«Канапні ілюзії» Міхеїла Саакашвілі стали однією із тем великої статті однієї з провідних бельгійських газет. Тим часом, дописувач аналітичного центру Atlantic Council звертається до теми реформ української системи охорони здоров’я та дає з цього приводу свої рекомендації міжнародним партнерам і донорам. Нарешті, вливова польська газета публікує розмову із колишнім міністром закордонних справ Борисом Тарасюком, який покладає всю відповідальність за «фатальне» погіршення польсько-українських відносин на Варшаву
Вечір із екс-президентом Грузії, екс-очільником Одеської ОДА та лідером партії «Рух нових сил» Міхеїлом Саакашвілі, «людини з трьома телефонами й неймовірною долею», провела бельгійська консервативна газета La Libre. З огляду на судові справи та можливу екстрадицію Саакашвілі до Грузії, де, зауважує часопис, його одразу посадять за ґрати, автор матеріалу Себастьян Ґобер наголошує, що, можливо, це для цього грузинсько-українського політика одна із останніх нагод поспілкуватися на волі.
Аналізуючи грузинську сторінку життя Саакашвілі, газета пише, що «зійшовши на найвищу сходинку влади Грузії під час Революції троянд у 2003 році, він тривалий час мав репутацію радикального та передового реформатора, але на тлі критики через придушення маніфестацій і тиску на пресу в 2013-му він втратив президентське крісло».
«Трансформувати таку державу, як Грузія без демонстрації м’язів було неможливо», – цитує часопис колишнього президента.
Теперішня ситуація навколо Саакашвілі, як пише автор, «революціонера-мрійника», примарна, хоча політик переконує: народ зі мною, а те, що соцопитування свідчать про його лише 2-відсоткову підтримку – неправда: «На мій заклик ми організуємо в Києві найбільші маніфестації з часів Майдану 2014 року».
Резюмуючи статтю під назвою «Канапні ілюзії Міхеїла Саакашвілі», часопис зазначає, що відступати політик не має наміру. Натякаючи на можливість свого видворення до Польщі, де його радо приймуть та вбережуть від українських та грузинських переслідувань, він відповідає, що жодного наміру вести спокійне й нормальне життя не має.
«Про моє відсторонення від справ не може бути й мови. Треба, щоб Україна досягла успіху». А зі своєї канапи Міша висловлює глибоке переконання: Україна без нього досягти успіху не зможе».
Питанням реорганізації української системи охорони здоров’я цікавиться Джош Коен, фахівець з реформування в країнах колишнього Радянського Союзу та дописувач американського видання Atlantic Council. Аналізуючи можливості, які відкривають для реформування цієї сфери об’єднані зусилля нинішнього виконувача обов’язків міністра охорони здоров’я Уляни Супрун та її заступниці Ольги Стефанишиної, він пише: «Не буде перебільшенням сказати, що дует Супрун-Стефанишина – це «команда мрії» для реформаторів… Доки Супрун керує загальною реформою, Стефанишина зосередиться на створенні електронної бази даних для відстеження наявності медичних препаратів у регіонах, а також координує роботу щодо виконання зобов’язань та вимог до охорони здоров’я, які входять до Угоди про асоціацію між Україною та ЄС».
Однак, «попри свій оптимізм, Стефанишина усвідомлює, що вибори вже на носі, а часу залишається все менше». А з огляду на те, що у цій сфері «поставлено на карту», автор переконаний, надзвичайно важливо, щоб Захід продовжував підтримувати програму реформ Супрун та Стефанишин.
«По-перше, українським партнерам слід надавати будь-яку технічну допомогу, якої потребує Міністерство охорони здоров’я. Нечасто можна побачити, аби міжнародна донорська спільнота мала можливість співпрацювати з міністерством, яке прагне реформ і яким, власне, є Міністерство охорони здоров’я. Тож західні партнери України повинні забезпечити, щоб, незалежно від проблем, з якими воно стикається, їм не бракувало ресурсів… По-друге, українським партнерам слід наголосити на тому, що реформа системи охорони здоров’я є ключовим пріоритетом і що вони очікують, що можновладці в Києві не будуть втручатися в процес її реалізації. І нарешті – Захід повинен продовжувати надавати підтримку ключовим неурядовим організаціям, залученим до реформи системи охорони здоров’я України, зокрема, благодійного фонду «Пацієнти України» та «Центру протидії корупції». Так званий «сендвічевий підхід», де громадянське суспільство натискає Київ з одного боку, а Захід робить те ж саме з іншого, залишається перевіреною формулою, і немає підстав наразі змінювати цей підхід», – закликає Коен в своїй новій публікації.
Колишній голова української дипломатичної служби Борис Тарасюк в інтерв’ю впливовому польському виданню Gazeta Wyborcza каже, що у різкому погіршенні відносин між Києвом та Варшавою винна нинішня влада Польщі. «Україна різко реагує на зміни у законі про Інститут національної пам’яті, а «польський уряд несе повну відповідальність за стрімке погіршення відносин між Варшавою і Києвом», – гласить заголовок статті.
Даючи оцінку останнім подіям в польсько-українських стосунках, дипломат і депутат Верховної Ради прямо каже: «Польща вже не є нашим стратегічним партнером».
«Ми маємо справу з яскравим прикладом підпорядкування історії політичним потребам правлячої команди. Оновлення закону про Інститут національної пам’яті, де мова йде про притягнення до відповідальності тих, хто на минуле дивиться по-іншому, ніж цього хотілося б нинішній правлячій силі у Варшаві, – це намагання, зрештою, наївне, силового нав’язування світові свого бачення історії. І це стосується не тільки України. Негативна і різка реакція на те, що зробив польський парламент надійшла із Ізраїлю та Сполучених Штатів», – коментує Тарасюк, додаючи, що «мабуть, і Брюссель не мовчатиме».
Щодо, як він висловлюється, «фатального» погіршення відносин між Києвом та Варшавою, Тарасюк пояснює, що «ми маємо справу з довготривалою націоналістичною політикою партії «Право і справедливість, людей, які нині керують Польщею. Саме ця партія, її лідери несуть повну відповідальність» за українсько-польське непорозуміння, каже він.
Називаючи Литву новим «адвокатом» України в ЄС, Борис Тарасюк робить висновок: «Польща вже не є стратегічним партнером України. Вона сьогодні погрожує взагалі загальмувати нашу інтеграцію з Європейською співдружністю».
