Поки на російських каналах розповідають про те, як загниває Європа та Америка, як ось-ось настане колапс економіки в Україні, яку загрозу несе ІДІЛ, ситуація в холодильниках у жителів Криму стає все сумнішою. А водночас сумнішає й у них на душі.
Кримчани почувають себе обдуреними. У 2014 році ‒ коли ще були українські ціни ‒ зарплата в 12-15 тисяч здавалася їм величезною. Але ось минуло три роки, і тепер ця зарплата ‒ просто жебрацька. І підвищувати її ніхто не збирається. А ось ціни на все зростають.
Обдуреними себе почувають і росіяни. Їм всунули з помпою «кримнаш» ‒ як символ відродженої імперії, ‒ але виявилося, що імперія зовсім не сильна, особливо в економічному сенсі.
Мітинги проти бідності, які відбулися в жовтні в усій Росії, ‒ це не піар-кампанія Навального, це гнітюча реальність для росіян, життєвий рівень яких упав більше ніж удвічі (за найскромнішими підрахунками) в порівнянні з 2013 роком. На жаль, тепер всі негативні процеси, що відбуваються в Росії, позначаються й на кримчанах.
Днями спілкувалися з родичкою ‒ педагогом з невеликої школи кримського села. Та просто в шоці й гніві. Стимулювальні виплати, якими крихітні оклади вчителів вдавалося вирівнювати до більш-менш стерпного рівня, урізують все більше й більше. Дійшло до того, що їм повідомили, що тепер усі стимулювальні виплати нараховуватимуть тільки зі шкільного фонду економії ‒ а це просто копійки. Навіть більше, всі коефіцієнти на стажеві надбавки й за вчительську категорію стали нараховувати не на все навантаження, а лише на ганебний оклад. Тобто реальна зарплата вчителів не росте, а зменшується. При цьому вимоги все жорсткіші. Каже, що дітьми займатися вже ніколи ‒ тільки й роблять, що пишуть плани та звіти. Але й це ще не найстрашніше. Як їм сказали, з 2018 року в усіх школах Криму вводять подушну оплату. Це російське нововведення поставить сільських вчителів далеко за грань бідності, оскільки наповнюваність сільських шкіл невисока. Та й саме існування сільських шкіл стане проблематичним при такому підході. Але владі це лише на руку ‒ відзвітують про успішну оптимізацію!
Довелося поспілкуватися також з представником однієї з районних адміністрацій Криму. Той теж обурюється. Каже, мовляв, навіщо вони будують ці нові дитсадки, коли на утримання наявних грошей немає?! Бюджети урізують «по саме не можу». Найболючіше питання в місцевих адміністраціях ‒ як звести кінці з кінцями, щоб хоч бюджетникам зарплати виплачувати. Звідси й нескінченні перевірки підприємців і скажені штрафи ‒ треба ж десь гроші брати.
Сумно, що кримські чиновники не вміють заробляти розвитком економіки. Та й куди їм, тут же головний принцип влаштування на керівні посади ‒ кумівський підхід.
Все, що відбувається зараз у Росії мені нагадує останні роки СРСР. Тоді «перебудовна» ейфорія охопила жителів країни, але потім хвиля бідності та злиднів накрила людей. А потім і країна розпалася, зникла з політичної карти світу.
Зарема Сеїтаблаєва, кримчанка, блогер (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
