Спеціально для Крим.Реалії
Українській громаді Криму вдалося зробити чимало важливих державницьких справ. На мій погляд, є кілька здобутків, якими ми маємо пишатися й донині. Серед них – досить важливий державницько-інформаційний проект «Кримська світлиця». У Криму це була не перша спроба української спільноти створити національну інформаційну газету. Відомо, що невдовзі після революційних подій 1917 року на півострові було започатковано український часопис «Рідна хата», але в зв'язку з нестабільною політичною ситуацією він виходив недовго.
У перші роки незалежності України рухівські осередки у Красноперекопську і Саках розпочали видавати газети «Кримський вісник» і «Відродження». Кримські організації Товариства української мови та «Просвіти» також виношували ідею створення впливової україномовної газети. Але матеріалізувати її вдалося лише наприкінці 1992 року.
Хрещеним батьком майбутньої «Кримської світлиці» став І Всекримський конгрес українців.
Кандидатуру головного редактора часопису ретельно обговорювали на Координаційній раді Конгресу, яка зупинилась на особі Олександра Кулика. Він тоді, як мені видається, вже очолював Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка.
Олександр Кулик у часи «горбачовської перебудови» працював інструктором Кримського обкому, де як член Спілки письменників України опікувався пресою й видавничою діяльністю. Він мав досвід керівної роботи, відзначався демократичними поглядами, порядністю й принциповістю. Ці чесноти були вельми рідкісними й непопулярними в середовищі партапаратників. Його виборча програма, як кандидата до останньої обласної ради, вирізнялась також демократичністю та україноцентричністю.
Підтримка «Кримської світлиці» у вигнанні – це прискорення повернення окупованого російськими загарбниками Криму до України
Саме за ці якості кримські просвітяни обрали його своїм першим головою. З цих міркувань Координаційна рада Конгресу українців рекомендувала Олександра Кулика також на посаду головного редактора «Кримської світлиці». Після проведення Конгресу, створена Координаційна рада національно-демократичних сил обрала своїм головою відомого кримського підприємця Юрія Колеснікова, заступником – Петра Вольвача та секретарем – Сергія Савченка. Першочерговим завданням Ради стало створення державницької україномовної газети.
Рушійною силою та методичним центром виступив організаційний комітет, сформований із фахових журналістів. Усі вони покинули колишню компартійну газету «Кримська правда» через ідеологічні розбіжності з недавно призначеним редактором, затятим українофобом, поплічником Миколи Багрова та Леоніда Грача Михайлом Бахарєвим.
Серед перших відважних творців «Кримської світлиці», крім Олександра Кулика, необхідно відзначити Василя Богуцького, Григорія Рудницького, Данила Кононенка, Володимира Миткалика, Федора Степанова, Миколу Семену, Віталія Фесенка, Олександра Пілата, Тамару Фесенко, Тамару Соловей. Створенням матеріально-технічної бази опікувався Павло Власенко. Вони обрали редактора газети, визначили її назву, опрацювали дизайн та ідеологію часопису. Згодом, як мені видається, коли головним редактором часопису став Володимир Миткалик, до газети прийшли Віктор Качула, Тетяна Успенська, Оксана Ліховецька та інші.
Кожен із названих журналістів був яскравою творчою особистістю й залишив у «Кримській світлиці» часточку свого таланту й життя. За майже двадцятип’ятирічний період діяльності змінювався формат, обсяг, оновлювався авторський колектив, з’явилися нові рубрики. Але незмінною залишилася україноцентрична ідеологія й державницьке спрямування видання. Засновниками часопису стали: Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка, Спілка письменників України й трудовий колектив редакції.
Перший номер «Кримської світлиці» вийшов напередодні нового 1992 року (31 грудня). Він повністю був заповнений матеріалами І Всеукраїнського конгресу українців. І це цілком виправдано. Адже проблеми, порушені на Конгресі, були найважливішими для української громади. Пам’ятаю, що за два тижні до виходу першого номера мені зателефонував головний редактор і попрохав дозволу на публікацію мого програмного виступу на Конгресі. Він мав назву «Українці Криму: трагічне минуле й гірке сьогодення».
Якщо щось сприяло збереженню української ідентичності, розвитку україномовної освіти, літератури, культури, національного мистецтва й історичної пам’яті, то значною мірою за сприяння героїчної газети «Кримська світлиця»
Реакція тогочасної української преси – як на сам Конгрес, так і на виступи, виголошені на ньому, – була бурхлива. Газета «Правда України» підготувала спецвипуск, присвячений Конгресу. І коли майже через 25 років я знайомлюся з матеріалами Конгресу, доходжу висновку: якби тогочасна влада в Києві прислухалась до голосу українців Криму і розпочала активні дії з метою, щоб півострів став українським, сьогоденна ситуація в Україні була б зовсім іншою, й ми б не мали ні окупованого Криму, ні втраченого й понищеного Донбасу.
Мусимо без хизування наголосити: якщо щось сприяло збереженню української ідентичності, розвитку україномовної освіти, літератури, культури, національного мистецтва й історичної пам’яті, то значною мірою за сприяння героїчної газети «Кримська світлиця».
Вона згуртувала кримське українство, сприяла пошуку та розвитку творчих особистостей у різних сферах людської діяльності, виховала кілька поколінь українських патріотів, зібрала численний авторський колектив, залучила до співпраці видатних діячів літератури, культури, мистецтва та науки з усієї України.
Потрібно усвідомлювати, що через тимчасову окупацію Криму часопис втратив не лише свого традиційного читача, а й ефективний вплив на суспільно-політичну ситуацію на півострові. Держава має зробити все можливе, аби відновлена на материковій частині України національно-патріотична, україноцентрична газета «Кримська світлиця» поширювалась по всій території країни, а її електронний варіант, щотижневі радіо- та телеогляди потрапляли б до окупованого Криму. Її популяризація й поширення в Україні має стати пріоритетним завданням і новоствореного Міністерства з окупованих територій, і Міністерства з питання інформаційної політики, і Міністерства освіти й науки, і Міністерства культури, патріотичних партій і всіх національно свідомих громадян України.
Підтримка «Кримської світлиці» у вигнанні – це прискорення повернення окупованого російськими загарбниками Криму до України.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
