Яку роль зіграла Туреччина у звільненні Ахтема Чийгоза та Ільмі Умерова? Чому Путін їх помилував? Навіщо російська влада полює на представників Хізб ут-Тахрір? Про це в ефірі «Денного шоу» на Радіо Крим.Реалії говоримо з виконавчим директором українського Центру близькосхідних досліджень Ігорем Семиволосом.
– Чи стало для вас несподіванкою звільнення Чийгоза та Умерова? Адже кілька тижнів тому Петро Порошенко та Реджеп Тайїп Ердоган зустрічалися й говорили, серед іншого, на кримську тему. Чи передбачали ви, що результат переговорів може бути таким?
– Звісно, я не знав, що вони так швидко будуть звільнені. Як і більшість українців, я не був у курсі всіх переговорів. Це дуже делікатна справа, тому зрозуміло, що всі переговори – аж до позитивного фіналу – відбувалися таємно.
Для нас, українців, усі ці речі сприймаються, як новина. Я маю на увазі і заручників, і переговори, і залучення посередників. Раніше ми з цим не стикалися. Але якщо подивимося в історію, то ми в значній мірі повторюємо ситуацію холодної війни між Заходом і Радянським блоком. Тоді була поширена практика обміну заручниками із залученням нейтральних країн.
– На вашу думку, що відбулося під час переговорів Порошенка з Ердоганом, а потім – Ердогана з Путіним?
Україна ще раз продемонструвала, що своїх ми не кидаємо
– До купи все зібрати важко, але деякі міркування в мене є. Дуже важливо, що Україна ще раз продемонструвала, що своїх ми не кидаємо, що витягатимемо всіх.
Що стосується Туреччини, то вона у своєму ставленні до проблем Криму з 2014 року пройшла певну еволюцію. Якщо спочатку Ердоган доволі холодно зустрів українську революцію, то 2015 року – коли Росія почала активніше діяти в Сирії – ситуація змінилася. Можна сказати, що Росія сама дала пас Туреччині на зміну позицій щодо України. А ситуація зі збитим літаком призвела до того, що сформувався окремий українсько-турецький трек. Динаміка розвитку відносин позитивна, Туреччина зацікавлена в Україні, і ми мали скористатися цим і попросити про допомогу. Для Ердогана це також важливо, оскільки це підвищує його реноме. Він демонструє усьому світові: ніхто не зміг домовитися з Путіним, а йому це вдалося.
Цілком можливо, що мінуси від утримання Чийгоза й Умерова в тюрмі перевищили плюси демонстрації своєї позиції
Які мотиви Путіна? Мені здається, що тиск на Росію щодо переслідувань кримських татар зростає. Десь півроку тому стало помітно, що їм незручно – адже не можна виправдовуватися тільки переслідуванням екстремістів. Це дуже серйозно б’є по Росії. Тому, цілком можливо, що мінуси від утримання Чийгоза й Умерова в тюрмі перевищили плюси демонстрації своєї позиції.
– Хіба демонстрація позиції не відбулася, коли кримський суд виніс вироки Чийгозу та Умерову?
– Це поширена практика не лише в Росії. В Україні теж були випадки, коли російських терористів ми засуджували, а потім міняли їх на когось іншого. В нас провини, щоправда, були доведені. Росіяни ж використовують фейкові докази. Всі розуміють, що в майбутньому це буде аргументами в міжнародному суді. І всі намагаються якомога більше таких аргументів зібрати.
– Щодо звільнення Чийгоза й Умерова є ще одна версія, яку озвучив заступник голови Державної думи Росії зі справ національностей, колишній кримський чиновник Руслан Бальбек. Він сказав, що з проханням про помилування до Путіна звернувся Муфтій мусульман Криму Еміралі Аблаєв.
– Це нісенітниця абсолютна. Це спроба зіграти в уже зіграну гру, спроба притягнути до цієї справи Муфтіят і підвищити його авторитет в очах кримських татар. Авторитет цей зараз нижче нікуди – через зрадницьку позицію Аблаєва і його заступника. Звісно, він тут ні до чого, але я не здивуюся, якщо випливе якийсь його лист до Путіна нібито із проханням про помилування.
– Розкажіть більше про діяльність вашого центру. Свого часу Крим був для вас місцем для досліджень?
