Вихід із СНД: «розлучення без весілля» чи політичний акт

​Президент України Петро Порошенко заявив про вихід із організації «Співдружність Незалежних Держав»​ (СНД), членом якої Україна і не була. Чому Петро Порошенко заговорив про розрив із СНД саме зараз? Що це може означати для України та Росії? І чому на п'ятому році збройного конфлікту все ще існує «Великий договір» між країнами? Відповіді на ці запитання в ефірі Радіо Донбас.Реалії шукали політична експертка Яніна Соколовська та голова Міжнародного центру перспективних досліджень Василь Філіпчук.

​– Чому президент України заговорив зараз про вихід із СНД, а не чотири роки тому?

Яніна Соколовська: У мене таке відчуття, що українська влада зараз вишукує варіанти, щоб ще таке розірвати з Росією. Якщо ми кажемо про історію, пов’язану з СНД, то це розлучення без весілля. Ми так і не стали членами СНД, ми вже чотири роки не платимо членські внески. Ми фактично не працюємо в СНД.

Але ми є учасниками майже 100 договорів, що для нас є важливими. Серед них і безвізовість із усіма країнами СНД, окрім Туркменістану. Нам є що втрачати. Це треба перекривати двосторонніми домовленостями, а вже потім робити такі заяви.

Ще з 1992 року Пинзеник, коли був віце-прем’єром, ініціював вихід із СНД. Потім при Ющенку відновилися ці бесіди, але нічого не відбулося. Зараз Порошенко сказав, але теж нічого не відбувається.

Щодо так званого «Великого договіру» – Договору з Росією про дружбу, співробітництво і стратегічне партнерство, то коли Порошенко каже, що треба розірвати чи денонсувати, то він каже про те, щоб зробити це частково. Скажімо, починаючи з назви, адже вона вже не відповідає реаліям: немає ні дружби, ні партнерства, ні стратегічного партнерства.

А яку саме частину він хоче залишити неденонсованою?

– Чому зараз знову піднялася ця тема?

Яніна Соколовська: Я думаю, що ми користуємося ситуацією, пов’язаною, зокрема, із Сирією та зі Скрипалями. Коли весь світ виказує Росії, що він про неї думає, Україна, що постраждала найбільше, не може стояти осторонь.

Тому ми маємо сказати своє слово. Ми висилаємо 13 дипломатів, ми маємо розірвати дипломатичні стосунки. Але ми їх не розриваємо з огляду на тих громадян, які працюють в Росії, ми їх жаліємо. Тому в нас непевна позиція, треба придумувати щось натомість.

​Василь Філіпчук: У мене таке враження, що у президентських спічрайтерів криза й вони вже не мали до чого ще взятися. Придумали цей інформаційний привід, що не має жодного логічного пояснення.

Якби 2014 року після анексії Криму була здійснена система заходів щодо адекватного позиціонування в умовах де-факто оголошення війни, це було б зрозуміло, але зараз робити їх немає потреби.

Яка зараз загроза від СНД? Роль цієї організації у сфері політики майже зведена до нуля. Вона залишається тільки у регулюванні тих питань, що лишилися у відносинах між колишніми республіками СРСР, від визнання дипломів до пенсій, безвізовий режим, торгівля тощо.

Але в нас є реальні проблеми – війна з Росією, анексія Криму, гибель наших громадян кожного дня на Донбасі. Участь чи не участь в СНД не має жодного впливу на вирішення цих проблем.

– А символічний сенс? Дивно бути навіть асоційованим членом в організації, в якій найвпливовіша країна – країна-агресор.

Василь Філіпчук: Інструменти чи будь-які кроки мають сенс, коли є стратегія, кінцева мета. Ці всі заяви й про великий україно-російський договір, і про СНД можуть бути інструментами стратегії. Але коли її немає – це кидання з однієї крайності в іншу без кінцевої мети.

– Вже є певна реакція з Росії про заяву Петра Порошенка. Спікер Ради федерації Держдуми Росії Валентина Матвієнко сказала, що СНД виживе і без України. Чи є майбутнє у цієї організації, якщо Україна припинить формальне членство?

Яніна Соколовська: СНД це, по-перше, Росія, тому що вона живе якимись старими часами, старими цінностями пострадянськими. Вони кажуть, що СНД може існувати й без українців. Може, але це структура не діє, важливі договори, що є всередині неї. Визнання дипломів, виплата пенсій тощо. Але все інше не має сенсу. Члени СНД не мають ніяких преференцій, окрім прописаних окремими договорами. Але якщо ми перекриємо ці договори своїми двосторонніми договорами з державами, то ми вийдемо з води сухими.

– Стосовно «Великого договору». Петро Порошенко поручив переглянути його у жовтні цього року, Україна повинна буде повідомити про рішення чи продовжувати його на наступний десятирічний період. Які ваші прогнози?

Василь Філіпчук: Давати прогнози зараз справа невдячна. Скажу тільки, що це якась новела. Одні статті нам подобаються, ми їх залишаємо, інші не подобаються, ми їх скасовуємо. Такого в міжнародному праві, у міжнародних відносинах немає. Тут є комплекс зобов'язань, прав. Денонсується або весь документ, або скасовуються окремі статті за взаємною згодою.

Чинність деяких статей дійсно можна припинити, якщо Україна увійде у переговорний процес із Російською Федерацією. Це ще гірше. Якщо ми не входимо з ними у переговори, ми денонсуємо повністю або ні.

Для мене цінність цього документу лише в одному. Це єдиний документ, підписаний і ратифікований між Україною та Росією, де Росія офіційно визнала територіальну цілісність України і її кордони в рамках 1991 року.

Якщо ми його денонсуємо, це дасть привід Росії його також денонсувати, а отже вона не визнаватиме кордонів України. Ми втратимо єдиний юридичний документ, підписаний Росією, де Крим є частиною України. Логіки в цьому немає.

– У травні буде зустріч між Францією, Німеччиною та Україною. Вже вдруге країни будуть обговорювати долю Росії без участі Росії. Чи можуть домовитися без Росії?

Василь Філіпчук: Ключ від вирішення конфлікту в рамках Радбезу ООН. Там може бути напрацьований ефективний інструмент для припинення конфлікту на Донбасі.

Шансів на те, що найближчим часом буде запропоноване прийнятне рішення для обох сторін і погоджено з Україною та іншими залученими до переговорного процесу, небагато.

Добре, що відновлюється діалог з Францією і Німеччиною. Це дві країни, що взяли на себе відповідальність за Мінський процес і є своєрідними гарантами цього процесу. Тому добре, що вони повертаються в активний переговорний процес. Але без конкретних ідей і пропозицій, що можуть бути реалістично прийняті іншими сторонами, ця зустріч буде безрезультатною.

Але я не бачив заяви, що це формально є зустріч щодо врегулювання конфлікту на Донбасі. Це просто зустріч трьох президентів і Росія не обов’язково там має бути.