(Продовження, першу частину інтерв'ю читайте тут, другу ‒ тут)
Крим.Реалії підготували велике інтерв'ю з головою Меджлісу кримськотатарського народу, народним депутатом України Рефатом Чубаровим. Чому в українському політикумі не розуміють необхідності повернення окупованих територій, чому світ не повинен визнати російські вибори й що дає віру в те, що Крим повернеться під контроль України? Про це він розповідає в третій частині.
‒ Світ не визнає анексії, але, тим не менш, Крим поступово стає російським: законодавство, рубль, час московський... Все це начебто наближає кримчан до сусідньої країни. Як ви думаєте, скільки років потрібно для того, щоб ви повернулися до Криму?
‒ Я не можу назвати точну дату, коли ми повернемося до Криму й Крим повернеться під повний державний суверенітет України. Це може статися в будь-який момент. Для Путіна це так само його політична, а може навіть фізична смерть. Якщо Путін правитиме Росією, то для нього має створитися ситуація, більш загрозлива, ніж здача, повернення Криму. Більш загрозливими умовами може бути вибух у самій Росії ‒ розпад, повстання. Сучасний світ, наші партнери разом з Україною в змозі підготувати ці умови. Необхідно максимально посилити санкції, ізолювати Росію та всіх її правителів від усіх процесів, які відбуваються в світі й життєво важливі для самої Росії.
Ембарго на російські енергоносії хоча б на один-півтора року ‒ це повний крах російської економіки
Якраз проведення виборів президента Росії з поширенням на Крим має зараз спонукати всіх нас зайняти єдину позицію невизнання цих виборів. Як і невизнання статусу тієї особи, яка буде обрана президентом у результаті проведення виборів і на території Криму. Якби зараз світ поставив таку умову, Путін потрапив би під повну персональну ізоляцію.
І, звичайно, ембарго на російські енергоносії. Сьогодні ціни на нафту знову поповзли вгору, вже майже під 70 доларів барель, і це дає впевненість Путіну в його подальших агресивних планах. Ембарго на російські енергоносії хоча б на один-півтора року ‒ це повний крах російської економіки. Загроза розпаду Росії має змусити будь-яку людину, яка буде нею керувати, заради збереження самої Росії відмовитися від територіальних домагань відносно до своїх сусідів і повернути Крим.
Ми, на жаль, як українська держава, не робимо все можливе, щоб переконати й об'єднати наших партнерів. Ми самі не в змозі проводити таку політику, щоб, вибачте мене, поставити Путіна на коліна. Але об'єднаний світ може це зробити. Для цього нам треба постійно демонструвати свою жертовність, мобілізацію. Замість того, щоб відволікатися на десятки дуже важливих питань внутрішньої життєдіяльності, треба рятувати саму державу. Цього усвідомлення, на жаль, немає в нашому політикумі.
Ми самі не в змозі проводити таку політику, щоб, вибачте мене, поставити Путіна на коліна
Ті, хто думають, що ми зможемо самостійно розвиватися, втративши Донбас і Крим, глибоко помиляються. Може бути, економічно щось і вийде, але в духовному плані буде такий надлом, який обов'язково прорветься новими потрясіннями для українського суспільства. Щоб цього надлому не сталося, зараз треба докласти всіх зусиль для того, щоб повернути ці території й об'єднатися з нашими співгромадянами, які там чекають нас, чекають Україну.
‒ Ви говорили так президенту країни? Це усвідомлення, якого немає, де воно має з'явитися? На Банковій, на Грушевського під куполом?
‒ Воно має з'явитися скрізь. Особливо серед депутатського корпусу ‒ в тому залі, де кожен день народні депутати відволікаються на безліч вкрай несуттєвих для розвитку країни питань. Ми маємо бути мобілізовані в одне ціле заради найголовнішої мети ‒ збереження і зміцнення держави. Але це збереження й зміцнення неможливе без повернення цих територій. Ось і вся наша формула.
‒ Що вам дає впевненість в тому, що все так і трапиться?
‒ Впевненість походить з нашої кримськотатарської дійсності, з життя наших батьків. Якби не було тієї віри в повернення на свою батьківщину, яка просто цементувала кожну сім'ю всередині себе, всі сім'ї в кримськотатарський народ, я думаю, що ми не змогли б відродитися. Я знаю приклади, коли виселені, вигнані народи просто зникали.
Я в Україні допомагаю політичним емігрантам, вони різних національностей
Я не люблю людей, які залишають свою землю. Я їх не розумію. Я знаю дуже багато людей, які були змушені покинути свої землі. Я в Україні допомагаю політичним емігрантам, вони різних національностей: узбеки, таджики, чеченці... Я намагаюся їм допомогти, тому що їх ситуація викинула зі своїх земель. Але я не розумію людей, які залишають свою землю в пошуках кращої долі тоді, коли вони могли б докласти свої зусилля на своїй землі. Моя впевненість в тому, що ми повернемося ‒ це наш народ у Криму, який ми не хочемо залишати. Ми хотіли б, щоб всі інші нас сприймали саме такими, якими ми є, щоб не шукали якихось інших пояснень нашої поведінки. Ми просто не любимо людей, які залишають свою землю, тим більше, ми ненавидимо людей, які приходять на нашу землю зі злом.
