Безпорадна кримська «швидка допомога»

Спеціально для Крим.Реалії

У «російському» Криму цивілізована боротьба за громадянські, політичні й навіть трудові права безглузда. Будь-який активіст де-факто є для влади ворогом, незважаючи на його політичні вподобання, національність, ставлення до Росії чи до України.

Працівники «швидкої допомоги» Сімферополя мають намір об'єднати колег у професійний союз для захисту від свавілля з боку адміністрацій. Із такою ідеєю виступили лікарі «швидкої» Дмитро Букарєв і Віктор Мурзаханов, а також водій Ігор Соколовський. Раніше вони намагалися самостійно відстоювати свої трудові права.

«Як тільки оголошувалися дисциплінарні стягнення на адресу начальства, нас починали залякувати звільненням, виносити необґрунтовані догани. Ми зрозуміли, що поодинці боротися важко й вирішили об'єднатися в організацію», ‒ розповів Букарєв. За словами медиків, чинна профспілкова організація опинилася під ковпаком у керівництва й захистом трудових прав не займається. Нову профспілку зареєстрували як юридичну особу 15 березня. Букарєв уточнив, що члени організації вноситимуть по одному відсотку від заробітку. «За нашими відомостями, співробітників у Криму ‒ приблизно 2,5 тисячі. Якщо всі вони об'єднаються, ми зможемо ефективно відстоювати свої права», ‒ вважає співзасновник.

На жаль, це починання від початку приречене на провал, якщо організатори профспілки не знайдуть собі покровителів у Москві. Основних причин декілька: російські «порядки» в державному управлінні, робота кремлівських спецслужб, що мають план із вилову «екстремістів», соціальна роз'єднаність населення та відсутність загальної «культури протесту». Кримська влада швидко перейняла кремлівські правила політичної гри.

У Росії відносини на лінії влада-громадянське суспільство влаштовані за принципом «не піддаватися тиску». Можна мітингувати проти чого завгодно (скорочення пільг, ліквідація лікарень, запровадженя системи «Платон» чи горезвісної московської «реновації»), але Кремль і його ставленики на місцях ніколи не підуть назустріч протестувальникам ‒ навіть якщо їхні вимоги абсолютно законні та справедливі. Рівноцінний діалог фз громадянським суспільством правлячий клас розглядає як слабкість.

Аналогічна ситуація за останні чотири роки склалася в Криму. Тут проводили мітинги жителі ПБК, медики, підприємці й навіть проросійські козаки. Кожні збори закінчувалися закликами «написати до Кремля». Але жоден протест (!) не був вдалим.

Друга причина полягає в специфіці роботи російських спецслужб. Кожен кримчанин для них за замовчуванням є ненадійним. Не важливо, чи голосував він за президента Володимира Путіна, чи ходив на «референдум». Керівництво ФСБ із точністю повторює досвід радянського КДБ, для якого кожен громадянин міг бути агентом або ворогом. Третього не дано. Де гарантії, що через кілька тижнів незалежну профспілку працівників «швидкої допомоги» не оголосять «небажаною організацією»? Любителі конспірології можуть припустити, що профспілку створили самі ж чекісти для тихого тиску на кримську владу або створення видимості громадянського суспільства. Така версія має право на існування, але вона спростовується практикою. З початку анексії Кремль жодного разу не намагався створити на півострові навіть видимість ручної опозиції, якій дозволено лаяти чиновників. У сусідній Росії це до останнього часу було можливим, але в Криму ‒ ні. Тут дають публічно висловитися тільки тим, хто готовий підтримувати владу за будь-яких умов.

Наступна особливість ‒ суто соціальна. Ефективні профспілки можливі тільки в розвиненому класовому суспільстві. У Криму немає класів. У місцевих фахівців відсутня професійна солідарність. На додачу, на півострові активно насаджується станова модель російського неофеодалізму: «дворяни» (чиновники, депутати та чекісти), духовенство (РПЦ) і так званий «третій стан», до якого разом записали всіх інших. Московські вчені та інтелектуали визнають, що вище чиновництво вважає себе «дворянами», а людей вважають «челяддю» ‒ дармовою обслугою, кріпаками.

Професор МДІМВ Валерій Соловей на одному з ефірів радіостанції «Ехо Москви» спокійним голосом говорив страшні речі: чиновники та депутати грубіянять журналістам, відмовляються відповідати на незручні питання, тому що щиро вважають себе вищою кастою. «Тут питання не в дефіциті культури. Насправді, це питання характеристики соціальних відносин у російському суспільстві. Ось з цього зрозуміло, що за суспільство тут у Росії склалося: є бояри, є челядь. Журналісти ‒ це челядь, їх ще допускають. А є взагалі безправні холопи. Безправні холопи ‒ це інше суспільство», ‒ сказав учений.

Кримському начальству така установка припала до душі. Влітку 2015 року тодішній головний лікар сімферопольської клініки №6 Галина Лапіна «прославилася» своїм ставленням до підлеглих. Медики скаржилися, що вона називала санітарок «челяддю», а незадоволеним урізанням зарплат нібито пропонувала «посмоктати чупа-чупс». Нічого дивного в цьому немає. Кримські бюджетники першими на собі відчули новий лад. Тепер приблизно 90% жителів Криму опинилися в «третьому стані». Вони де-факто не мають права скаржитися на владу та духовенство. Зла іронія в тому, що приблизно стільки ж голосів кримчан нарахували за Володимира Путіна на недавніх виборах.

Головні лікарі лікарень, з якими мають намір боротися працівники «швидкої допомоги», є частиною владної вертикалі. У разі гострого конфлікту кримський уряд і Москва все одно стануть на їхній бік. Максимум, Сергій Аксенов (Аксьонов) і його міністри на публіку дорікнуть чиновникам, але все залишиться як і раніше. У республіканському уряді давно зметикували, що для збереження влади досить маніпуляцій і пропаганди, а не підвищення рівня життя та турботи про людей праці.

Сергій Стельмах, кримський політоглядач (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції