«Самотності Росії не буде, вона приречена на поразку» – Юрій Щербак

Ідеолог «Новоросії» та радник президента Росії Володимира Путіна Владислав Сурков у статті «Самотність напівкровки» заявив світу про «завершення епічної подорожі Росії на Захід»: Після 2014 року Росії, за словами Суркова, належить сто (двісті? триста?) років геополітичної самотності». Що обіцяє «сто років самотності» Росії світу? Чи справді Росія не здатна стати європейською? І як трактують прагнення людини до самотності психіатри?

Про це в ефірі Радіо Донбас.Реалії говорили політолог, директор Інституту світової політики Євген Магда, дипломат, екс-посол України в Ізраїлі, США та Канаді, член ініціативної групи «Першого грудня» Юрій Щербак та психолог і психіатр Борис Херсонський.

– Євгене, як вам такий жанр? Чи зустрічали ви подібні статті у виданнях, присвячених міжнародній політиці? Як би ви оцінили такий опус?

Євген Магда: Стаття надрукована у російському виданні, присвяченому світовій політиці. Якби мене не запросили, я б цю статтю не читав. Я не вважаю, що вона варта такої уваги. Я вважаю, що це декадентство у міжнародних відносинах, прагнення людини відповзти від образу великого та могутнього і піти у тлумачення «завершення подорожі на Захід». А внаслідок чого? Брутального, безпрецедентного, після Другої світової війни, порушення норм міжнародного права.

Але Росія не є державою-вигнанцем, це одна шоста частина суші світу. З приводу 100-200 років геополітичної самотності є питання. Доки вона буде у цій самотності, вона перетвориться з суб’єкта на об’єкт. І я думаю, у Пекіні це дуже добре усвідомлюють і дуже уважно слідкують за подіями Російської Федерації. Там усвідомлюють, що Росія конфліктує із Заходом, попри це він не зацікавлений у розпаді Російської Федерації. Але Пекін зацікавлений, особливо у тих природних багатствах, які є за Уралом.

– Ви сказали, що вам не особливо цікаво, що пишуть на сайті «Россия в глобальной политике», присвяченому міжнародній політиці. Але Владислав Сурков досить впливова людина в Росії, зустрічається із Куртом Волкером. Вам не цікаво, що у нього в голові?

​Євген Магда: Я не вважаю, що він написав про те, що у нього в голові. Він намагається декадентствувати у такий спосіб достатньо активно, але, на мій погляд, це суцільне «около ноля», говорячи мовою Суркова. Тому що у цій статті немає посилу майбутнього, який має будувати будь-який класичний політик.

Я не зовсім розумію цього ажіотажу навколо статті, який написав радник президента. Росія вже кілька років намагається перетворитися на фортецю в облозі, де жителів цієї фортеці не заохочують підніматися на стіни, щоб вони дивилися, що відбувається навколо, навпаки, щоб вони варилися у власному соку. І стаття Суркова, думаю, на це і спрямована.

​– З точки зору історичної перспективи, Сурков згадує 2014 рік. До речі, чотири роки тому реконструктор Ігор Гіркін (Стрєлков) зайшов до Слов’янська. І тоді російська риторика була зовсім інша. Хоча, все йшло до самоізоляції. Якщо тоді вона вставала з колін, то зараз відбулася своєрідна констатація того, що домовитися із Заходом не вдасться?

Євген Магда: Це не означає, що Росія припинить свої агресивні дії. У Росії є достатньо цікава перевага – централізована директивна модель державного управління. Доки НАТО чи Європейський союз ухвалюють певні рішення досить довго, то в Росії їх ухвалюють дуже швидко. У цьому плані вона може конкурувати тільки з Китаєм.

Але говорити про те, що Росія кається, шукає виходу з ситуації, шляхи збереження обличчя…

– Вони навпаки не шукають, вони кажуть, що їхнє обличчя, це їхній шлях на 100-200-300 років.

​Євген Магда: Тоді він попереджає громадян про те, що це шлях на майбутнє. Але, як на мене, у російського суспільства немає якогось обурення. Там досить велика кількість людей підтримують цей державний курс, що підтвердило перепризначення Володимира Путіна.

– Юрію, а які ваші враження від статті?

