Як сприймаються події в Києві тими, хто ось уже чотири роки тримає оборону? Що саме розколює суспільство і дестабілізує ситуацію в Україні? Чому зростає загроза вторгнення? Що може зменшити небезпеку й поліпшити ситуацію? На ці запитання Радіо Свобода відповідає комбат одного з батальйонів 72-ї ОМБр Ігор Ткаченко.
– Хто Ви за фахом і який бойовий шлях пройшли?
Розпочинав заступником командира роти 11-го батальйону територіальної оборони «Київська Русь». Тепер – командир батальйону 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців ЗСУ
– Я киянин. Маю дві вищі освіти: інженера-гідрогеолога та магістра права. Займався бізнесом, співзасновник та керівник кількох торговельних і виробничих підприємств у Києві та інших містах України. У червні 2014 року добровольцем пішов на фронт – захищати незалежність України. Розпочинав заступником командира роти 11-го батальйону територіальної оборони «Київська Русь». Тепер – командир батальйону 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців Збройних сил України. Брав участь у бойових діях у 2014 році на напрямку Слов'янськ-Сіверськ-Лисичанськ-Дебальцеве-Фащівка-Чорнухине. У 2015-му це вже було Водяне-Опитне-Зеніт-Бутівка, а також тримали оборону на кордоні з Кримом. Потім Троїцьке-Новозванівка-Новоолександрівка-Попасна. А в 2017 році службу несли вже у Авдіївці.
– Як Ви оцінюєте події у Києві?
– Те, що відбувається у Києві, виглядає як спроба дестабілізувати політичну ситуацію. Путіну треба «переворот», щоб виправдати перед своїми виборцями і світом власні дії. І тут, на мій погляд, цілком очевидно, що «ще одного Майдану» Україна не перенесе.
Російські війська стягнуті до кордонів України. Вони чекають наказу на вторгнення
Саме зараз російські війська стягнуті до кордонів України. Вони чекають наказу на вторгнення. Путін чекає слушної нагоди, щоб віддати наказ, чекає заворушень і дестабілізації ситуації в Україні.
– Можете порівняти ситуацію, в якій була Україна, у 2014 році і теперішню?
Порівняно з 2014 роком, внутрішньополітична ситуація у країні ускладнилась
– Мені здається, що, порівняно з 2014 роком, внутрішньополітична ситуація у країні ускладнилась. Суспільство, на жаль, не безрезультатно, намагаються розколоти, а дії влади сприяють цьому процесу.
Після перемоги Майдану в людей була сподівання на швидке проведення реформ, які поліпшать економічну ситуацію, відновлення справедливості через реформу судової системи та правоохоронних органів, реформи Збройних сил. У реальності ж відбулося все не так, як сподівалися. Стара система корупційних зв’язків не зламана. Поодинокі здобутки, навіть якщо вони вагомі, важко розгледіти пересічному громадянину за «товстим шаром» корупції, інфляції, беззаконня.
Армія на початку 2014-го і армія зараз – дві великі різниці. У 2014 році в армію прийшло багато патріотів, більшість із яких, на жаль, пішли після того, як закінчилась «активна фаза» бойових дій. На початку були проблеми зі взаємодією, всебічним забезпеченням, але підтримав народ і бізнес через волонтерів.
Сьогодні армія значно більш забезпечена, навчена. Не без проблем. Але є можливість їх вирішувати. Тепер волонтери концентрують увагу на спеціальних технічних засобах.
Також, а це дуже важлива складова безпеки, зараз Україна має дуже суттєву міжнародну допомогу і підтримку.
Якщо сказати коротко, то в 2014 році було дуже складно, але віри і єдності у було набагато більше в суспільстві, аніж зараз. У цьому велика небезпека. До того ж, Україна так і не навчилася досі вигравати на інформаційному фронті.
– Що робити?
– Тут немає простої відповіді. Рівень небезпеки для країни падатиме, якщо суспільство змінюватиметься, ставатиме консолідованим і вмотивованим. А це не швидкий і складний процес.
Наявність розвинутого громадянського суспільства змогла б вирішити більшість проблем – від покращення життя на місцях і подолання корупції – до підтримки учасників бойових дій, яким дуже складно долати ПТСР.
Акції мають носити лише мирний конструктивний характер. Люди повинні об’єднуватися для захисту інтересів громади
Для цього треба чесно робити свою справу, бути активним громадянином, обмежуватися легальними методами боротьби. Акції мають носити лише мирний конструктивний характер. Люди повинні об’єднуватися для захисту інтересів громади. Врешті-решт, ми маємо навчитися бути патріотами свого будинку, свого міста, своєї країни.
Окрім цього, добро має бути з «політичними кулаками» – треба вчитися політичній боротьбі і бути готовими брати на себе відповідальність.
А тим, хто зараз відчуває зневіру, хотів би сказати, що головне – не втратити себе. Як би не було складно, головне – не зрадити собі, не втратити себе і не втратити країну, за яку вже заплачено таку ціну людськими життями.
