Олександр Абраменко: життя після олімпійського «золота»

Він – перший олімпійський чемпіон із фристайлу та єдиний, хто здобув нагороду у Пхьончхані для олімпійської збірної. Олександр Абраменко також увійшов в історію українського спорту, як перший чоловік, що здобув нагороду вищого гатунку на Олімпіаді за часи незалежної України. Про зміни в житті, плани на майбутнє та віру в розвиток українського фристайлу Олександр Абраменко розповів Радіо Свобода.

Ми зустрілися з Олександром на церемонії нагородження кращого спортсмена лютого на думку експертів Національного олімпійського комітету. Після невеличкої прес-конференції ще тривалий час відбувалося спілкування з функціонерами, спонсорами та знову ж таки журналістами. Цього разу разом із олімпійським чемпіоном приїхала й дівчина – Олександра Орлова. Каже, у такому ритмі з кінця Олімпіади – щодня інтерв’ю, постійні дзвінки й зустрічі.

Олександра Орлова: Він нікому ніколи не відмовляє в спілкуванні. Хоча і втомлюється від такого ритму, проте каже, що це його робота.

– А взагалі який Олександр Абраменко?

Олександра Орлова: Дуже добрий, харизматичний, щирий. Завжди відповідає за свої слова. Ввічливий. Відверто, навіть не можу назвати якісь риси його характеру, які б не подобались!

– Ви теж спортсменка й теж у фристайлі. Що важче: виступати самій чи все ж таки вболівати за коханого?

Олександра Орлова: Друге! Коли він виконував останній стрибок (до цього часу Абраменко не показував його на змаганнях – прим. ред.) на Олімпіаді, я так хвилювалася. Мені здається, таких емоцій ніколи не було під час моїх змагань. Бо коли сам стрибаєш, ти контролюєш свої дії, знаєш, що відбувається у твоїй голові. А так ти дивишся, як і всі глядачі, і не розумієш, чого від цього стрибка очікувати.

– Багато чого в результатах спортсмена залежить від тренера. Що скажете про тандем Олександра та Енвера Аблаєва?

Олександра Орлова: Вони розуміють один одного, головне, що чують пропозиції. На тренуваннях помічала, що вони все вирішують без крику, скандалів, образ.

– А між собою сперечаєтеся про спорт?

Олександра Орлова: На зборах, якщо вони співпадають, ми обговорюємо наші виступи. Але, коли відпустка, то про фристайл не спілкуємося, нам його вистачає і так (Сміється).

Нарешті до спілкування приєднується й олімпійський чемпіон Олександр Абраменко.

– Минув місяць з того часу, як ви стали олімпійським чемпіоном. Що змінилось у вашому житті?

– Майже нічого. Єдине – дуже багато уваги стала приділяти преса. З одного боку – це напружує, а з іншого – приємно. Бо таким чином популяризуємо наш вид спорту.

– Чи були вже за цей місяць зустрічі з владою, щоб якось покращувати стан фристайлу в Україні?

– Ми спілкувалися і з керівництвом Миколаївської області, і з президентом. Обговорювали подальші дії. Я сподіваюся, що в майбутньому це будуть не лише розмови, але й вирішальні кроки. Неможливо розвивати спорт у країні, якщо тут немає баз для підготовки. Вони мають бути саме в Україні. Якщо ти на зборах за кордоном, то обмежений в часі. Адже тобі за ці два тижні потрібно максимально викластися, настрибати все заплановане. Але якщо ти захворів? Замість того, щоб відпочити та приберегти сили, ти змушений іти далі тренуватися, бо іншого часу вже не буде. Я повторюся, є лише 2 тижні. Інша справа, якби ця база була в Україні. Ми мали б змогу коригувати своє тренування, брати вихідні.

За кордон також виїжджати потрібно, бо різноманітність трамплінів у нашому виді спорту дуже важлива. Неможливо нормально підготуватися до змагань, тренуючись лише на одному місці. Але база вдома дозволить готувати нових спортсменів, які представлятимуть Україну на світових змаганнях уже найближчим часом.

– Після вашого «золота», здається, всі вже бачили фото трампліна в Миколаєві, у якому жахливому він стані…

– Останній стрибок я там зробив у 2004-2005 році. Це було дуже давно. Але завдяки цьому трампліну я у фристайлі. І здобув олімпійське «золото».

– Дуже багато дебатів стосовно реконструкції цього трампліну. Але як ви вважаєте: потрібно ремонтувати чи будувати новий?

– Будувати. Змінилися стандарти, градуси, технічні моменти. Потрібно будувати новий, але сучасний, враховуючи всі вимоги. А також щоб там мали змогу тренуватися на лише акробати, а й могулісти та представники інших видів.

– Що потрібно зробити в спортивній базі у Тисовці (Львівська область), щоб фристайлісти готувалися вдома?

– Із зимовою базою все набагато легше, готується тільки профіль схилу, а вже все інше робиться взимку, коли є сніг. Суто технічно – це не проблема. Інша справа з літньою базою, якої в Україні просто немає. У нас важкий комбінаційний вид спорту. Небезпечний. Усі елементи просто неможливо виконати одразу на лижах. Вони відпрацьовуються спочатку на батуті, потім на водних трамплінах – це штучне покриття, градуси такі ж, як у зимових, але приземлюємося у воду. І вже коли минула літня підготовка, ми переносимо стрибки на сніг.

– Де, на вашу думку, має бути в Україні літня база?

– У Миколаєві. Звідси все починалося, там і має тривати.

– У Міністерстві молоді та спорту опублікували скільки грошей видавали на підготовку кожного виду спорту. На що витрачають гроші фристайлісти?

– Найдорожче – це збори та поїздки на змагання за кордон. Крім того, витрачаємо гроші на екіпірування: лижі, ботінки, кріплення. Але це все необхідне.

– Чи бачите ви в майбутньому себе в ролі тренера?

– Я не виключаю цю можливість. Проте зараз хочу продовжувати, як спортсмен. У мене є Кришталевий глобус, є олімпійське «золото», залишився чемпіонат світу без вищих нагород.

Бліц-опитування:

Якби не фрістайл, я би займався… гімнастикою

У тренувальному процесі мені найбільше подобається… відпочивати

Під час стрибка відчуваю… хвилювання

Моє життя схоже на фільм… бойовик

У навушниках завжди грає… Рем Дігга

Улюблений куточок України… Одеса

Україною потрібно пишатися, тому що вона… чудова.

Я мрію навчитися… стрибати з парашутом.

5 головних рис Олександра Абраменка… ой, впевненість, сміливість, наполегливість, відданість…

Я живу за принципом… усе можливо.

​Вболіваю за українських спортсменів… завжди! Мені дуже подобаються літні види – гімнастика, стрибки на батуті, стрибки у воду, тож вболіваю там за українців. А ще підтримую Ольгу Харлан (фехтування) та Іллю Квашу (стрибки у воду), бо вони також із Миколаєва.