​Юрій Щербак: Я уважно прочитав цю статтю. Вона викликала певні змішані почуття. З одного боку, це у чомусь навіть елегантний твір, стилізований вправним імітатором під високу російську публіцистику 19-го століття. Але коли згадати, яким є Сурков, то сьогодні недолугість порівняння з публіцистикою 19-го століття відпадає. Виявляється, що продукт Суркова фальшива підробка, яка не має жодного відношення ні до правди, ні до совісті.

Автор грайливо згадує 2014 рік – кривавий рік злочину Росії, війни проти України, захоплення Криму, окупації Донбасу.

Нам відома справжня роль Суркова у розпалюванні цієї війни, в ідейному обґрунтуванні міжнародного злочину, під час якого Росія порушила 487 двосторонніх та міжнародних угод.

Назвати цю подію «завершением эпического путешествия России на Запад» – блюзнірство. Ми знаємо справжню ціну цим словам.

Ніяких 100-200-300 років геополітичної самотності не буде, ця конструкція приречена на повну поразку.

Головна проблема Росії – бути останньою імперією у світі, приреченою на поразку або спробувати стати національною демократичною державою.

​– Лейтмотив цієї статті Суркова – самотність. Чи можна її трактувати якимось чином у клінічному розрізі? Коли людина чи країна констатує свою приреченість на самотність, навіщо вона це робить?

Борис Херсонський: Я не ставлю діагнозів, якщо ніхто мене не просить. Сурков не просив. Він написав деякий текст. У цьому тексті видно загрозу, в останніх рядках, коли він пише, що «війна ​– це теж засіб спілкування». Мені здається, це не щось нове. Цей текст не політичний, він ліричний, епічний, філософський, який повторює те, про що сперечалися у 19-му і на початку 20-го століття.

Але обставини зовсім інші. Ядерна зброя є у Росії, на жаль, Україна від неї відмовилися. І ми можемо говорити, що в американців вона потужніша. Але у Росії достатньої зброї, щоб зруйнувати світ.

Цей текст не показує історичну реальність. Там є багато помилок, похибок, але це не дослідження, а маячня, соціальна маячня. І вона має свою мету. Яка означає жахати людей, що вони готові воювати, що війна – це нормально. На жаль, ми це бачимо не тільки у статті, а й у світовій політиці Росії.

– Якщо відійти від Владислава Суркова. Що означає, коли людина чи країна декларує про свою прихильність до самотності?

​Борис Херсонський: Я думаю, що самотність – це не точне слово, яке він вживає. Він хоче сказати «самостійність». Про те, що Росії ніхто не потрібен. Не потрібен Захід, не потрібен Схід, вона є Всесвіт сама по собі.

Я як лікар не сприймаю це слово як самотність. Самотня людина страждає, а я не бачу страждань у цьому тексті. Я бачу гордість. Може, це нарцисизм, найбільш точний термін, щоб оцінити сенс цієї статті.

– Євгене, дуже багато людей вірять у цю маячню і поділяють думку Владислава Суркова. На вашу думку, росіяни європейці або чи можуть вони стати європейцями?

Євген Магда: Історія незалежної Росії після розпаду Радянського Союзу дуже цікава. Був період з 1991 до 2000 років, коли були європейські спроби, навіть на тлі розстрілу парламенту у 1993 році, Чеченської війни тощо. Але з початком 2000-х років з утриманням надприбутків від експорту енергоресурсів і приходом до влади Володимира Путіна Росія повністю відмовилася від європейського шляху.

Сурков міг про це не писати, не констатувати, що Росія у 2014 році це зробила ледь не усвідомлено. Це зробили неусвідомлено, тому що Росія не розраховувала на подібну реакцію Заходу, вона розраховувала, що повториться ситуація 2008 року в Грузії, коли вона зможе пограти м’язами, а Захід це проковтне.

З Україною сталося інакше, у цьому заслуга українців. Як на мене, ми не зовсім усвідомлюємо те, що Україна збереглася як суб’єкт міжнародного права – наша заслуга, наш значний успіх.

Підтримка Заходу була не визначальною. Українці самі відстояли свою незалежність. Без прагнення українців ми б не мали зараз незалежної держави.