Еміне Джеппар: «Коли українці та кримські татари об'єднувалися, вони перемагали Москву»

Що знають про проблеми анексованого Криму на материковій Україні та за кордоном? Як допомогти політв'язням? Що необхідно знати українцям про можливе створення кримськотатарської автономії в складі країни? Про це говоримо в ефірі «Денного шоу» на Радіо Крим.Реалії з першим заступником міністра інформаційної політики України, кримчанкою Еміне Джеппар.

​‒ Еміне, ви виросли в Керчі, там живуть ваші батьки. Чи сумуєте за містом?

‒ Найбільше ‒ від думки, що не можу бути вдома. Батьківська хата, яку будували більше ніж 10 років, камінь за каменем, фундамент, з якого я стрибала в дитинстві, стіни, що зводили роками... Це не тільки біль, але і почуття, яке дозволяє мені, не зважаючи на труднощі, йти вперед. Місія, що об'єднує всіх активних кримчан, ‒ ми маємо боротися за цю землю і повернути Крим.

‒ Коли ви поїхали з Криму? Що відбувалося з вами в березні 2014 року?

‒ У березні, після так званого референдуму, Володимир Притула (керівник проекту Радiо Свобода Крим.Реалії ‒ КР) запросив мене зайнятися проектом Крим.Реалії. Ми взялися за це, шукали офіс, команду. Було складно: тоді нападали на журналістів, обшукували їх, почалася фактична депортація об'єктивних ЗМІ з Криму. Пізніше з'явилося відчуття: гуляєш тими самими вулицями, але відчуваєш, що це вже не твій Крим. Було відчуття, що в тій агресивній шовіністичній дійсності неможливо жити. Ми розуміли, що рано чи пізно постане питання паспорта, тому що було примусове нав'язування російського громадянства. У моєму випадку це було неприйнятним. Ми з чоловіком вирішили, і восени поїхали.

‒ Ви ‒ ініціатор проекту Крим.Реалії «Еліфбе» ‒ це відеоуроки кримськотатарської мови. Як народилася ідея цього проекту? Ви самі говорите кримськотатарською з дитинства?

‒ У нас у родині кримськотатарська була мовою спілкування, з цим було суворо, оскільки середовище було російськомовним, у школі не було можливості вивчати кримськотатарську мову, в Керчі щось і кримських татар особливо не було. Щоправда, це був «кухонний рівень», пізніше я сама читала газети, щоб вивчати літературну кримськотатарську мову. А курси «Еліфбе»... Мені здається, після окупації Криму Україна усвідомила, що кримські татари ‒ не сепаратисти, не якась окрема нація, що вони хочуть бути інтегрованими в загальний український політичний, інформаційний, соціальний, економічний простір. В Україні є запит: більше дізнатися про кримських татар. І мова ‒ це перше, що спадає на думку, коли ми говоримо про ідентичність.

‒ Розкажіть, як ви отримали запрошення до Міністерства інформаційної політики України?

‒ Спочатку йшлося про роботу позаштатним радником. Вже через півроку вдалося запустити практику комунікаційних кампаній, почати боротися з міфами, які активно поширювали в Україні ‒ наприклад, про те, що в Криму живуть сепаратисти. Ми стали говорити не просто про факт окупації, а про громадянський ненасильницький спротив Криму, про те, що є абсолютно конкретні символи цього спротиву ‒ це десятки політв'язнів.

‒ Коли ми говоримо про ненасильницький спротив, не можна не згадати кримчанина Володимира Балуха, який після 2014 року відмовився знімати зі свого будинку український прапор, в результаті його звинуватили в зберіганні боєприпасів і дали 3 роки й 7 місяців колонії. На ваш погляд, чи достатньо робить Україна для звільнення українських політв'язнів, яких утримує Росія?

‒ Мені здається, на це питання складно відповісти, бо все, що стосується Криму, впирається в одну велику стіну під назвою «Російська Федерація». Україна може битися головою об стіну, бажаючи повернути своїх політв'язнів, але все впирається в волю Росії. Так само і з моніторинговою місією: Україна три роки на всіх рівнях ставить питання про необхідність постійного міжнародно-визнаного моніторингу в Криму. Але жодна міжнародна організація заїхати до Криму з моніторингом не може, тому що Росія не хоче цього.

Якщо у нас немає готовності ставити питання обміну, як це робиться в рамках Мінського формату з українцями, яких утримують на Донбасі, то ми розуміємо, що Україна обмежена у своїх діях. При цьому завдання української дипломатії ‒ тримати руку на пульсі, постійно інформувати міжнародну спільноту про те, що Крим ‒ це гетто, репресії, військова база, фейки. Це те, що Україна сьогодні робить. Про політв'язнів важливо говорити, щоб в Україні знали, що є абсолютно конкретні символи спротиву, їх понад 50 осіб, і Балух ‒ один з них. На наших очах це «королівство кривих дзеркал» у Криму зростає, придумує нові кримінальні справи, знаходить людей, яких проводить у цих справах, і це необхідно відстежувати.

