Історії політв'язнів: Олег Сенцов

Сім'я кримського політв'язня, в'язня Кремля Олега Сенцова жила на Уралі, куди його дід був засланий з середньої смуги Росії. Батьки переїхали до Криму через хворобу старшої дочки ‒ необхідний був інший клімат. Олег народився вже там, в селі Скалисте під Бахчисараєм, де його рідні живуть донині.

Мама, Людмила Георгіївна, каже, що з самого дитинства він любив грати в футбол. З теплотою жінка розповідає про любов сина до літератури та показує перший твір 5-річного Олега.

«Це його перший твір. Присвячується мамі. Мама ж у нього ‒ це було все, зі мною він спілкувався тільки на ви», ‒ розповідає вона, гортаючи пожовклі за 35 років сторінки з великими друкованими літерами, старанно виведеними рукою маленького хлопчика.

Потім Олег дуже захворів. Лікарі поставили йому діагноз ‒ поліартрит. Незважаючи на всі труднощі, він добре закінчив школу й вступив до університету на економічну спеціальність.

«Він страшно хотів, ось з шостого класу ‒ він має бути економістом. Тому що країну розвалили повністю, тут потрібні економісти», ‒ згадує мама.

Закінчивши навчання, за спеціальністю працювати він не став. Важливим етапом у житті Олега стало відкриття власного комп'ютерного клубу в Сімферополі, який на довгі роки пов'язав його з кіберспортом.

«Це було щось страшне, він тоді 14 кілограмів ваги втратив, поки відкрив цей клуб, винний був усім, кому тільки можна було», ‒ розповідає Людмила Сенцова.

Він занурився в нову справу повністю й зайнявся цим професійно ‒ став розвивати кіберспорт (комп'ютерний спорт на основі відеоігор ‒ авт.) на півострові. Спочатку сам брав участь у міжнародних та всеукраїнських змаганнях. Пізніше став тренувати інших кримських кіберспортсменів, возити на різні першості. Один з підопічних Сенцова посів друге місце на чемпіонаті світу з кіберспорту в Кореї.

Мати каже, що таким чином він йшов до своєї мети: «Він шукав себе просто. Цей клуб йому потрібний був тільки для того, щоб заробити гроші й почати займатися кіно».

Кіно почалося для Олега з декількох короткометражок. Дебютом у повному метрі став фільм «Гамер», який об'єднав два захоплення Олега: кіберспорт і кіно.

В інтерв'ю одному з кримських телеканалів після прем'єри «Гамера» він розповідав, як прийшов у кінематограф: «Вісім років я займався кіберспортом. В принципі, про це й фільм. Ну, ще з дитинства добре писав твори, потім почав писати статті про кіберспорт в інтернеті. Кажуть, що дуже добре писав. Потім почав писати ночами розповіді, роман невеликий, п'єси. І сценарії якісь почали приходити в голову. І картинки. І вони мені заважали жити. І щоб не заважали жити, довелося їх знімати».

Бюджет фільму склав 20 тисяч доларів. Заради зйомок Сенцов продав свою машину та комп'ютерний клуб. Робота над фільмом тривала рік. Знімальна група «Гамера» в цілому складалася з п'яти осіб, і всі вони були напівпрофесіоналами, а серед виконавців ролей не було професійних акторів ‒ це були справжні геймери. Потім були численні фестивалі, покази, премії та мрії про наступний фільм.

Другий фільм «Носоріг» Олег так і не закінчив ‒ роботу над ним зупинив Євромайдан, активним учасником якого він був, потім події в Криму й арешт.

У Олега двоє дітей: 15-річна Аліна та 11-річний Влад. Діти дуже складно перенесли арешт батька, з яким вони були так близькі. За словами матері Олега, дочка вважала, що він їх зрадив, а син-аутист довго не міг зрозуміти, куди ж подівся батько.

«Він був переконаний, що його (Олега Сенцова ‒ КР) в Києві вбили, і він зараз на небі», ‒ говорить вона.

Мама Олега розповідає, що Влад довго звинувачував себе за те, що батька немає поруч ‒ напередодні арешту вони трохи посварилися.

«Вони парилися в лазні, і Влад з ним там посварився і сказав: «Так їдь ти зовсім». А наступного дня Олега заарештували. Влад потім дуже винуватим почувався. Казав: «Це через мене Олег поїхав, це через мене він зовсім поїхав звідси?» ‒ згадує Людмила Георгіївна.

Зараз дітьми більшу частину часу займається старша сестра Олега, а на вихідні вони приїжджають до бабусі в село. Влад навчається в спеціальній школі в Сімферополі й займається у театральній студії. Він дуже любить малювати та влаштовує вдома цілі вистави. Аліна захоплюється фотографією і теж малює. Відсилає батькові в листах фото, щоб дізнатися його думку про її роботи.

Родичі розповідають, що від побачень з рідними в колонії Олег категорично відмовляється. Каже, що так йому легше триматися.

Все спілкування ‒ це листи й телефонні дзвінки раз на місяць. Вперше він зателефонував, коли в будинку матері знімав документальний фільм «Процес» про Олега режисер Аскольд Куров.

«Алло, так, синку, так, що ти хотів сказати? У нас все добре, ось діти тут», ‒ каже мама. «Я тебе чекаю», ‒ додає син Влад. «Я скучила вже», ‒ зі сльозами на очах каже дочка Аліна.

Українського режисера Олега Сенцова затримали представники російських спецслужб у Криму в травні 2014 року. Його звинуватили в організації терактів на півострові. У серпні 2015 року російський Північно-Кавказький окружний військовий суд у Ростові-на-Дону засудив Сенцова до 20 років колонії суворого режиму. Правозахисний центр «Меморіал» визнав його політв'язнем.

Незважаючи ні на що, сам Олег вірить, що режим, який присудив йому термін, не протримається так довго.

«Цей термін, 20 років, мені не страшний, тому що я знаю, що епоха правління кривавого карлика у вашій країні закінчиться раніше», ‒ говорив Олег на одному з судових засідань ще в 2015 році.

Мамі Сенцова, Людмили Георгіївни, 75 років, а синові сидіти ще довгих 16 років. Вона зізнається, що єдина її мрія ‒ дочекатися сина й побачити його на волі.

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції