Чи «перегнули палицю» правоохоронці, зачищаючи наметове містечко під Верховною Радою 3 березня? Тоді учасників протесту утримували навколішки на снігу при «мінусовій» температурі, від рук силовиків постраждали троє журналістів, а на шоломах більшості правоохоронців не було видно ідентифікаційних номерів. Правозахисники називають це порушенням прав людини, і закликають розслідувати, чому так сталося. Натомість, Міністерство внутрішніх справ і Генеральна прокуратура України наполягають: «слідчі дії» не були «надмірно жорстокими».
Наметове містечко під Верховною Радою простояло від жовтня 2017 року. Майже через три тижні після реадмісії до Польщі його ідейного натхненника Міхеїла Саакашвілі, правоохоронці зачистили площу Конституції, розігнали учасників мітингу, затримали тих, хто чинив опір, та розблокували проїзд вулицею Грушевською.
Версія поліції
Причини для демонтажу були серйозні, каже МВС: кримінальні провадження щодо спроби захопити Жовтневий палац у Києві в грудні 2017 року та щодо сутичок біля Верховної Ради 27 лютого.
(Провокації під Верховною радою 27 лютого)
А також ухвала Печерського районного суду Києва про проведення огляду у наметовому містечку, аби відшукати осіб, причетних до злочину, а також важливі для проваджень речі та документи.
Під час «слідчих дій» поліція враховувала «досвід постійних сутичок спровокованих мітингарями, їхню налаштованість на агресію, оперативну інформацію про зброю в протестувальників та, зрештою, трагічний досвід 31 серпня 2015 року, коли під ВР граната забрала життя чотирьох гвардійців». Так прокоментував події речник МВС Артем Шевченко.
Зброю у наметовому містечку дійсно виявили і вилучили: дев’ять гранат РГД-5, коктейлі Молотова і п’ять димових мін, ножі.
Після сутичок постраждали семеро правоохоронців. Силовики затримали 111 протестувальників і відправили їх до дільниць, більшість із них швидко відпустили.
Версія протестувальників
У «Русі нових сил», партії екс-президента Грузії Міхеїла Саакашвілі, демонтаж наметового містечка назвали «остаточним знищенням права на громадянську позицію та будь-яку протестну діяльність».
Акція була законною, адже з жовтня діяла заявка про безстрокове проведення протесту – правоохоронці не мали права розганяти, кажуть у політичній силі.
Зі слів депутата «Самопомочі» Єгора Соболєва, у кількох затриманих – серйозні травми: внутрішні крововиливи, розбиті колінні чашечки, зламані ребра. Декому висунули підозри, скажімо, Миколі Чудовському із батальйону «Донбас» – «у побитті п’ятьох спецпризначенців під Радою».
Зауваження правозахисників
Правоохоронці порушили базові норми Конституції, упевнені в офісі Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Йдеться про:
– право на мирне зібрання: ухвала Печерського суду не передбачала припинення зібрання, дії правоохоронців мали бути спрямовані на локалізацію порушника громадського порядку, а не мирного зібрання в цілому;
– право на свободу слова: щонайменше троє журналістів (Сергій Нужненко із Радіо Свобода, Богдан Кутєпов із «Громадського» та Владислав Красінський із «Insider») заявили, що їм заважали працювати та застосовували проти них силу. Важливо, що під час роботи медійники тримали посвідчення так, щоб їх було видно, і вголос проговорювали, що працюють.
– право не бути підданим нелюдському поводженню: щонайменше 19 осіб отримали серйозні травми голови, опинились у лікарні з черепно-мозковими травмами), а також дії силовиків принижували людську гідність;
– право на особисту свободу: велику кількість людей безпідставно затримали на тривалий час.
Окрім цього, поліцейським заборонено наносити удари по голові, шиї, ключичній ділянці, статевих органах, попереку і в живіт – це регулює закон «Про Національну поліцію».
Проблема в тому, що встановити хто конкретно що порушив – надзвичайно складно. Більшість правоохоронців працювали без видимих ідентифікаційних номерів на видному місці, скажімо, згори на шоломі. Хоча закон це і передбачає, кажуть в офісі Омбудсмена.
Окрім того, правозахисники дорікають міністру внутрішніх справ Арсену Авакову за висміювання того, що сталось.
З огляду на це, в офісі Омбудсмена закликають Генпрокуратуру розслідувати дії силовиків третього березня, а Верховну Раду та уряд – чіткіше прописати закони та норми щодо роботи поліції на масових заходах.
До зауважень долучилися й інші правозахисні центри. Інститут масової інформації вимагає негайно розслідувати і притягнути до відповідальності силовиків, які атакували журналістів, а також закликає змінити наявну систему ідентифікації спецпризначенців.
Журналісти поступово привчились ідентифікувати себе на мітингах та акціях, і це мало би гарантувати їм безпеку від силовиків. Натомість, події 3 березня засвідчили, що помаранчевий жилет із написом «Преса» може спрацювати як подразник для правоохоронця, прокоментувала Радіо Свобода виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк.
«Що стосується реакції МВС: однозначно, потрібні тренінги для поліції, яка працює на масових заходах. Стосовно не того, як вони мають застосовувати фізичну силу до учасників масових протестів і як швидко розганяти. А стосовно того, як вони повинні працювати, зокрема, з журналістами», – каже Романюк.