‒ Поговоримо про те, що відбувається всередині країни. В одному з ефірів на Крим.Реалії головний редактор онлайн-видання «Українська правда», Севгіль Мусаєва-Боровик прокоментувала інформування українців про створення кримськотатарської автономії. Послухаймо.

‒ Необхідно пояснювати, що ми вкладаємо в термін кримськотатарська автономія. Я з великою повагою ставлюся до Меджлісу, до лідерів кримськотатарського народу, але, тим не менше, цю «домашню роботу» потрібно робити. Коли у людей виникають різночитання, хтось вважає це сепаратизмом... До мене, наприклад, підходили депутати з різних політичних сил і говорили: зараз обговорюється це питання, поясни, що це таке, чи не є це прихований сепаратизм. І тут починаєш проводити лікнеп, який мали проводити лідери Меджлісу. Якщо обговорюється питання кримськотатарської автономії, то воно має бути вивчене до кінця. Мають вислухати позиції всіх сторін.

‒ Еміне, що ви думаєте про це?

‒ Абсолютно підтримую кожне слово Севгіль. Але тут питання не в інформуванні. Щоб розуміти, що таке кримськотатарська автономія, необхідна законодавча база. Треба дочекатися, коли парламент, і, відповідно, коли Меджліс розробить кілька проектів, які визначать зміст цього закону. Які розшифрують, що ж це означає, як система працюватиме, якими механізмами забезпечуватимуть права корінних народів, якими є караїми, кримчаки, кримські татари. Тобто, спочатку треба дочекатися, коли проекти цих законів розроблять.

Коли ми говоримо про кримськотатарську автономію, є три складових. Перше ‒ законопроект про статус кримськотатарського народу, який розробляють. Далі ‒ (законопроект ‒ КР) про статус корінних народів, який дасть загальне розуміння, що це таке. І третє ‒ те, що ініціював президент Порошенко, ‒ перегляд 10 частини Конституції, яка регламентує статус Автономної Республіки Крим і Севастополя. Ось ці три треки, і на кожен з них треба дати не просто бачення, мають бути юридичні терміни, правова рамка, і тільки тоді у нас, як учасників інформування, як і в журналістів, з'явиться можливість доносити до широких мас, а що ж це значить.

Але вже зараз ми говоримо, що це не має ніякого відношення до сепаратизму. Тому що це реалізується в межах міжнародного права, це є природним правом корінного народу, що випливає з Декларації ООН з прав корінних народів, до якої Україна в 2014 році приєдналася. Це не суперечить праву й закону, що є основним.

При цьому ми розуміємо, що Україна була інтегрована в радянську дійсність ‒ а це найпотужніша пропагандистська машина, яка спотворювала абсолютно все ‒ від кіноіндустрії до історії. Кримських татар підносили в історіографії як залишок татаро-монгольського ярма, як народ-ворог, народ-зрадник. І ми розуміємо, що на масовому колективному рівні є ще скріпи, з якими українське суспільство жило, росло, виховувалося. Зараз ми вибудовуємо союз, який є логічним і природним. Наша історія показує: коли українці та кримські татари об'єднувалися, то перемагали. В першу чергу, Москву. Москва дуже була не зацікавлена в подібних союзах, і кілька сотень років здійснювала однакові злочини проти українців і кримських татар: геноцид, спотворення ідентичності, присвоювання історії.

‒ Ви згадали, що в 2014 році відчули, що «це вже не ваш Крим». Зараз соціально-культурний простір Криму та материкової України перестав бути єдиним. Але якщо ми говоримо про те, що Україна має намір домагатися деокупації, реінтеграції півострова, то що, по-вашому, могло б стати певним об'єднувальним стрижнем?

‒ Питання реінтеграції мега-складне. Ми розуміємо, що територіально, політично, Крим «відірваний». Росія вкладає дуже великі фінансові ресурси, щоб створити враження, що Крим ‒ «споконвічно російська земля». Ми розуміємо, що люди, які живуть в окупованому Криму, змушені це робити. Є кілька елементів, які допоможуть зберегти зв'язок. Я впевнена, що стратегічно важливою є освіта, з її допомогою ми можемо зберегти зв'язок з Кримом. І через ЗМІ. Це теж один із чинників ненасильницького спротиву, коли кримчани вибирають українські ЗМІ.

​Спроба роз'єднати материк і Крим дуже активна. Це нормально, що жителі півострова адаптуються до нових умов. Я думаю, що українці мають з розумінням ставитися до того, що кримчани змушені, наприклад, брати паспорти, тому що інакше не можна отримати ні освіти, ні роботи, ні медичного обслуговування. Друге: треба створювати умови, щоб наш громадянин (з анексованого Криму ‒ КР) міг отримати паспорт, свідоцтво про народження, біометричний паспорт. Важливо доброзичливе ставлення на адмінкордоні, а не так, як буває, на жаль, у вигляді хабарів. Все це ‒ прояви того, що є Україна. Починаючи з умовної межі, коли житель Криму перетинає її, і зустрічає прикордонника та митника, до Державної міграційної служби, що видає документи, і до людей, які зустрічають кримчан тут, на материку.