Навіщо російські правозахисники їздять на анексований півострів? Чим відрізняється їхня робота в Росії та в Криму? Про що свідчить реакція кримчан на «день судів»? Про це говоримо з російською правозахисницею Олександрою Криленковою.
Пашаєв: Чому ви почали їздити до Криму?
Криленкова: До 2014 року я себе правозахисницею не вважала. Але коли почалося незрозуміло що, й у Росії люди намагалися зрозуміти, що відбувається, мені здалося дуже важливим показати їм це. Тоді я поїхала до Криму. Я прилетіла відразу після референдуму, в березні 2014 року. Написала в соцмережах ‒ мовляв, запитуйте, що хочете, я шукатиму відповіді. Ніколи до цього я в Криму не була, зовсім його не знала. Тоді ж я пару разів їздила в Донецьк. Там було дуже багато міжнародних і правозахисних організацій, а в Криму не було нікого. Тому я вирішила залишитися й працювати там.
Пашаєв: Але ви ж раніше займалися правозахисною діяльністю в Росії?
Криленкова: Ще в 16 років я прийшла волонтером у «Меморіал» і працювала там вісім років. Але потім я залишила громадську діяльність і на десять років пішла в бізнес. У 2011 році повернулася ‒ кинула бізнес і спочатку зайнялася контролем за виборами.
Пашаєв: Це саме період Болотної площі?
Криленкова: Так. Ми почали створювати свою організацію з підготовки до контролю за президентськими виборами. У грудні були вибори Думські, коли були основні протести, а в березні (2012 року ‒ КР) ‒ президентські. За цей час я дуже щільно увійшла в суспільне життя.
Некреча: Напевно, ви чули багато критики на свою адресу з приводу того, що змінити цю систему не вдасться. Навіщо ви намагаєтеся?
Криленкова: Мені було важливо допомогти тим, хто хотів щось робити з цими виборами. По суті, вибори ‒ це одна доба. За цей час спостерігачі встигають навчитися взаємодіяти в правовому полі ‒ писати скарги, звертатися, знаходять купу нових механізмів. У нас в Петербурзі було 3,5 тисячі таких спостерігачів.
Пашаєв: А як ці люди в 2014 році відреагували на окупацію Криму?
Криленкова: Я щаслива людина, тому що в моєму близькому оточенні немає людей, які б цьому раділи.
Пашаєв: Чому вас так зацікавила тема правозахисту в Криму?
Криленкова: Було так само, як у 2011 році. Я приїхала й зрозуміла, що щось можу зробити. Розповісти людям про нову реальність, в яку вони потрапили не зі своєї волі. Мені здавалося, що я можу поділитися якимось досвідом.
Некреча: Хтось ще з російських правозахисників системно займається кримською темою?
Злочини нашої влади, де б вони не відбувалися, ‒ це відповідальність російських правозахисників
Криленкова: Коли я приїхала до Криму вперше, я познайомилася з Андрієм Юровим, який на той момент вже створив «Кримську польову місію». Тоді ми вирішили, що працюватимемо разом, придумали, як взаємодіятимуть українські й російські правозахисні організації. Мене тоді дуже хвилювало те, що я приїжджаю до Криму з Росії ‒ боялася, що це не сприймуть. Але, з іншого боку, злочини нашої влади, де б вони не відбувалися, ‒ це відповідальність російських правозахисників. Зараз у нас є команда ‒ хлопці з Москви, Пітера, Мінська.
Некреча: Але в українських і міжнародних правозахисників доступу до Криму немає. Виходить, що тільки ви можете їздити туди відкрито й висвітлювати все, що відбувається.
Криленкова: Це не абсолютна істина. Я намагаюся їздити до Криму законно (через адмінкордон між материковою частиною України та півостровом ‒ КР), тому мені потрібно отримувати дозвіл. Спочатку потрібно написати лист до Міністерства окупованих територій, вони приблизно через два тижні відповідають, потім потрібно приїхати до Києва й забрати оригінал їхньої відповіді. Потім я їду в міграційну службу, пишу заяву й через два дні отримую разовий дозвіл на в'їзд до Криму. Раніше можна було отримувати дозвіл на багаторазове відвідування, але зараз вже ні. Тобто, їздити раз на місяць у мене вже не вийде.
Некреча: Наскільки важливо перебувати в Криму?
Криленкова: Я їжджу до Криму вже три з половиною роки. І з кожним разом дізнаюся та розумію більше й більше про Крим. Мене привела в абсолютний захват реакція кримчан на адміністративні суди (18 грудня в Криму відбулося понад 70 судів над учасниками одиночних пікетів ‒ КР).
Пашаєв: Вперше Росія намагається об'єднати одиночні пікети в один масовий, щоб звинуватити людей?
Кримчани продемонстрували ідеальну реакцію ‒ в кожному суді були люди, які зголосилися бути захисниками
Криленкова: Є такий закон, якщо одиночні пікети об'єднані однією темою й одним організатором, то це масовий захід. Але щоб довести, що там одна тематика й організатор, потрібно проводити експертизу ‒ хоча б формально. Зазвичай ніхто цим не переймається заради адміністративних справ. А тут заморочились.
Некреча: Чому?
Криленкова: Мабуть, хотіли показати силу.
Пашаєв: Значить, ці пікети були несподіванкою для влади?
Криленкова: Думаю, так. А реакція на ці суди ‒ ще більшою несподіванкою. 80 справ у різних районах Криму на відстані сотень кілометрів одночасно ‒ немає такої кількості юристів, щоб стільки людей захистити. Тут навіть питання не в тому, щоб когось витягувати, це адміністративка. Питання в тому, щоб людина не була сам на сам із системою. Кримчани продемонстрували ідеальну реакцію ‒ в кожному суді були люди, які зголосилися бути захисниками. Така єдність громадянського суспільства набагато сильніша за будь-які пікети.
(Над текстовою версією матеріалу працювала Катерина Коваленко)
