Днями спілкувалася зі старими друзями ‒ сім'єю українців із Сімферополя. Душевно так посиділи, але, на жаль, безрадісно. Багато чого вони мені розповіли ‒ в основному серця їхні болять через ставлення до України в Криму. Вони дивуються: звідки з'явилося стільки злості й ненависті, чому українська мова стала тут мало не екстремізмом?!
Знайома працює в школі. Одного дня, говорить, ледь удар з нею не трапився. Прийшли до її кабінету директор із завучем, і давай перевіряти шафи. Знайшли там українську навчальну літературу, і що тут почалося... Просто жах якийсь. Мало не екстремісткою її обізвали. Веліли тут же все знищити. А в книгах же ніякої крамоли, звичайні навчальні посібники, які вона використовувала для підвищення ефективності навчального процесу своїх школярів.
Все робиться, щоб кримчани забули українську мову
Прикро моїм друзям, що вже випускники цього навчального року не зможуть грамотно писати українською мовою. Якщо усну ще пам'ятають, то письмову багато в чому забули. І це при тому, що українську мову «команда переможців» внесла до списку державних мов у Криму. Все робиться, щоб кримчани, особливо молоде покоління, забули українську мову.
Раніше ця сім'я відвідувала Український культурний центр ‒ там віддушину знаходила. Поки його не взяли в оборот силовики.
Зате тепер, з гіркотою розповідають, поставили головою української громади Криму знатну українофобку Анастасію Грідчину. Зайшла на її сторінки в соцмережах й ахнула. Як ця людина може розвивати українську культуру в Криму, якщо буквально бризкає отрутою на Україну?! Ось вже точно, як у тій приказці, з такими «друзями» української культури в Криму й ворогів не треба.
Молодий чоловік цієї красуні, Роман Чегринець, ‒ теж затятий українофоб, очолює білоруську громаду Криму. Як то кажуть, нічого особистого, тільки бізнес. Молоді люди швидко зорієнтувалися, хто й із якими поглядами у фаворі в «команди переможців», і зайняли ніші з «підігрівом» з російського бюджету.
Висловлювати свої погляди вголос стає все небезпечніше
Знайомі кажуть, що кримська влада нагнітає агресію до тих, хто лояльний Україні. Висловлювати свої погляди вголос стає все небезпечніше. Можна з роботи «полетіти», і це ще не найгірший варіант. Але я ж про це знаю не гірше за своїх знайомих. Сама живу серед такого оточення.
Але ж звичайні люди, ще не повністю одурманені пропагандою, нудьгують за українською мовою. Буквально недавно їду в автобусі й чую розмову двох жінок. Одна каже іншій, що не вистачає їй української мови, мовляв, із задоволенням би дивилася українські телеканали, але не може, бо їх глушать.
Я й сама помічаю, як у мене самої губляться навички української. Благо, є інтернет, все частіше знаходжу там українські телеканали, дивлюся новини, фільми й знову розчиняюся в мелодійній українській мові...
Зарема Сеїтаблаєва, кримчанка, блогер (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
