Кримська «дитяча сотня»: як допомагають дітям політв'язнів на півострові

Якої допомоги потребують діти кримських політв'язнів? Як працює фонд «Бизим балалар» (Наші діти)? Хто допомагає сім'ям політв'язнів у Криму? Чим займається громадська організація «Кримська сім'я» на материковій частині України?

Про це в ефірі «Денного шоу» на Радіо Крим.Реалії говорили з головою громадської організації «Кримська сім'я» Аніфе Куртсеїтовою та співкоординатором «Бизим балалар» Ельзарою Іслямовою.

– Як народилася ідея створення «Кримської сім'ї»? Чим займається ця організація?

​Куртсеїтова: До анексії Криму в Києві було кілька кримськотатарських сімей, що об'єдналися, водили дітей на заняття національними танцями. Після анексії Криму до материка почали приїжджати кримськотатарські родини. Ми відновили збори батьків, що призупинилися під час Майдану, й за три роки організація зросла. Зараз у нас проводять для дітей три уроки – кримськотатарської мови, музики й танців. Дітей у нас вже більше семидесяти. Кількість дітей зростає, і нас це не радує, тому що означає, що хтось покинув Крим.

– Після анексії Криму ФСБ Росії почала проводити на півострові обшуки й затримання в будинках кримських татар і мусульман. В результаті понад сто дітей у Криму зараз залишилися без батьків, яких російські силовики затримали за різними звинуваченнями. Допомогу цим дітям надає кримський благодійний фонд «Бизим балалар». З нами на зв'язку з Криму – співкоординатор фонду «Бизим балалар» Ельзара Іслямова. Ельзара, скільки дітей у Криму, згідно з останніми даними, потребує допомоги об'єднання «Бизим балалар»?

Іслямова: Згідно з останніми даними, в нас сто дітей. На деякий час у нас їх стало 99 – в зв'язку зі звільненням Ахтема Чийгоза, у якого є неповнолітня дитина. Але тут же ми повернулися до сотні, додалася донька одного з останніх заарештованих – Кязім Аметова. З цих ста дітей тридцять – віком до п'яти років, сорок – від п'яти до десяти років, і тридцять – до вісімнадцяти.

​– Чи є якісь термінові потреби, проблеми, що їх необхідно швидко вирішити?

Іслямова: Наш фонд був створений з метою, щоб у дітей була постійна допомога. Тоді були перші репресії, ми бачили сім'ї з великою кількістю членів. Тоді всі відгукнулися, але ми розуміли, що поступово потік допомоги може зменшуватися, й ставили перед собою завдання саме в систематичній допомозі. За ці півтора року ми в цілому виплатили приблизно 7,7 мільйона рублів (близько 3,6 мільйона гривень – КР).

– Чи надають психологічну допомогу дітям, які залишилися без батьків?

​Іслямова: Впродовж року в нас щомісяця працює дитячий психолог. Ми змогли переконати сім'ї, незважаючи на те, що більшість з них трохи «закриті». Ми переконали батьків, що професійна допомога потрібна, тому що кілька дітей перестали розмовляти. Більшість із них пережили стрес, і це не могло пройти для них безслідно. Шість-сім сімей перебувають під постійним наглядом психолога. Є сім'ї, яким потрібна медична допомога, її ми теж надаємо. Також оплачуємо різні діагностичні послуги. Тому ми постійно потребуємо притоку фінансів і допомоги наших співвітчизників.

– Як виживають сім'ї, які раптово залишилися без годувальника?

Іслямова: Сім'ям допомагаємо не ми одні. Направляємо цільову допомогу для дітей. Але ми знаємо, що є організації та просто небайдужі люди, які допомагають сім'ям. У деяких із них є недобудовані будинки. Наші члени ради неодноразово відвідували ці сім'ї, дивилися. Є люди й підприємства, які можуть давати меблі, одяг. Декому добудували кімнати в будинку. Така допомога теж ведеться, і не тільки нами, є організація «Кримська солідарність», люди, які не представляють жодних організацій.

– На материковій частині України акції на підтримку дітей кримських політв'язнів проводить організація «Кримська сім'я». Аніфе, розкажіть про такі акції.

Куртсеїтова: Рік тому ми вирішили допомагати фонду «Бизим балалар», треба відзначити їхню героїчну позицію, роботу в тих умовах. Я знаю, що серед сімей (яким допомагає фонд «Бизим балалар» – КР) є і четверо, і шестеро дітей. Їх і в повній сім'ї нелегко прогодувати, а коли залишаються один на один – це дуже важко. Наша перша акція відбулася рік тому, 11 грудня. Ми приурочили її до Міжнародного дня прав людини й провели в Національній парламентській бібліотеці в Києві. Зібрали рестораторів, активних людей, спільно з Меджлісом кримськотатарського народу, Міністерством з питань тимчасово окупованих територій України, Ісламським культурним центром.

