Микола Семена. Засуджений за слова

Верховний суд Криму розглянув апеляційну скаргу на вирок журналісту Миколі Семені. У вересні за статтю на сайті Крим.Реалії йому присудили 2,5 роки тюремного ув'язнення умовно з випробувальним терміном і заборону на 3 роки займатися публічною діяльністю. Другу частину вироку скоротили на рік.

Восени 2015 року Микола Семена написав про те, що енергоблокада Криму, яку організували тоді українські націоналісти та кримськотатарські активісти, підірвавши опори ЛЕП у Херсонській області, може стати одним із кроків, після яких Росія буде змушена повернути Крим Україні. Семена оцінював у статті блокаду позитивно, дії Росії навесні 2014 року називав анексією, а слідство вирішило вважати це закликом до порушення територіальної цілісності Російської Федерації. Фактично журналіста судили за думку про те, що Крим залишається частиною України.

Процес у справі Семени тривав півроку. Суддя Наталя Школьна проігнорувала майже всі клопотання захисту, зокрема й про визнання недопустимим доказом результати стеження, яке велося за журналістом ще до дозволу суду. Коли Семену взяли в оперативну розробку ‒ невідомо, мабуть, відразу після початку роботи сайту Крим.Реалії. Редакція сайту тоді розмістилася в центрі Сімферополя в офісній будівлі. Зараз договори оренди, які були вилучені співробітниками ФСБ, використовують кримські ЗМІ для «розслідування» діяльності Радіо Свобода на півострові. Видання «Крыминформ», яке, як вважають, пов'язане з міністром внутрішньої політики, інформації та зв'язку Криму Дмитром Полонським, навіть отримало нагороду конкурсу «Журналіст-2017» за одне з таких «розслідувань».

Семена співпрацював із проектом Крим.Реалії з моменту його заснування. В матеріалах справи зберігаються кілька листів, отриманих оперативниками після злому електронної пошти журналіста. У цих листах Семена закликав своє керівництво в Києві та Празі звернути увагу на безпеку співробітників у Криму й ввести правила конспірації. Судячи з усього, за ним уже тоді стежили, намагаючись виявити ознаки державної зради.

«Згідно з отриманими відомостями, Семена підтримує стійкі зв'язки з особами, підозрюваними в причетності до розвідувальної та іншої підривної діяльності спецслужб України. За завданням останніх Семена на оплатній основі здійснює підготовку й передачу іноземній стороні текстів тенденційного характеру про ситуацію в республіці Крим, які потім використовуються в спеціальних інформаційних акціях на шкоду інтересам Російської Федерації. Отримана інформація вказує на ознаки здійснення Семеною протиправної діяльності, передбаченої статтею 275 КК Росії, ‒ державна зрада», ‒ йдеться в оперативному донесенні.

Незрозуміло, кого мають на увазі співробітники ФСБ: чи то редакцію Радіо Свобода, чи то польського журналіста «Газети Виборчої» Вацлава Радзивиновича, якого затримували в Криму разом із Семеною в травні 2014 року. Радзивиновича тоді відпустили, але потім вислали з Росії, позбавивши акредитації. Так чи інакше, жодних ознак державної зради в роботі Семени виявлено не було, й обшук у квітні 2015 року проводили у справі про заклики до порушення територіальної цілісності країни. «Вона (Росія ‒ РС) має повернути Крим», ‒ слова зі статті Семени стали причиною звинувачення в сепаратизмі.

Слідчі провели обшуки у семи журналістів, які співпрацювали з сайтом «Крим.Реалії». Адвокат Олександр Попков назвав це розгромом кореспондентської мережі на півострові, для організації якого скористалися справою проти Семени. У нього самого вилучили комп'ютер, в той момент вже давно зламаний оперативниками ФСБ, та архіви за багато років роботи. В матеріалах справи ‒ кілька сотень сторінок зі скріншотами екрану комп'ютера Семени, які впроваджена до цього програма знімала кожну хвилину й відсилала оперативникам управління ФСБ у Криму та Севастополі. Власне, навіть лінгвістичну експертизу тексту статті Семени співробітник ФСБ Ольга Іванова проводила не за опублікованим на сайті Крим.Реалії, а за чернетками, отриманими в результаті стеження оперативником ФСБ Іллею Хоменком. І експерта, й оперативника суд допитав як свідків звинувачення.

У відповідь сторона захисту запросила своїх експертів: лінгвіста Олену Новожилову, яка назвала Іванову та її експертизу некомпетентною, та психолога Володимира Рубашного, який доводив, що у Семени там немає наміру комусь нашкодити своїм текстом, що текст був написаний в межах дискусії про оцінку енергоблокади. Обидва висновки й свідчення експертів суд долучив до матеріалів справи.

