Комітет Генеральної асамблеї ООН підтримав документ про стан справ людини у Криму. Проти резолюції голосували Вірменія, Казахстан, Сирія, Північна Корея, Росія і Білорусь. Зі схожої резолюції минулого року Росія не виконала жодного пункту – Меджліс досі під забороною, репресії проти кримських татар тривають.
– Якщо Генеральна асамблея ООН ухвалить «кримську резолюцію», що це дасть жителям Криму? Які взагалі шанси на її ухвалення?
– Результат, який ми отримали в комітеті, – 71 голос, – дає підстави для оптимізму. Справа в тому, що резолюція дуже різка. Навіть деякі з її співавторів, коли ми починали роботу над цьогорічним текстом, висловлювали сумнів, що нам вдасться зберегти таку міцну підтримку, бо резолюція містить більш різкі вимоги до Росії, отже, Росія буде ще наполегливіше працювати проти неї, і нам буде важче втримати цей результат. Але цього не сталося.
У нас була впевненість, серйозна підтримка. Важливий також і факт, що в резолюції цього року вже 42 співавтори. Це на одного більше, ніж минулого року, і така кількість співавторів свідчить про те, що і база, і географія підтримки резолюції зростає. У нас є країни з Латинської Америки, Центральної Америки, навіть з далекого Тихоокеанського регіону.
– Чому Білорусь заявляє, з одного боку, про готовність направити миротворців, і одночасно не голосує за резолюцію щодо Криму в ООН?
– Я цього не розумію. Це подвійна позиція, і видається вона нещирою. Ми ніколи в історії, за час членства України в ООН, не робили жодного кроку проти Білорусі. Ми дійсно завжди поводили себе по-партнерськи. І я пригадую серйозні наші спільні заходи з приводу питань ядерного роззброєння і Чорнобильської катастрофи. Тож нам дуже прикро бачити таку їхню позицію.
А з приводу миротворців, я хотів би нагадати, що, згідно з однією зі статей союзного договору між Російською Федерацією і Білоруссю, ці дві країни не просто мають, а зобов’язані погоджувати всі свої зовнішньополітичні кроки. То про яку нейтральність Білорусі може йтися?
– А якщо говорити про введення миротворців в Україну – чи готовий компроміс між Києвом, Вашингтоном і Москвою?
– У нас є варіант резолюції, погоджений з нашими партнерами. Якщо говорити про Раду безпеки ООН, це Англія, Франція, США плюс такі члени Ради безпеки, як Швеція, Італія.
Але питання в тому, що ми з самого початку визначили для себе, що ми будемо цю резолюцію офіційно представляти лише в тому випадку, якщо вона дійсно матиме шанси на погодження. Адже просто так вкотре «нарватися» на чергове вето Росії… Ми б хотіли, щоб це були не розмови, а реальний результат присутності сил ООН в Україні, що допоможе владнати цей конфлікт.
– Який наступний крок в дипломатичних зусиллях для того, щоб повернути Києву контроль над окупованими й анексованими територіями?
– Я думаю, що цим кроком мало б бути якраз розміщення або принаймні схвалення рішення в Раді безпеки ООН про розміщення миротворчої операції на території Донбасу. Але головний бар’єр полягає в тому, що ми з партнерами наполягаємо на тому, щоб миротворці були розташовані на всій неконтрольованій Україною території, а Росія наполягає на тому, щоб це було лише вздовж лінії розмежування.
Саме цей пункт є ключовим, і щодо нього не можуть знайти порозуміння Росія і США. Є ще багато інших питань, так званих червоних ліній, але все це є предметом переговорів, які ведуться на рівні столиць. Ми в Нью-Йорку чекаємо, поки буде досягнуте хоча б мінімальне порозуміння, і тоді зможемо почати роботу над проектом резолюції.
