Французький часопис La Сroix розглядає питання можливого скерування міжнародних миротворців до зони конфлікту на сході України. Американське видання The Washington Post зачіпає питання і коріння українофобії у Росії. Британська газета The Guardian розмірковує над уроками сторіччя російської революції, коли йдеться про ставлення Росії до незалежності України.
Французький часопис La Croix друкує матеріал «Шлях «блакитних шоломів» до України стає довшим». У статті зазначається, що Україна вже давно закликала до створення миротворчих сил під егідою ООН на сході держави. Росія, як пише видання, тривалий час відкидала таку можливість, аж доки у вересні цього року президент Росії Володимир Путін не зробив неочікуваної заяви щодо можливого плану розміщення у зоні бойових дій на Донбасі контингенту миротворців. Росія навіть розповсюдила чернетку подібного плану в ООН із закликами надіслати на схід України сили, які вона називає «місією безпеки» на базі нинішньої місії спостерігачів від ОБСЄ.
Відповідаючи на телефонний дзвінок канцлера Німеччини Анґели Меркель, Володимир Путін тоді заявив про готовність поширити саме у такий спосіб спостережницьку місію ОБСЄ на сході України. Водночас французький часопис ставить запитання щодо реальних перспектив скерування подібної місії на Донбас. Ані Франція, ані Німеччина чи Сполучені Штати не відкинули пропозиції Кремля щодо контингенту миротворців на сході України. Водночас західні партнери відмовились визнавати легітимність влади проросійських бойовиків на утримуваних ними територіях на сході України, як на цьому наполягала Росія у своїх пропозиціях. Росіянам було сказано переробити текст їхніх пропозицій. І саме тут все, як вказує французьке видання, завершилось буквально нічим. Росіяни у жодний спосіб вже не розвивали цієї теми. На додаток, як наголошує часопис, бюджет цієї миротворчої місії ООН в Україні серйозним чином занизив би бюджети всіх миротворчих місій ООН у цілому світі.
La Croix завершує: попри укладення перемир’я між силами українського війська та загонами проросійських бойовиків, ворожість і надалі панує у зоні конфлікту. За даними українських військових, за перші два тижні жовтня 13 українських вояків були поранені, загиблих не було. Втім, як додає французька газета, за інформацією спостерігачів ОБСЄ, від початку поточного року внаслідок війни на Донбасі втрати серед цивільного населення – 71 загиблий і 327 поранених, тобто, жертв конфлікту на 15% більше, порівняно з роком минулим.
«Шлях «блакитних шоломів» до України стає довшим»
Американський часопис The Washington Post публікує статтю «Чому Путін хоче контролювати Україну? Запитайте в Сталіна». У підзаголовку зазначається, що ставлення Росії до України має коріння у революції, а також у штучному голоді, який знищив 13% українців. Автор статті Енн Епплбаум пише, що коли російське військо зі зброєю захопило місцеві органи влади і телевізійні станції у Криму 2014 року, нашвидкуруч організувавши нову «владу» півострова, яка складалась із місцевих злочинців і кримінальних елементів, вперше з 1945 року у Європі силоміць змінили державні кордони. Але для самих росіян у Росії, як наголошує автор, все це виглядало цілком нормальним перебігом подій, беручи до уваги сторіччя українофобії у тій країні.
Коли російське військо зі зброєю захопило місцеві органи влади й телевізійні станції у Криму 2014 року, нашвидкуруч організувавши нову «владу» півострова, вперше з 1945 року в Європі силоміць змінили державні кордониThe Washington Post
Водночас, як пише Енн Епплбаум, потреба контролювати Україну також глибоко сягає історичної пам’яті росіян. Повстання в Україні проти корумпованого проросійського президента та його оточення натиснуло невидиму кнопку паніки, коли картини штурму палацу диктатора неабияк налякали численних російських олігархів та еліту у Кремлі, як можливий сценарій того, що може статися у Росії. На додаток, як пише Епплбаум, у Росії знають, що зробив свого часу Сталін, коли Україна не підкорялась планові колективізації і вимагала більшої автономії. За Голодомором, який винищив мільйони українців, прийшли репресії кінця 30-х років минулого сторіччя, коли планомірно карали смертю представників української творчої та інтелектуальної еліти. План Сталіна був однозначний – зламати український національний рух, забезпечивши, аби Україна ніколи більше не піднялась проти радянської влади.
Американське видання пише, що так само, як і Путін нині, більшовики тоді намагалися якомога сильніше приховати природу їхньої політики в Україні. Але у такий саме спосіб, як і багато років тому, зараз влада у Кремлі сприймає український національний рух як екзистенційну загрозу. Російські лідери знов навіжено подейкують про «втрату» України. Втім, створення образу ворога в особі України та усього українського, як пише Епплбаум, допомагає російському керівництву відволікти увагу свого населення від падіння життєвих стандартів або виправдати привілеї, багатство чи владу керівної еліти Росії. Насамкінець автор зазначає: попри всі паралелі, путінська Росія не є Радянським Союзом, як і сучасна Україна не є Українською РСР. Україна – це суверенна держава з власними лідерами та політиками, своїми мас-медіа та військом. І над усе українці можуть самі писати свою історію і вирішувати свою власну долю.
«Чому Путін хоче контролювати Україну? Чудова стаття Енн Епплбаум»
Поважна британська газета The Guardian публікує статтю «Що Путін має вдіяти з війною в Україні? Повчіться в Леніна». Автор статті – професор історії Гарвардського університету Сергій Плохий пише, що тоді як наближається сота річниця російської революції, Росія мусить звикнути до того, що її сусід – незалежна держава. Плохий пише, що тоді як сторіччя революції стукає у кремлівські двері, російська влада не знає, що робити. Хвиля пострадянських революцій – від грузинської Революції троянд до української Революції гідності, надзвичайно хвилює Москву, бо щось подібне може статися і в Росії.
Плохий пише, що українці повалили всі пам’ятники більшовицькому ватажкові Леніну. Цей процес започаткувала Революція гідності. На думку автора, це було зроблено, бо українці вбачали у Леніні важливий зв’язок не лише з радянським часом, але й з нинішньою Росією, «цей зв’язок треба було відтяти». Проте автор додає, що спадщина Леніна в Україні є доволі складною. Ленін знов спромігся затягти Україну під вплив Москви потому, як було проголошено створення незалежної української держави 1918 року.
Нині, коли Україна і Росія перебувають у стані неоголошеної війни, керівництво обох країн підходить однаково до потреби позбутися спадку комунізму. Втім, керівники Росії та України по-різному дивляться на розвал Російської імперії. Тоді як влада у Києві не відзначатиме сторіччя російської революції 1917 року, в Україні очікуються активні відзначення сторіччя проголошення української незалежності 1918 року. Саме святкуючи сторіччя національної революції, українці наголошують на своїй відмінності від росіян. З іншого боку, як пише автор, спроба Путіна зупинити порив українців до Європи мала на меті мобілізувати російський націоналізм вдома і за кордоном, навіть якщо все це і викликало антиросійські настрої у цілому світі. Свого часу, як підсумовує Плохий, Ленін визнав, що росіяни і українці – це різні народи. Тоді як нині перед Путіним і його оточенням постає виклик прийняти факт реальної незалежності України. Доки цього не станеться, годі сподіватися на реальний мир у регіоні.
«Що Путін має вдіяти з війною в Україні? Повчіться в Леніна»
