Останні тижні стали насиченими на події у відносинах між США та Росією. Однією з топ-новин стали вимоги Міністерства юстиції США провести до 13 листопада реєстрацію інформаційного ресурсу Кремля «RT America» як «іноземного агента». Нехтування цими вимогами призведе до затримання керівника компанії, арешту фінансових рахунків та інших заходів, які унеможливлять функціонування цього мас-медіа. У свою чергу, статус «іноземного агента» в США передбачає виконання певних процедур прозорості й звітності у діяльності мас-медіа, а також додаткові механізми контролю з боку держави, які зазвичай не застосовуються до американських засобів масової інформації. Очевидно, що такий крок з боку уряду США викликаний «попередньою історією» відносин із «RT America», а точніше – діяльністю, яка виходить за загальновизнані стандарти роботи ЗМІ та має ознаки пропаганди, дезінформації тощо.
Подія розділила аудиторію читачів та глядачів мас-медіа на два табори. В одній частині земної кулі – шквал обурень, погроз, зустрічних звинувачень тощо. Офіційний спікер російського міністерства закордонних справ Марія Захарова відразу ж анонсувала «практичну фазу російського відповіді на дії США щодо «РТ», яка має початися наступного тижня». Рада федерації Росії 22 листопада схвалила законопроект, який прирівнює іноземні ЗМІ до так званих іноземних агентів. Раніше законопроект був одноголосно схвалений Держдумою Росії. А 25 листопада Путін підписав цей закон.
Москва стверджує, що ухвалює таке законодавство у відповідь на реєстрацію в США «іноземним агентом» фінансований Кремлем телеканал RT (відомий раніше як Russia Today). Попередження про можливе запровадження обмежень у роботі отримали російська служба Радіо Свобода, окремі проекти Радіо Свобода, зокрема «Крим.Реалії», телеканал «Настоящее время».
Інша, набагато чисельніша частина аудиторії, яка добре обізнана з «кращими практиками» російського інформаційного впливу, зустріла подію як очікуваний та належний крок з боку американських державних структур.
На перший погляд ситуація здається простою: порушив писані та неписані «правила гри» на території іншої держави – відповідай. Разом з тим поглиблений ретроспективний аналіз подій на «російсько-американському» інформаційному фронті наштовхнув на певні роздуми про приховану частину «айсбергу». За поточний рік ми стали свідками низки взаємних обмінів обмеженнями у відносинах між Росією та США: зменшення кількості дипломатів та закриття дипломатичних об’єктів, чисельні розслідування, події в кіберпросторі, персональні санкції, обмеження в роботі засобів масової інформації та спроби впливу на роботу соціальних мереж.
Цей список дуже довгий, але всі ці заходи:
– носили переважно паритетний характер;
– у більшості випадків були спровоковані діями російської сторони;
– за наслідками взаємного обміну «люб’язностями» зменшували для кожної зі сторін можливості інформаційної роботи на території іншої країни.
Чи розуміло кремлівське керівництво, що будь-яке свавілля (в російській мові слово «беспредел» дуже добре передає сутність цього явища) – інформаційне, дипломатичне, військове тощо не могло тривати до нескінченності? Очевидно, що так. Мусимо, на жаль, визнати, що за останні роки Путін і його команда показали себе не дуже чистими гравцями, які можуть створювати та моделювати довгострокові події на міжнародній арені. Хто б що не говорив, але вплив на формування «порядку денного» Росія не втратила (хоч і значно він обмежений через дію санкцій).
Військовим експертам відоме таке поняття, як «рефлексивне управління діями противника» (ці підходи почали активно вивчатися та обговорюватися в російській науці багато років тому). Іншими словами, створюються такі обставини або ситуація, коли противник змушений діяти по тому чи іншому сценарію, який ним насправді не написаний. Але сам противник при цьому продовжує вірити, що свої дії визначає він сам. Для ілюстрації тези: у 2016 році успішним прикладом рефлексивного впливу Росії стала організація добре відомої хресної ходи в Україні. Росіяни приховано запустили проект, який незабаром став самоорганізуючим та спровокував низку невигідних для української влади подій. Іншим прикладом є рефлексивний вплив, який спровокувала публікація в травні 2016 списків журналістів «Миротворцем», яка була присутня в українських та західних ЗМІ стосовно цієї події. Після неї частині журналістів почали надходити погрози. Відразу після надходження погроз їм писали російські ЗМІ та просили надати відповідні інтерв’ю/коментарі. Зараз відбувається новий етап – речник МЗС РФ звернувся до Держдепу з вимогою «відмовити сайту в американській прописці». Держдеп поки не відповів. Але в будь-якому разі – це втягування України в черговий скандал.
Отже, давайте розглянемо як основну тезу «взаємне обмеження можливостей зовнішньополітичного, культурного, інформаційного тощо впливу на території іншої держави».
Здається, в контексті рефлексивного управління має право на існування гіпотеза про навмисне та цілеспрямоване провокування з боку російського керівництва запровадження Сполученими Штатами інформаційно-спрямованих обмежень проти Росії. Що автоматично дало формальне право на вигідні для Росії обмеження стосовно західних ЗМІ в РФ.
Наскільки критичні для Росії можливості впливу на американські цільові аудиторії в контексті виживання та збереження влади кланом Володимира Путіна? Безумовно, важливі, але втрата їх (через обмеження з боку американської сторони) не є катастрофічною.
У той же час надзвичайно критичними для Путіна є власні цільові аудиторії (вибори будуть наступного року). Запровадження (формально як відповідь) обмежень та санкцій проти США збільшують так звану «інформаційну закритість» російського суспільства.
Існуючі за підтримки уряду та неурядових організацій США програми підтримки та просування демократії, діяльність американських ЗМІ, культурні та освітні програми, проекти підтримки громадських організацій на території Росії можуть бути або обмежені, або припинені взагалі. Тим самим Кремль чужими руками «зачищає» поле для майбутніх виборів.
Як при цьому виглядає Володимир Путін в очах пересічного російського громадянина? Скоріш за все, як «справжній борець за національні інтереси та національну безпеку Росії», який «відповів на американські заборони». Це набагато краще, ніж образ автора «репресій» проти демократії та російського суспільства тощо. Бо є «заокеанський ворог, підступним планам якого тепер протистоїть влада РФ». Що ж, теорія рефлексивного управління в дії.
Чим більш абсурдним або фантастичним виглядає будь-який сценарій на початку, тим більш реалістичним він стає по завершенню і аналізу та реалізації. Хоча ситуація насправді не є настільки катастрофічною. Щонайменше, розвиток мас-медіа, поширення соціальних мереж та інших інформаційних технологій здатні перейти через кордони та «залізні завіси». Але передумовою успіху часто є вчасно передбачений задум ворога.
Тетяна Попова, експерт зі стратегічних комунікацій ГО «Інформаційна безпека», колишній заступник міністра інформаційної політики України
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті Радіо Свобода