Під час першої акції нам вдалося зібрати приблизно 47 тисяч гривень. Приєднувалися й місцеві українці, відомий кераміст Рустем Скібін, наші батьки готували випічку до акції, і навіть наші діти готували вироби. Потім ми провели акції у Верховній Раді України, в інституті фізіології Київського національного університету ім. Шевченка, в школі №165. Під час останньої акції в Національній парламентській бібліотеці вдалося зібрати 48 тисяч гривень. За рік нам вдалося зібрати близько 150 тисяч. Для нас було важливо підтримати їхню ініціативу, не залишитися осторонь.

– У лютому 2017 року у Верховній Раді України відбулася незвичайна акція. Діти прочитали вірш кримськотатарської журналістки й поетеси Лілі Буджурової «Коли ми повернемося». Як народилася ідея такої акції?

​Куртсеїтова: Ініціатором акції у Верховній Раді були народні депутати України Георгій Логвинський, Мустафа Джемілєв, Рефат Чубаров. Вони запропонували, щоб діти прочитали цей вірш. Спочатку це не планувалося, їх спеціально провели до зали. Наші діти за три роки роботи організації брали участь у дуже багатьох заходах. Перший раз вони розповіли ці вірші три роки тому, на мітингу 18 травня. Після цього були виступи дітей, у тому числі, на сході України, в 60-ти кілометрах від зони АТО. Майже всі свої виступи діти починають із цього вірша.

На жаль, цей вірш, написаний багато років тому, під час депортації, залишається актуальним і сьогодні.

– Досить символічно: через десятиліття історія повторюється, і з'явилося нове покоління дітей, які не можуть жити на Батьківщині, чиї сім'ї мріють повернутися до Криму. Що кажуть сучасні діти про півострів?

​Куртсеїтова: За рік діти дуже виросли професійно, виступали на міжнародному фестивалі в Туреччині, і всюди, де б вони не були, говорять про Крим. Частина наших дітей була у Франції. І їх запитують: «В якому куточку світу ви хотіли б виступити?». Всі вони говорять: «У Криму». Вони все розуміють, малюють Крим, їхні думки не відрізняються від думок дорослих.

– Розкажіть про роботу «Кримської сім'ї». Які напрямки діяльності?

​Куртсеїтова: У нас сімдесят дітей, це й забезпечення костюмами, викладачами. Це не національна школа, а центр, де зібралися діти різного віку й підготовки. Плюс з'явилися соціальні проблеми: наприклад, нещодавно ми проводили новорічну казку, потрібно було вирішити питання з подарунками. Більшість дітей живуть у гуртожитках, найманих квартирах, за містом, де подешевше – для них оплатити квиток на виставу складно. Доводиться писати звернення, розповідати про проблеми кримських переселенців. У нас діти – не лише кримські татари, є сім'ї, які переїхали з Криму. Наприклад, у нас є дівчинка Ангеліна, її сім'я переїхала з Криму, нещодавно вона перемогла на шкільному концерті з кримськотатарським танцювальним номером. Ми не ділимо дітей, не ділимо сім'ї, і намагаємося всі один одному допомагати.

– В одному з інтерв'ю ви говорили про те, що плануєте проводити для дітей уроки історії. Вам вдалося?

Куртсеїтова: Постійні уроки поки що не вдаються, але ми майже щомісяця проводимо відкриті уроки, на яких розповідаємо про історію кримськотатарського народу й про національних героїв. Тема останнього уроку виникла спонтанно. Всі знають про те, як загинула наша Веджіє Кашка (ветеран кримськотатарського національного руху – КР). Ми не могли не розповісти дітям про неї. Запросили муфтія, який прочитав дітям молитву, підготували відеоматеріали. Діти повинні знати, що в нас у народі були такі герої.

– Як взагалі діти сприймають те, що відбувається в Криму з їхнім народом?

Куртсеїтова: Ми намагаємося провести урок, розповісти історію, але показати певний оптимізм. Наприклад, розповісти: «Бачите, як люди боролися, і відкрили іншим людям дорогу до Криму. Якби вони боялися, то ми б не повернулися». І обов'язково закінчуємо світлим: що все буде добре, що багато героїв у всіх народів, наше завдання – знати їх. Для кожної сім'ї, людей, які багато робили для народу, пам'ять поколінь – це дуже важливо.