Українських волонтерів, які допомагали військовим під час анексії Криму, нагородили ‒ троє активістів отримали відзнаки від Військово-морських сил України. Один з пам'ятних знаків отримав син кримського активіста ‒ сам Тімур Шаймарданов зник через два з половиною місяці після анексії півострова. За кілька тижнів до його зникнення за активістом стежили, кажуть друзі. Його дружина з сином вже четвертий рік живуть у Львові. Також нагороджені майор Армії Порятунку та доброволець батальйону «Айдар».
В Одесі командувач Військово-морськими силами України Ігор Воронченко нагородив трьох кримських активістів, які допомагали військовим під час анексії ‒ Павла Довбиша, Руслана Зуєва та Тімура Шаймарданова. Останній зник безвісти наприкінці травня 2014 року й нагороду за нього отримували дружина Ольга та син Марко. Всі вони отримали пам'ятні знаки за «За сприяння військово-морським силам України».
Під час анексії Криму Воронченко був заступником командувача флотом берегової оборони й добре знає, яку роль активісти та волонтери відігравали тоді, в складних і незрозумілих для військових умовах.
«Минуло більше ніж три з половиною роки після початку агресії, але ми в Криму відчули це першими. Коли від нас відвернулися ті, з ким ми разом служили, ті, хто стояв лавою разом з нами й ті, хто зрадив Батьківщину, до нас прийшли наші друзі ‒ цивільні. 18 або 19 березня до мене прийшли Тімур та Артур і сказали: «Ми станемо живим ланцюгом і будемо захищати наш штаб», ‒ згадував командувач. Активісти приносили військовим їжу, воду, постачали інформацією.
«Я сподіваюся, що Тімура ми знайдемо, там є певні кроки, які можна відстежити. І що всі злочини, які творили колишні наші «брати», не залишаться безкарними», ‒ сказав Воронченко.
Нагороджений Тімур Шаймарданов зник 26 травня 2014 року. Друзі та соратники кажуть, що упродовж декількох тижнів перед зникненням Тимур скаржився на стеження. Незабаром після зникнення, телефон активіста кілька разів з'являвся в мобільній мережі, але більше жодної інформації про Тимура не було, каже Ольга Решетилова, координатор «Медійної ініціативи за права людини».
Тімур ‒ один з 18 зниклих безвісти кримчан. Всього за підрахунками української громадської організації «Крим SOS» з 2014 до 2016 року в Криму насильно зникли 43 людини, шість з них згодом були знайдені мертвими.
Нічого не відомо також про Сейрана Зінедінова, який зник через чотири дні після свого друга. Більше того дружина Шаймарданова проходить у кримінальній справі про зникнення Сейрана, яку відкрили в Росії. Про це Ольга сама розповіла Крим.Реалії.
«Російська сторона звинувачує мене у зникненні Сейрана. Він вийшов з моєї машини, де ми з ним спілкувалися про Тимура й про те, що його нібито готові обміняти. Сейрану треба було пройти від моєї машини до будинку 300 метрів. Але додому він не дійшов, більше його не бачили. Росіяни телефонували, звинувачували мене. Сьогодні я боюся за себе й за свого сина», ‒ каже жінка.
Нагороду за батька отримував одинадцятирічний Марко. Уже четвертий рік він ходить до школи у Львові, займається плаванням. Каже, що сумує за рідним Кримом і хотів би повернутися додому.
В Україні кримінальну справу про зникнення Тімура Шаймарданова розслідує прокуратура Автономної республіки Крим і прокуратура Херсонської області.
Кримські активісти приїхали до Одеси зі Львова ‒ саме там навесні-влітку 2014 року оселилася і Ольга з сином, і майор Армії Порятунку Руслан Зуєв. Туди ж, на західну Україну, переїхав жити й Павло Довбиш. Він виїхав з Криму в квітні 2014 року. Потім більше ніж півроку служив добровольцем в «Айдарі».
«Вручення нагороди було трохи несподіваним, тому що минуло вже багато часу. Але дуже приємно, що не забули про те, як допомагала наша група спротиву під час початку окупації державою-агресором Росією. Що б не говорили, навесні 2014 року в Криму діяв український спротив. Зараз спротив теж є, але найбільш ініціативних або заарештували, або їм довелося тікати, або вони зникли безвісти. Як наприклад, Тімур Шаймарданов», ‒ каже Довбиш.
Активіст допускає, що Тімур підтримував зв'язок із засудженим у Росії на 20 років відомим режисером Олегом Сенцовим.
Спецслужби Росії технічно й швидко придушили відкритий спротив у Криму, каже колишній доброволець. Після демобілізації він став волонтером і продовжує допомагати військовим на сході України.
Майор Армії Порятунку Руслан Зуєв до початку анексії допомагав тюрмам, дитячим будинкам та інтернатам. Коли українських військових почали блокувати на їх власних базах, почав допомагати обложеним. Зібравши їжу та одяг для передачі, кожен раз йшов на вилазку як на війну. Не знав чи повернеться.
«Ніколи не знали, який сьогодні буде настрій у російських військових ‒ пропустять за допомогою чи ні, як будуть ставитися до тебе. Заняття було дуже небезпечне, багато друзів після цього зникли. Наше життя назавжди змінилося після анексії ‒ багатьох почали переслідувати, за мною приходили співробітники ФСБ», ‒ згадує Зуєв.
Рішення залишити півострів він ухвалив після обшуків, які відбулися у нього в кінці травня-початку червня 2014 року. Разом з дружиною та дитиною йому вдалося виїхати.
Зуєв був останнім, хто бачив Тімура перед зникненням. Той прийшов порадитися до майора Армії Порятунку.
«Я служитель християнської місії і багато спілкуюся з людьми. Тимур хоч і був мусульманином, але прийшов зі мною в той день порадитися. Він завжди мав дуже пристойний вигляд, носив костюм і краватку. А тут він прийшов у якомусь светрі, спортивних штанях, дуже знервований. Ми говорили години дві, тоді він і сказав, що за ним стежать, що він боїться за своє життя й за свого сина», ‒ згадав Зуєв.
Раніше стало відомо, що у справі про зникнення Шаймарданова правозахисники подали скаргу до Європейського суду з прав людини на обидві держави ‒ і на Україну, і на Росію. Як повідомлялося, скаргу до Страсбурзького суду подали, оскільки кримські силовики відмовляються надавати потерпілій стороні матеріали справи, а українські правоохоронці не проводять слідства.
