Спеціально для Крим.Реалії
Кримські ЗМІ, підконтрольні «владі» республіки, уважно стежать за подіями в Києві. Спотворення українських новин залишається однією з головних задач пропагандистів. Поки жителям півострова та сусідньої Росії розповідають про чергові протести в Києві, кримська «влада» живе безплідними надіями на розвал України зсередини.
Київські акції протесту, організовані екс-губернатором Одеської області Міхеїлом Саакашвілі та іншими політичними силами, надихнули прихильників «Кримнаша». Вони побачили в них чергове підтвердження нібито правильності своїх дій під час окупації. Мовляв, у республіці нехай і ненадійна, але «стабільність», у той час як в Україні «знову майданять». Російська пропаганда відпрацьовувала тезу про те, що українці «проскакали» Крим і частину території Донбасу, розпалили пожежу «громадянської війни» й продовжують руйнувати власну країну. Жителям півострова в черговий раз розповідали байку про те, як Кремль нібито врятував їх від українського «бардаку». Росіян же переконували в тому, що виходити на вулицю з політичними вимогами безглуздо, інакше буде, «як в Україні».
Для «влади» республіки політична криза в Києві є останньою надією на легалізацію «російського» статусу півострова
Таким чином, кремлівський «зомбоящик» відпрацьовував стандартну антиукраїнську програму. Особливість ситуації в тому, що кримська «еліта» повірила в силу Майдану більше, ніж деякі жителі решти України. Для «влади» республіки масштабна політична криза в Києві є останньою надією на легалізацію «російського» статусу півострова. «Голова» Криму Сергій Аксьонов, «спікер» Володимир Константинов та інші співучасники окупації погодилися на пропозиції кремлівських емісарів після того, як їх переконали в швидкому краху України. Ще до захоплення адміністративних будівель «зеленими чоловічками» в політичних колах автономії спеціально розпускали чутки про майбутній розвал країни в результаті Євромайдану. У високих кабінетах на повному серйозі обговорювали варіант втечі екс-президента Віктора Януковича до Харкова чи Донецька з подальшим проголошенням там «нової держави». Далі Янукович мав запросити військову допомогу в Москви для придушення «перевороту» в Києві й відновлення конституційного ладу. Частково таку версію підтвердив сам російський президент Володимир Путін, запитавши у Радфеда дозвіл на введення військ до України в березні 2014 року.
Наступні події розвивалися в іншому ключі. Військово-політичне керівництво Росії, як тепер можна стверджувати, з усіх варіантів агресії проти України вибрало найгірший. Кремль обмежився анексією Криму та гібридною війною на Донбасі. Розрахунок був простим: втрата півострова й «повстання шахтарів» спровокують масштабний хаос, нова влада в Києві загрузне у чварах, країна почне розпадатися на шматки. У Кремлі були впевнені, що європейці, яких цілодобово лякали великою війною, віддадуть Україну на поталу Путіну. У такій ситуації питання Криму здавалося й зовсім дрібницею.
Як наслідок, росіяни «взяли» півострів без належного юридичного прикриття. Республіканській «еліті» пообіцяли, що варто трохи почекати, і яблуко саме впаде до рук: Україна зникне з політичної карти світу або в США та Євросоюзі визнають домагання Москви на українські території. У результаті виявилося, що Путін підставив Аксьонова, Константинова та інших «героїв» анексії. Замість респектабельних російських чиновників і політиків вони стали українськими кримінальниками та колабораціоністами. При цьому у Вашингтоні та Брюсселі навідріз відмовилися визнати півострів частиною Росії.
Коли Путін ніяк не може наважитися на відкрите вторгнення, колабораціоністам залишається сподіватися на розвал України зсередини
На межі 2016-2017 років стало остаточно зрозуміло, що ставка на швидке визнання «Кримнаша» з боку Заходу не спрацювала. Українському суспільству вдалося в критичний момент історії зберегти державність. Росія тимчасово «виграла» Крим, але втратила вплив на всю решту України. І з цього моменту кримська «влада» живе в постійному очікуванні зміни керівництва в Києві, приходу кремлівських маріонеток або колапсу державності. Одним із маркерів, які вказують на такі настрої, є висловлювання «спікера» Константинова. З початку нинішнього року він неодноразово міркував про перспективи легалізації «Кримнаша». Спочатку він стверджував, що президент Петро Порошенко змушений буде втекти з Києва вже цього року. Після прогнозував, що «скоро» в Україні буде нова влада, яка обов'язково збудує «братерські відносини» з путінською Росією. Тобто офіційно відмовиться від Криму, дасть автономію терористичним «республікам» Донбасу і, напевно, спише Константинову його борги перед українськими банками.
«Сенатор» від Криму Ольга Ковідіті пішла ще далі. Буквально наступного дня після виступу прихильників Саакашвілі в Києві вона опублікувала колонку на одному з пропагандистських ресурсів. «Сенатор» вважає, що США намагаються змінити владу в Києві заради переділу енергетичного ринку Європи й втягування Росії у велику війну. Логіки в її «аналізі» немає жодної. З позицією Константинова її об'єднує прогноз про зміну українського керівництва. У ситуації, коли Путін ніяк не може наважитися на відкрите вторгнення, колабораціоністам залишається сподіватися на розвал України зсередини.
Константинов, Ковітіді та інші ставленики Москви не розуміють або не хочуть визнати очевидні факти. Євромайдан, а також подальший добровольчий і волонтерський рух, які й зупинили російських агресорів, стали результатом самоорганізації українського суспільства. Політичний хаос, про який вони говорять, теоретично можливий тільки в тому випадку, якщо «майдан» спробують зібрати лише явні агенти Кремля. У Москви немає організаційних ресурсів для такої операції. І головна причина ‒ анексія Криму, після якої вся проросійська «п'ята колона» опинилася під ударом.
Сергій Стельмах, кримський політоглядач (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