– Починаючи з 2000-х років до лютого 2014 року ми проводили в Криму приблизно два-три місяці щороку. Важливо було бути на місці, зустрічатися з величезною кількістю людей, брати інтерв'ю, проводити фокус-групи, моделювати ситуації. Все це ми робили, так само, як і пропонували якісь рішення. Ми були постійно в контакті як із представництвом автономії, так і з представництвом Меджлісу кримськотатарського народу, Муфтіятом – ще до того, як Еміралі Аблаєв зрадив Україні. Ми завжди вибудовували діалог і часто виступали посередниками, наприклад, між Хізб ут-Тахрір і Муфтіятом.
Разом із тим, ми виступали проти гарячих голів, які були у спецслужбах, керівництві автономії чи в Києві, і виступали проти заборони Хізб ут-Тахрір
– Україні діяльність Хізб ут-Тахрір не заборонена.
– Але вона й не дозволена.
– В Російські Федерації та на територіях, які їй підконтрольні, її діяльність заборонили. Там це таке страшне слово, яким лякають і кримчан, і росіян. Чи справді в Криму так багато представників Хізб ут-Тахрір?
– Ця організація працює тривалий час, центр її у Лондоні. Їхня мета – відновлення Халіфату. Це приблизно те саме, що відновлення Радянського Союзу чи щось подібне. Уявіть, що сто років тому існував Халіфат і є сентименти щодо цього. І є уявлення, що можна його відновити. Але Хізб ут-Тахрір ставить на меті досягнення Халіфату мирними засобами, тобто через пропаганду, переконання, поширення ісламу. Проблема полягає в тому, що, назвавшись Хізб ут-Тахрір, вони перебирають на себе й негативи, які існують щодо цієї організації.
В Росії, яка пройшла доволі складний період репресій щодо будь-яких ісламських організацій, Хізб ут-Тахрір заборонили однією з перших
В Росії, яка пройшла доволі складний період репресій щодо будь-яких ісламських організацій, Хізб ут-Тахрір заборонили однією з перших. Також це пов’язано з тим, що представники Хізб ут-Тахрір часто переходити до інших ісламських організацій, які могли проповідувати насильницькі методи боротьби.
Щодо України теж звучали думки, що організацію треба заборонити. Але в результаті дискусій перемогла думка, що, оскільки ці люди не порушують українського законодавства, то будь-яка спроба загнати їх у підпілля або розпочати проти них репресії – це прямий крок до перетворення цих груп на екстремістські.
– Скільки представників Хізб ут-Тахрір було в Криму до лютого 2014 року? Чи дійсно вони небезпечні для російської влади в Криму?
– Станом на 2012-2013 роки Хізб ут-Тахрір завищувала кількість своїх членів, говорячи про тисячі. За нашими оцінками, людей, які були безпосередньо залучені до діяльності організації, було не більш ніж 300. А з тими, що долучалися до мітингів – приблизно декілька тисяч.
Після російської окупації більша частина цих людей виїхала і зараз перебуває на території (материкової частини – КР) України. Ніяких претензій українська влада до них не має, вони абсолютно законослухняні громадяни. Частина з цих людей займається правозахисною діяльністю, частина – бізнесом. Але якась кількість людей, повязаних із Хізб ут-Тахрір, лишилася в Криму. Але довести причетність до організації майже неможливо, бо там же немає ніяких членських квитків, чи клятв на крові. Довести можна, хіба якщо людина сама скаже.
– Це якщо говорити про справедливий суд?
Росіяни використовують різні методи – прослушки, лінгвістичні експертизи, які нібито доводять, що люди є членами Хізб ут-Тахрір
– Звісно. І тому росіяни використовують різні методи – прослушки, лінгвістичні експертизи, які нібито доводять, що люди є членами Хізб ут-Тахрір. Але мені здається, що все простіше. Зрозуміло, що ця група перебувала під контролем, в тому числі СБУ. Оскільки вони діяли легально, то переважна кількість людей знала, хто є хто. Зрозуміло, що про це знав і Муфтіят. І от питання: або це інформація, отримана від тих СБУшників, які почали працювати на ФСБ, або це інформація від Муфтіяту.
– Чи загрожує Хізб ут-Тахрір російській владі в Криму?
– Ні. Це просто виконання замовлення Муфтіяту, з одного боку. З іншого, це підтримка атмосфери тривоги.
Назовні ж російська влада може сказати, що репресій проти кримських татар немає, а це – репресії щодо сектантської групи, екстремістської організації Хізб ут-Тахрір. До того ж, вона заборонена в низці країн. Це постійне нагадування кримським татарам, що не можна займатися громадською діяльністю, що не санкціонована російською владою. Це нагадування, що з ними можуть розправитися.
(Над текстовою версією матеріалу працювала Катерина Коваленко)