Але основою лінії захисту стало твердження, яке вважається основним і в апеляційній скарзі: «На територію Криму, де-факто контрольовану владою Росії, не поширюється межа державного суверенітету Росії». Адвокати Семени клопотали про залучення цілої низки міжнародних нормативних актів, які б підтверджували українську приналежність Криму, і, що дивно, суддя їх долучила до справи. Долучили резолюцію Генеральної асамблеї ООН 68/262, в якій йдеться про український Крим, виписки зі Статуту ООН про принцип територіальної цілісності держав-учасників та інші акти. Втім, все це суддя проігнорувала при винесенні рішення.

В апеляції адвокат Олександр Попков знову нагадує, що федеральний закон Росії №24, який ще в 2004 році встановив кордон між Україною й Росією, досі не скасований, межа навіть за російськими законами досі проходить по Керченській протоці. До кінця 2017 року продовжує діяти й Договір про дружбу, співробітництво та партнерство між Росією й Україною. Назва, враховуючи нинішні відносини двох країн, звучить цинічно, але договір ратифікований і стверджує: обидві сторони поважають територіальну цілісність одна іншої, визнаючи її непорушною.

«Таким чином, згідно з міжнародно-правовими договорами, Конституцією Росії та федеральним законодавством, державний російсько-український кордон між Республікою Крим і Херсонською областю України не встановлений», ‒ робить висновок адвокат в апеляційній скарзі. Власне, суд у своєму рішенні навіть не став заперечувати ці твердження, проігнорувавши міжнародні акти. Точно так само суд «не помітив» і політологічного висновку професора Кубанського університету Михайла Савви, який писав приблизно про те саме, посилаючись на норми міжнародного права.

З приводу основного доказу обвинувачення ‒ лінгвістичної експертизи Ольги Іванової, яка доводила, що в статті Семени є заклики до сепаратизму, ‒ адвокат ще раз наводить висновки фахівця Олени Новожилової. «Спеціаліст пояснила, що під час лінгвістичної експертизи допущена нез'ясовно величезна кількість мовних, граматичних і логічних помилок ‒ 72. Одна тільки наявність такої кількості помилок у нібито експерта в галузі російської мови свідчить про його некомпетентність», ‒ йдеться в документі, представленому в Верховний Суд. Іванова, яку допитували як свідка звинувачення, була змушена визнати, що через відсутність в її експертизі опису методики й, власне, виконаної роботи, перевірити висновки неможливо. Заклику вона в статті, як з'ясувалося під час допиту, не знайшла, але послалася на якийсь контекст, який і вплинув на рішення про винуватість Семени.

Під час процесу сторона захисту намагалася звернути увагу суду на те, що стеження за Семеною було незаконним, проводилося до рішення суду, тому його результати взагалі не повинні бути в матеріалах справи. В апеляційній скарзі Попков знову вказує, що дозвіл на стеження був виданий 11 вересня 2015 року, а перші скріншоти з комп'ютера Семени в справі отримані двома днями раніше. Суддю Школьну це не збентежило. Попков сподівається, що у Верховному суді до закону «Про оперативно-розшукову діяльність» будуть уважнішими. Втім, Верховний суд, на думку адвоката (і це також зазначене в апеляції), вже порушив закон, коли видав дозвіл на стеження заднім числом. Утворилося замкнене коло: силовики залізли в комп'ютер журналіста, побачили, що він готує статтю, якою вони вирішили скористатися для порушення справи, на підставі цього вони звернулися до суду, який дозволив стеження, але кількома днями раніше, щоб виправдати копання оперативників у комп'ютері Семени.

Захист і сам Семена наполягали на допиті як свідків Михайла Савви, який готував у справі політологічний висновок, і головного редактора проекту Крим.Реалії Володимира Притули, але вимагали для них імунітету або можливості виступити через відеозв'язок. Суд безпеку свідків на території Криму забезпечувати не захотів і фактично не дав їх допитати, при тому, що Притулу в матеріалах справи названо керівником організації, «яка веде підривну діяльність у Криму». Крим.Реалії в справі називають «виданням, що має антиросійську редакційну політику». Відмова у виклику основних свідків також стала однією з підстав апеляційної скарги. Поведінку судді, яка дозволяла свідкам не відповідати на запитання адвокатів, але закликала в жодному разі не відмовчуватися на питання держобвинувачення, Попков назвав «порушенням принципів змагальності та рівноправності сторін».

