі.
Втім, за чотири роки в'язниці він напевно встиг і сам це зрозуміти. Але, ймовірно, тепер він упевнений, що смерть іноді теж здатна стати перемогою.
Війна вже чотири роки йде саме за цінності. І в цій війні Олег вибрав свою сторону. Залишилося вибрати її і всім іншим
Кульмінація його голодування припаде на футбольний чемпіонат. Право проведення якого було необхідне Москві для демонстрації власної величі. А тепер цей чемпіонат ризикує стати демонстрацією його власної величі.
Ми не знаємо, чи наважаться футбольні чиновники звернути увагу на його долю. Чи стануть гравці висловлювати солідарність з долею Олега. Чи вивішуватимуть фанати банери з його ім'ям на трибунах.
Адже якщо не стануть, то програє не Сенцов. Програють вони самі. А якщо стануть ‒ то у цінностей з'явиться шанс перемогти цінники.
Тому що вся ця війна вже чотири роки йде саме за цінності. І в цій війні Олег вибрав свою сторону.
Залишилося вибрати її і всім іншим.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
