Доступність посилання

ТОП новини

Імідж України в світі. Як відбуваться «культурна ідентифікація»?


Софія Київська – пам’ятка української архітектури і монументального живопису, одна з небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі (11-е століття). Одна з найголовніших християнських святинь Східної Європи, історичний центр Київської митрополії. Ансамбль Софійського монастиря занесено до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО
Софія Київська – пам’ятка української архітектури і монументального живопису, одна з небагатьох уцілілих споруд часів Київської Русі (11-е століття). Одна з найголовніших християнських святинь Східної Європи, історичний центр Київської митрополії. Ансамбль Софійського монастиря занесено до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО

Чи відбуваються позитивні зрушення у ставленні людей до мистецтва загалом і до української культури, зокрема? Чи проводить Україна осмислену «культурну політику»? Як зробити, щоб «культурний набір» для ідентифікації вкоренився в масовій свідомості? На ці запитання Радіо Свобода відповіла мистецтвознавець Діана Клочко.

Під час відзначення Дня вишиванки в центрі Києва, 21 травня 2015 року
Під час відзначення Дня вишиванки в центрі Києва, 21 травня 2015 року

– Чи зафіксували ви позитивні зрушення у ставленні людей до мистецтва?

– Я бачу, як зросла цікавість до імен, яких раніше не знали, як люди готові сприймати передовсім нову інформацію, а не переосмислювати відоме. На моїх лекціях стало більше запитань про музеї, про митців кінця ХХ століття, про нові явища в contemporary art. Взагалі зауважую, зокрема й у соцмережах, більше відкритості щодо мистецької інформації.

– Через вирішення яких проблем Україна могла б зробити «культурний стрибок»? Що для цього потрібно?

Має бути зміна ставлення до української культури – вона повинна усвідомлюватися як частина європейської

– Як на мене, це має бути зміна ставлення до української культури – вона повинна усвідомлюватися як частина європейської.

Тобто має відбутися і вивчення, і виставлення інших акцентів у порівнянні, не стільки пост-колоніальні «плачі» про те, як українських митців століттями упосліджували, а як вони працювали в тих же мисленнєвих і стилістичних формах, як й інші європейські колеги. Включно з феноменом 60-х, коли художники знайшли можливість бути модерними, й коли модернізм, здавалось би, в Україні назавжди знищили.

Це повинно увійти до всіх програм, розпочинаючи з дитячих садочків. Це має стати основою текстів туристичних агенцій, музейних експозицій

Це має увійти до всіх програм, розпочинаючи з програм для дитячих садочків. І я не жартую.

Це має стати основою текстів усіх туристичних агенцій, стати основою музейних експозицій.

Це має підтримуватися через конкурси з відзначення досліджень.

Це має бути розказане через цілі серії теле-радіо-інтернет передач, не кажучи вже про курси в профільних вишах.

Тільки тоді прийде переусвідомлення значення культурних надбань. Тільки тоді з жалюгідного «інформдоданку» – це перетвориться на мережу реставраційних і ревіталізаційних майданчиків.

Кам’яні баби на околиці міста Ізюм Харківської області. Баби кам'яні, боввани – монументальні кам'яні скульптури, що з'явилися на території сучасної України понад шість тисяч років тому
Кам’яні баби на околиці міста Ізюм Харківської області. Баби кам'яні, боввани – монументальні кам'яні скульптури, що з'явилися на території сучасної України понад шість тисяч років тому

– Як культура й мистецтво формують зараз імідж України в світі?

Україна не проводить притомної культурної політики за кордоном, а мала б проводити культурну експансію

– На жаль, поки вони його формують дуже мало. Україна не проводить притомної культурної політики за кордоном, а мала б проводити культурну експансію.

Усе, що відбувається позитивного у просуванні наших культурних цінностей, то або через політизовані події, або мікро-впливами й ентузіазмом приватних осіб і фондів.

– Що для вас складає п'ятірку культурних цінностей (людей, явищ, об'єктів, мистецьких творів), за якими мали б ідентифікувати Україну в світі?

