Доступність посилання

ТОП новини

Геннадій Афанасьєв: Карантин в тюрмі


Ілюстративне фото
Ілюстративне фото

(Попередній блог ‒ тут)

Республіка Комі завжди славилася своїм «чорним» становищем. Це означало, що «відрядження» до подібних виправних установ були для арештантів у радість. У таких зонах не нав'язується режим і багато в чому адміністрація закриває очі на те, що звичайно заборонено в інших.

Наприклад, можна спати скільки душі завгодно, одягатися у що хочеш, отримувати в передачах їжу за смаком і набагато частіше, ніж раз у три місяці. За окрему плату можна домовитися про позачергове побачення й навіть зробити так, щоб на нього прийшла зовсім не родичка. Загалом, за гроші можна там дістати що завгодно: від мобільного телефону до важких наркотиків. Така відносна свобода дозволяє набагато легше переносити тяготи свого сумного становища. Звичайно, хорошого мало і є свої поневіряння, але при такому положенні дні летять швидше й легше, ніж у штучно створеному зоопарку.

Кінцевим пунктом моєї подорожі стало місто з «дикою» назвою Сиктивкар. Спочатку я і вимовити назву насилу міг і, звісно, поняття не мав, де таке «чудо з чудес» розташоване. Виявилося, що це далеко не невідомий регіон для російського обивателя і не тільки. Місто Сиктивкар розташовувалося в серці Республіки Комі, представляючи собою її столицю. Ця частина Росії за розмірами дорівнювала території Франції, але історично склалося так, що земля пішла не під сільськогосподарські та інші потреби народу, а на в'язниці. Тисячі гектарів землі були віддані під Головне управління таборів і місць ув'язнення, іншими словами ГУЛАГ, куди росіяни сотні років звозили українців для того, щоб їх знищити.

Воркута. Микунь. Сиктивкар. Княж-цвинтар і інші «легендарні» в'язниці, до яких зганяли людей із усього світу на заслання, працюють і досі. У цих місцях віє смертельно крижаним холодом. Ціла республіка, віддана на обслуговування фільтраційних таборів радянських часів. Застарілі, зруйновані бараки, вже давно не придатні для життя. З одного боку, це було навіть непогано, адже на ремонт як-ніяк гроші виділялися з бюджетного фонду, але не доходили до справи, так як розкрадалися місцевим тюремним керівництвом. У підсумку, щоб арештанти не били на сполох і не писали скарги до Європейського суду з прав людини, на багато закривалися очі й від цього багато ставало дозволеним. Але все хороше закінчується ...

Готувалося велике поповнення арештантами цих виправних установ: ГУЛАГ-2, воскресіння

В останні роки зійшов з розуму президент Росії, почавши війну проти України, а після і в Сирії, вирішив у терміновому порядку відновити в зонах режим, що існував за часів СРСР. Звісно, суворість повинна повністю відповідати за всіма параметрами порядку радянського часу. Адже готувалося велике поповнення арештантами цих виправних установ: ГУЛАГ-2, воскресіння. У такому режимі закручування гайок в країні «чорний» режим став плавно, але впевнено змінюватися на «червоний».

Стан речей був ще не таким поганим, як міг би бути, адже ще не стали залітати до колоній так звані «білі ведмеді» – загони спеціального призначення, що силою наводили порядок. Ув'язнені ще не почали повально доносити й боятися один одного. Адміністрації ще не встигли побудувати світлофори вздовж зонівських доріг для того, щоб навіть просто пересуваючись вулицею, арештант відчував жорсткий контроль. Ще над територією, обгородженою колючим дротом, не заграв тюремний оркестр. Якщо побачите хоч один із цих ознак, то біжіть: там немає життя, там немає нічого людського, з такого місця виходять не людьми, а тваринами.

Біжіть: там немає життя, там немає нічого людського, з такого місця виходять не людьми, а тваринами

Але в більшості таборів, де відроджувався ГУЛАГ, «червоний» режим уже встиг примусити діяти арештантів відповідно до правил внутрішнього розпорядку. Ракова пухлина розростається та загрожує заразити весь організм.

Усі арештантські блага вже були відняті: ніякого одягу не за статутом, ніяких телефонів, ніяких додаткових побачень і передач. «Мир. Труд. Май». У голови ув'язнених міцно впроваджували дисципліну вояччини. Не знаю, пощастило мені чи ні з цим місцем, адже буває й набагато гірше, але арештанти, які приїжджали з інших колоній, говорили, що в таких жахливих умовах термін повинен йти як день за три, а це багато про що говорить.

Після того, як озброїли тюремною смугастою робою, нас із запалом погнали до карантинного відділення. Це місце у виправній колонії щось на кшталт штрафного ізолятора, але не несе за собою надмірних поневірянь у правах і свободах. Тут утримують засуджених до ухвалення щодо них рішення. Томи кримінальних справ ідуть від етапу до етапу слідом за в'язнями аж до прибуття до кінцевого пункту призначення. Звісно, щоб ознайомитися, вивчити та зрозуміти, що за птах потрапив у сітку, адміністрації потрібен час. Крім того, керівництво очікує інструкції і від ФСБ Росії щодо окремих персонажів. Ті, хто став корисним для співробітників слідства, можуть отримати хороші комфортні умови, де такий арештант до кінця залишатиметься під повним жорстким контролем. Тих же, хто дав бій каральним силовим органам «великої» країни, очікують чималі страждання, злидні. Хто що вибрав: хліб чи свободу. Адже засудити людину – це лише півсправи, з неї ще потрібно викачати все життєві соки...

Засудити людину – це лише півсправи, з неї ще потрібно викачати все життєві соки

Все було в новинку для кожного з нас. Новий побут із абсолютно новими правилами. Не встигли зайти, як одразу почали примушувати до нового режиму – «виправного». Відтепер сон був обмежений строго встановленими годинами. О шостій ранку – підйом, а в десятій – відбій. Спати тільки при лампі, завішувати від її світла заборонено, інакше шізо. Проспиш – шізо. Чи не заснеш – шізо.

У момент ранкового підйому до карантинного відділення входили вертухаї і змушували всіх швидко одягатися, після чого виганяли на мороз для чергової статутної переклички. Процедура абсолютно безглузда, адже нас було не так вже й багато і на око зрозуміло, що ніхто нікуди не подівся. Та й камер наставлено більш ніж у будь-якому телевізійному шоу: дивись, знімай, запам'ятовуй. Зрештою, всередині приміщенні було достатньо місця, щоб вишикуватися, не треба мерзнути на дикому холоді. Але в Росії звикли жити, як в армії, і тому на першому місці стоїть не виховання людини, а безглузда вояччина.

Примітно, що в той момент, поки ми були відсутні в бараці, охоронці закривали на замок нашу спальну кімнату, де перебували ліжка, тумбочки і каптьорки з особистими речами, залишаючи єдине приміщення, де ми повинні були тіснитися, проводячи наше дозвілля в очікуванні вечора. Правда був телевізор, який не вимикали і дозволяли дивитися аж до відбою. Але, звичайно ж, із одним нюансом: тільки ті передачі, які захоче поставити адміністрація колонії. Звісно, це була неабияка, незграбна, мерзенна пропаганда, зомбують усіх і кожного в цій дикій країні...

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Всі блоги Геннадія Афанасьєва читайте тут

XS
SM
MD
LG