У результаті адвокат зажадав скасувати вирок щодо Семени, винести окрему ухвалу на адресу слідства за всі порушення закону, а перед цим допитати, нарешті, Савву та Притулу, уточнити в оперативників ФСБ, яким чином вони проводили стеження за журналістом до санкції суду, й прибрати зі справи матеріали цього стеження ‒ як отримані незаконно.

З 2014 року, окрім справи Семени, в Криму було порушено, щонайменше, ще три справи про сепаратизм: проти голови забороненого в Росії Меджлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова, якому окрім кримінального переслідування ще й заборонено з'являтися в Криму; проти його заступника Ільмі Умерова та кримськотатарського активіста з Феодосії Сулеймана Кадирова. Суд над Умеровим, якого звинувачували в закликах до порушення територіальної цілісності Росії, нібито висловлених ним в інтерв'ю телеканалу ATR, відбувався одночасно з процесом Семени, але закінчився реальним терміном у колонії-поселенні.

Апеляційну скаргу Умеров відкликав сам, з формулюванням про недовіру всій судовій системі Росії, але фактично під тиском у зв'язку з переговорами про помилування. Щоб президент Росії міг видати указ про помилування, який так і залишився засекреченим, потрібно було, щоб вирок набув чинності. Відразу після цього Умерова доправили через Анапу в столицю Туреччини, а потім ‒ до Києва. Судовий процес над Кадировим розпочався зовсім недавно. Активіста звинувачують у сепаратизмі навіть не за запис, а за коментар до відео в «ВКонтакте». «Сулейман Кадиров Згодний! Крим ‒ це Україна, завжди була, є і буде! Дякую автору за відео! Підтримую!!» (Орфографія збережена ‒ РС), ‒ написано на сторінці Кадирова під відео з проханням жертвувати черговому добровольчому батальйону, який мав воювати на Донбасі. Відео записав і виклав житель Томська, очевидно, з шахрайських спонукань, тому що ніякого добробата в російській глибинці він не створював, але гроші на це просив. Дивним чином він був засуджений лише на обов'язкові роботи, й відразу ж потрапив під амністію. Проте тепер за коментар до його так і не забороненого відео судять у Криму Сулеймана Кадирова.

«Стаття про сепаратизм використовується владою щодо неугодних, тих, хто є опозиційною силою й висловлює свою думку відносно до того, що сталося в Криму і як Росія встановила тут свою владу», ‒ зазначив адвокат Семени та Кадирова Еміль Курбедінов.

* * *

У Міжнародний день припинення безкарності за злочини проти журналістів ‒ 2 листопада ‒ президент Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода Том Кент виступив із заявою, в якій розповів про численні випадки переслідування журналістів нашої корпорації і загроз їм в різних країнах, зокрема й у Росії. Серед них Том Кент назнав і Миколу Семену.

«У 2017 році наші журналісти ставали об'єктами нападів 34 рази в тих країнах, для яких ми працюємо ‒ Російська Федерація, Україна, Білорусь, Пакистан, Афганістан, Казахстан, Таджикистан, Туркменістан, Вірменія, Азербайджан, Македонія та в інших. Це були фізичні напади, взяття під варту, допити, облави, словесні нападки, судові вироки, електронні погрози, захоплення обладнання. Ці напади були здійснені на наших журналістів через те, що журналістика ‒ їхня професія. Іноді об'єктами нападок ставали також їхні сім'ї», ‒ йдеться в заяві Тома Кента.

«У переважній більшості ті, хто це робив, не були покарані. В більшості випадків представники влади діяли безкарно. А у недержавних структур були розв'язані руки. Навпаки, наші кореспонденти виставлялися як мішень, як люди, які порушили закон. Журналістика ‒ це послуга, яку суспільство надає собі. У тих країнах, де ми працюємо, журналістика часто означає те, що люди беруть на себе величезний ризик», ‒ сказав президент Радіо Вільна Європа /Радіо Свобода.

Він нагадав імена тих журналістів РСЕ/РС і членів їхніх сімей, які опинилися у в'язниці або під загрозою: це Микола Семена (засуджений в анексованому Росією Криму до умовного терміну за журналістську діяльність), Станіслав Асєєв, Сапармамед Непескулієв, Солтан Ачилова, Азіз Юсупов.

«Ми закликаємо поважати міжнародні стандарти й зобов'язання, щоб журналісти в усьому світі могли займатися своєю роботою в безпеці, під захистом закону... і щоб вони могли повідомляти новини й давати інформацію, якої люди настільки потребують», ‒ сказав Том Кент.