Спеціально для Крим.Реалії
На минулих виборах президента Росії анексований Крим мав особливу роль ‒ ступенем довіри до Путіна півострів мав підтвердити «російський вибір» кримчан.
І влада півострова не підвела ‒ явка склала більше 75% (при середній в 67% у Росії), понад 90% кримчан віддали голоси за Путіна. Але саме кримський формат виборів може зіграти злий жарт з російським лідером ‒ його легітимність не буде повноцінною, оскільки західні країни не визнають російські вибори в Криму.
Кишенькові спостерігачі Кремля
Проблеми почалися ще восени минулого року, коли моніторингові міжнародні структури стали відмовлятися надсилати до Криму своїх представників для контролю виборчого процесу. Наприклад, в ОБСЄ ще восени минулого року повідомили, що не будуть посилати спостерігачів на півострів, мотивуючи рішення відсутністю консенсусу щодо його приналежності.
Кремлю довелося задовольнятися тими, хто проігнорував норми права й приїхав на півострів, щоб підтвердити «демократичний» характер виборів. Напередодні дня голосування влада Криму відзвітували про 43 спостерігачі, які прибули з 20 країн. Якщо вірити кримським ЗМІ, гості були в основному з Європи ‒ Австрії, Великобританії, Німеччини, Данії, Іспанії, Італії, Кіпру, Латвії, Норвегії, Фінляндії та Швеції.
Для багатьох іноземців цей візит до Криму виявився далеко не першим ‒ вони звикли їздити сюди як на роботу, демонструючи «європейське визнання російського статусу Криму». Серед них фін Йохан Бекман, відомий своїми антиукраїнськими заявами. У березні 2014 року він уже «спостерігав» за процесом проведення «референдуму», визнавши його «абсолютно легітимним в рамках міжнародного права».
Депутат Національної асамблеї Франції Жером Ламбер теж не вперше в Криму ‒ він побував тут у 2015 році разом з колегою Тьєрі Маріані. Щоправда, цього разу Співголова асоціації «Франко-російський діалог» Маріані чомусь проігнорував своєю увагою анексований півострів. Мабуть, вирішив не спокушати долю, адже минулий кримський вояж коштував йому поста віце-голови Європейської народної партії.
Від Італії напередодні російських виборів до Криму приїхав депутат парламенту області Венето Стефано Вальдегамбері ‒ автор тексту резолюції про визнання Криму російським з вимогою скасувати антиросійські санкції. Незважаючи на те, що ця резолюція була ухвалена регіональною радою, ні для Італії, ні тим більше для ЄС це не мало жодних наслідків ‒ анексію ніхто не визнав, а санкції тільки розширюються.
Не менш одіозними фігурами виявилися візитери по лінії російського фонду «Народна дипломатія» ‒ голова фракції Лівої партії в німецькому Оснабрюці Андреас Маурер і норвезький громадський діяч Хендрік Вебер. У лютому цього року вони побували на окупованих територіях Донецької області з метою «розвитку відносин з ДНР».
А спостерігач зі Швеції Олександр Гренлунд взагалі живе в Санкт-Петербурзі, що, мабуть, і дозволило йому беззастережно визнати кримські вибори «легітимними».
Незважаючи на масштабний десант європейців на півострові, їх «визнання» кримського формату виборів не відіграє жодної ролі, окрім піару для росіян. По-перше, вони приїхали до Криму як приватні особи, а не як представники своїх держав, не маючи офіційних повноважень. По-друге, кожен відвідувач з іншої держави своїм візитом до окупованого Криму порушив українське законодавство, оскільки прибув на півострів не з території України. Яку оцінку виборам як інструменту демократії можуть дати ті, хто порушує базовий демократичний принцип ‒ дотримання закону?
Кримське невизнання Путіна
19 березня Євросоюз поширив заяву про те, що не визнає факту проведення виборів на території «незаконно анексованого Криму». Ще раніше заяви про невизнання кримського формату виборів російського президента опублікували міністерства закордонних справ Франції та Польщі.
Маса неприємних сюрпризів очікувала новообраного президента Росії Володимира Путіна на наступний день після виборів, коли настала черга привітань від іноземних колег. Згідно з дипломатичним етикетом телефонні дзвінки з привітаннями зазвичай надходять упродовж 24-х годин після виборів, але більшість лідерів намагаються привітати своїх колег якомога раніше. До середини дня 19 березня Владимир Путін дочекався привітань від глав країн СНД ‒ Азербайджану, Вірменії, Білорусі, Молдови, Казахстану, Киргизстану та Таджикистану. Привітали Путіна з перемогою глави невизнаних Абхазії та Південної Осетії. Також російський президент отримав привітання від лідерів Сербії, Китаю, Японії, Сирії, Ірану, Венесуели, Куби та Болівії, Туреччини та Йорданії.
Складніше виявилося з європейцями. Від Німеччини Путіна привітав лише номінальний глава ФРН президент Франк-Вальтер Штайнмаєр. А ось глава Франції Еммануель Макрон зателефонував колезі, щоб поговорити не про перемогу на виборах, а про хімічну атаку в Солсбері та військові дії в Сирії та Україні. Вітальний лист Путіну надіслав і президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер ‒ він наголосив на важливості відновлення співпраці в сфері безпеки.
Але головною інтригою стала реакція президента США Дональда Трампа. Офіційний Вашингтон утримався від привітань. У Білому домі також повідомили, що Трамп не збирається вітати Путіна: в його розкладі не запланований дзвінок російському президенту. Прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков порадив не поспішати з висновками й зачекати. І вже ввечері 20 березня прес-служба Кремля повідомила про довгоочікуваний телефонний дзвінок від Дональда Трампа.
Пізніше Вашингтон підтвердив факт дзвінка, назвавши його протокольним. Поряд з привітаннями в зв'язку з переобранням Дональд Трамп торкнувся теми гонки озброєнь з боку Росії. Американський президент показав, що визнає «електоральну перемогу» російського президента, оскільки зацікавлений у мирному врегулюванні наявних суперечностей. З іншого боку, така тривала пауза з боку американського президента ‒ це серйозний удар по амбіціях Путіна в його претензіях на статус наддержави.
В цілому Захід визнав вибори Путіна такими, що відбулися в масштабах Росії, незважаючи на те, що вони проводилися і на окупованій території Криму ‒ поки ні Вашингтон, ні Брюссель не бачать іншого виходу. Але невизнання кримського формату російських президентських виборів робить легітимність Путіна частково неповноцінною, про що йому будуть періодично нагадувати.
Відтепер політика Заходу щодо Росії буде перебувати на грані фолу. Якщо й привітають, то в останню чергу, коли особливо вже й не чекаєш. А замість належних за етикетом дифірамбів закинуть розв'язання війни в Україні та Сирії, перекресливши сам ефект перемоги. Про Крим навряд чи будуть говорити ‒ шлейф злочинів Путіна вже величезний. Але тінь півострова буде незримо маячити у нього за спиною. Нелегітимним кримським «референдумом» 2014 року Путін запустив процес руйнування Росії, а виборами 2018 року тільки прискорив його.
Євгенія Горюнова, кримський політолог
Думки, викладені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