А директор Української Гельсінкської спілки з прав людини Олександр Павліченко та керівник Харківської правозахисної групи Євген Захаров закликають аналізувати все неупереджено. Потрібно з'ясувати, чи всі дії – і мітингувальників, і силовиків, – відбувались у законний і правовий спосіб, кажуть правозахисники.
«Ситуація не є ані простою, ані однозначною, і навішування ярликів на будь-кого з учасників цієї події не наблизить до встановлення істини та виправлення порушень. Тому має бути максимально прозорий публічний професійний і неупереджений процес розслідування цього інциденту з належними висновками», – наголосили в Українській Гельсінкській спілці з прав людини та Харківській правозахисній групі.
Реакція силовиків
Генеральний прокурор Юрій Луценко відразу підтримав дії МВС. За його словами, люди мають право на мирний протест, але не тоді, коли він стає майданчиком для зберігання зброї й вибухівки, або ж коли притягує екстремістів.
«Мирним протестам – так. Проплаченому з-за кордону екстремізму – ні», – написав Луценко, апелюючи до того, що ГПУ звинувачує Саакашвілі в співпраці з мільйонером «родини Януковича» Сергієм Курченком, та отриманні від нього грошей на фінансування протестів.
Водночас, прокуратура Києва відкрила кримінальне провадження за фактом зіткнень під Верховною Радою за ч. 2 ст. 365 КК – перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу.
МВС себе винним не вважає: затриманих взагалі не принижували, а чи дійсно силовики напали на журналістів – ще треба розібратись. Таку позицію озвучив Артем Шевченко після всіх закидів на адресу відомства.
Скажімо, тримання на колінах – це «базові тактичні правила», сказав він. І додав, що затриманим, «які сиділи навприсядки чи стояли на колінах, дозволяли спілкуватися, курити і не били».
Тримання на колінах – це «базові тактичні правила»Артем Шевченко
«Щодо зойків про нібито приниження затриманих. Нетривале перебування затриманого на колінах перед посадкою до транспорту – це ніяке не приниження, а загальновживана поліцейськими різних країн тактика забезпечення особистої безпеки співробітника шляхом приведення затриманого у підконтрольне становище, яке виключає можливість раптового нападу на нього. Саме тому, щоб не тримати на холодній погоді затриманих лежачи на снігу обличчям вниз, було обрано такий спосіб контролю», – написав Шевченко.
Ставити на коліна – нормальна практика?
Олег Єльцов, експерт із кримінально-правоохоронних питань, згоден із словами Шевченка: силовики дійсно застосували щодо затриманий найгуманніший метод – ставити на коліна. Це гарантує безпеку правоохоронцю і заважає втечі, каже він.
Всі інші варіанти ще менш комфортні для тіла людиниОлег Єльцов
«Є альтернативні способи. Один із них я бачив неодноразово під час висвітлення боротьби УБОЗу (Управління по боротьбі з організованою злочинністю – ред.) з рекетом у 90-х. Це називається простою мовою «мордою в асфальт». Якщо затримують групу людей, їх кладуть обличчям до землі у формі сонця, головами назовні. Таким чином вони не можуть спілкуватися один із одним, ноги на ширині плечей. Якщо треба, якщо людина чинить спротив – на стопу працівник поліції стає ногою. Тоді дуже важко чинити спротив і втекти з місця події», – говорить Єльцов.
Обурюються тим, що силовики ставили затриманих на коліна, ті, хто ніколи не мав справи з затриманнями і не розуміє: всі інші варіанти ще менш комфортні для тіла людини, каже експерт.
Чи змінились прийоми в українських силовиків?
Водночас, багато кому фото поставлених навколішки протестувальників біля грізних силовиків нагадали події Революції Гідності. І на тлі обговорення однієї операції і поведінки правоохоронців постало ширше запитання: чи взагалі відбулась реформа силових органів в Україні? Чи відійшли вони від старих практик, які проявились у період Євромайдану?
На думку політолога Миколи Давидюка, події 3 березня засвідчили, що влада зацікавлена в силовому блоці, який захищатиме, у першу чергу, її інтереси та цілі, а не права людини. Саме тому абсолютна більшість правоохоронців пройшли переатестацію, і далі працюють за старими звичними правилами, каже він.
«Ми не отримали якісно нового реформованого силового блоку, про який би ми могли сказати: от до революції вони були погані; після революції, після реформи, вони стали добрі. Ми бачимо, що вони такі самі: і журналістам в очі балончиками бризкають, і на коліна людей ставлять. Я не кажу зараз про ставлення до тих протестувальників, воно може бути різним: позитивним чи негативним, залежно, з якого боку дивитись. Але навіщо їх ставити на коліна?», – каже Давидюк.
Разом із тим, протестний потенціал наметового містечка згасав уже не перший місяць, дискредитуючи себе провокаціями та історіями про виявлену зброю. Після реадмісії Саакашвілі він, фактично, вичерпав себе, вважає Давидюк.
І поки тривають дискусії про те, наскільки правомірною були дії активістів і робота правоохоронців під час розгону протестного містечка, точно можна сказати одне: водії, яким розблокували проїзд центром Києва, зітхнули з полегшенням.