Найперше – це історія знахідки скіфської пекторалі Борисом Мозолевським

– Давайте підемо «від грецьких календ», тобто почнемо з давнього світу.

Звісно, найперше – це історія знахідки скіфської пекторалі Борисом Мозолевським. Вона повинна бути поставлена поруч із археологічною відвагою Генріха Шлімана й Артура Еванса. Вона поставила питання про органічність скіфсько-античної спадщини для української культури (згадайте хоча б принцип викладати разки коралів у строях наших жінок), адже більшість артефактів цього періоду були «присвоєні» музеями Російської імперії.

Золота скіфська пектораль – нагрудна прикраса IV століття до нашої ери. Знайдена в кургані «Товста Могила»
Золота скіфська пектораль – нагрудна прикраса IV століття до нашої ери. Знайдена в кургані «Товста Могила»

Друге – це київська сакральна культура, наприклад, Кирилівська церква

Друге – це київська сакральна культура, наприклад, Кирилівська церква, яка є пам`яткою трьох важливих стилів: давньоукраїнської доби, коли місцева школа вже виробила власний стиль, реновація давньої спадщини архітектором Іваном Григоровичем-Барським і творчість символіста Михайла Врубеля.

Кирилівська церква, Церква Святих Кирила та Афанасія Александрійських – пам’ятка архітектури та монументального малярства ХІІ, XVII, XIX століть. Дата заснування – 1139 рік, перша письмова згадка – 1171 рік
Кирилівська церква, Церква Святих Кирила та Афанасія Александрійських – пам’ятка архітектури та монументального малярства ХІІ, XVII, XIX століть. Дата заснування – 1139 рік, перша письмова згадка – 1171 рік

Третє – народна культура, український рушник, не орнамент як такий, а сам феномен декорування полотна

Третє – це народна культура, а саме український рушник, не орнамент як такий, але сам феномен багатого декорування шматка полотна.

Тут я ніби вступаю в протиріччя, бо після 2014-го українська вишиванка стала вже й фешн-брендом української культури, однак модні тенденції змінюються щороку, а український рушник продовжує жити поза часовими трендами.

Табірна поезія Василя Стуса – найяскравіший вияв інтелектуального спротиву в умовах тоталітарного тиску

Четверте – табірна поезія Василя Стуса як найяскравіший вияв інтелектуального спротиву в умовах максимального тоталітарного тиску на особистість.

Його переклади я також вважаю частиною поетичного доробку, вони поєднують його образність із європейським контекстом ХХ століття.

За борщ ми поборолися, а до вареників з вишнями чомусь ще не взялись

І наостанок трохи гастрономії. За борщ ми вже поборолися, а до вареників з вишнями, яких немає в жодній національній кухні, чомусь ще не взялись. А дарма.

Хоч гоголівський Пацюк, ймовірно, змушував літати вареники з сиром, а не з вишнями, однак можна спробувати це яскраве візуальне фентезі й осучаснити.

– Як зробити, щоб цей «культурний набір» для ідентифікації укоренився в масовій свідомості?

Потрібна консолідована програма, в якій би артефакти, об’єкти, особистості, явища постійно, кілька років підряд «вигулькували» в різних жанрах

– Потрібна консолідована програма, в якій би ці артефакти, об’єкти, особистості, явища постійно, кілька років підряд «вигулькували» в різних жанрах, про них нагадувалось в інформативних передачах, особливо регіональних, подавались у сучасних форматах, ставали частиною візуалізацій, зокрема, й для різних вікових груп.

Повинне бути варіативне повторення й використання. У слові «скарбниця» поки підтекстом є те, що вона «замкнена» скриня», і її треба розкрити в сучасний спосіб – пустити ці всі образи в сучасний вжиток.

«Проект Енеїда». Зображення Енея на стіні в будівлі Національного художнього музею України. Київ, 22 вересня 2017 року
«Проект Енеїда». Зображення Енея на стіні в будівлі Національного художнього музею України. Київ, 22 вересня 2017 року
  • 16x9 Image

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроєктів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проєкту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Автор ідеї, режисер і продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проєкту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна і кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

XS
SM
MD
LG