Американський часопис The National Interest пояснює, чому припинення транзиту російського газу територією України може стати проблемою для української економіки. Аналітичний центр Сarnegie Europe звертає увагу на закон Про освіту, що його президент України Петро Порошенко підписав 25 вересня. Польське видання New Eastern Europe розмірковує над належним мандатом для можливої миротворчої місії ООН в Україні.
Американський часопис The National Interest пояснює, чому припинення транзиту російського газу територією України може стати проблемою для української економіки. Автор статті Ніколас Гвоздєв зазначає, що Росія вже неодноразово заявляла про те, що вона збирається припинити використання України як транзитної країни, і – якщо це станеться – в українській економіці може утворитися велика діра, яку західним країнам буде складно заповнити.
Автор вважає, що свого часу і колишня прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, і колишній президент України Віктор Янукович добре усвідомлювали ці ризики, тому намагалися досягти таких угод із Росією, щоб та не вирішила раптом припинити використання України як країни-транзитера. Та ситуація суттєво змінилася після Євромайдану, йдеться у статті.
Гвоздєв звертає увагу на те, що Україна наразі демонструє свою спроможність забезпечувати себе газом, нафтою та вугіллям з неросійських джерел, але ці альтернативи є набагато дорожчими для держави зі слабкою економікою. Україна також могла б підвищити виробництво власної енергетики, але іноземні інвестори не будуть хотіти вкладати гроші, доки не будуть вирішені питання миру на сході України та Криму, зазначає автор.
«Існує також ризик того, що коли Росія припинить використовувати Україну як транзитну країну, поточний конфлікт може посилитися. Цікаво зазначити, що східноукраїнський сепаратизм не з’явився в тих частинах країни, де проходять газогони, але чи може це змінитися після 2019 року?», – розмірковує автор статті.
Віце-президент Європейської комісії з питань Енергетичного союзу Марош Шефчович вважає, що необхідно продовжувати переконувати Росію використовувати транзит територією України, мовиться у статті. Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган вже запевнив президента Росії Володимира Путіна у тому, що будівництво газопроводу «Турецький потік» є для нього пріоритетом, пише Гвоздєв, а канцлер Німеччини Анґела Меркель, попри свою нелюбов до Путіна, намагається захистити енергетичну безпеку своєї країни, що підтверджують інвестиції німецьких компаній у російський газопровід «Північний потік».
2019 рік є важливим, тому що саме тоді очікують появи нових газогонів, а газовий контракт між Україною та Росією закінчиться, пояснює автор.
Аналітичний центр Сarnegie Europe розмірковує над законом «Про освіту», який президент України Петро Порошенко підписав 25 вересня. Автор статті Ґвендолін Сасс зауважує, що «положення про мову, що містяться у законі, роблять його суперечливим як в Україні, так і в сусідніх державах, оскільки вони передбачають, що навчання, починаючи з середньої школи, буде українською мовою».
Автор розповідає про суперечки, пов’язані з законом, та зазначає: якщо реакція Росії була досить передбачуваною, то жорсткі реакції журналістів, аналітиків та політиків із Угорщини, Румунії, Польщі, Болгарії, Греції та Молдови стали несподіванкою.
Наприклад, румунські політики вважають, що вони говорять від імені 150 тисяч румунів та 250 тисяч молдован, які живуть в Україні, зауважує Сасс. Декларація румунського парламенту, яка критикує український закон, навіть містить попередження про те, що Україна не зможе продовжувати європейську інтеграцію, доки вона не поважатиме національні меншини, йдеться у статті. Угорщина також пригрозила припинити підтримку української євроінтеграції, якщо закон ухвалять. У Росії ж засудили закон, мовляв, він порушує права російськомовного населення, і, як зазначає автор, «ключова мета Москви – затьмарити імідж України в Європі як країни, яка не бажає дотримуватися цінностей та норм ЄС».
«Незважаючи на те, що український закон не суперечить законодавству ЄС як такому та не є винятком, порівняно з практикою країн-членів ЄС, він суперечить загальному принципу захисту меншин, закріпленому в міжнародних та європейських конвенціях», – мовиться у статті.
Україна наразі дуже потребує підтримки ЄС у сфері реформ та вирішенні конфлікту з Росією, а подальші загострення відносин із Кремлем можуть негативно відобразитися на цих зусиллях, мовиться у статті. Замість того, щоб брати на себе серйозні політичні ризики, «схвалення двомовності в освіті та громадському житті загалом було би натхненним і прогресивним варіантом вибору українського керівництва – це не виключає зобов’язання учнів та студентів вільно володіти державною мовою поряд з їхньою національною мовою», вважає автор.
Польське видання New Eastern Europe розмірковує над належним мандатом для можливої миротворчої місії ООН в Україні. Автор статті – головний редактор UA: Ukraine Analytica Анна Шелест – зазначає, що у той час, як основна дискусія наразі зосереджена навколо мотивацій Росії, менше уваги приділяють найважливішій темі – який мандат повинна мати миротворча місія ООН для того, щоб вирішити конфлікт.
Вже зрозуміло, що «очікується битва в рамках ООН за кожне слово резолюції та кожен пункт мандату», мовиться у статті. Одна з проблем російської пропозиції – це територія розташування миротворців, вважає автор, адже ця пропозиція не включає кордон України з Росією. Міністерство закордонних справ Росії не вважає за необхідне розташування миротворців на кордоні з Росією, адже вона нібито «не є стороною у конфлікті», мовиться у статті.
На думку автора, місія повинна бути такою, щоб вона не дублювала роботи вже існуючої моніторингової місії ОБСЄ. Більше того, місія повинна включати військовий компонент, щоб їй не погрожували бойовики, і бути «достатньо широкою, щоб включати в себе обидва компоненти – військовий та поліцейський».
Серед початкових цілей, яким має служити мандат, автор перераховує розслідування повідомлень про порушення перемир’я, сприяння звільненню політичних в’язнів, звітування про ситуацію в царині безпеки на прикордонних та інших пунктах пропуску, підтримка заходів зміцнення довіри, забезпечення безперешкодної доставки гуманітарної допомоги, підтримка представництва ОБСЄ тощо.
А вже пізніше, як пояснює Шелест, до функцій місії можна було б додати такі функції, як організація вільних місцевих виборів та технічну підтримку цих виборів, сприяння створенню програми роззброєння, демобілізації та реінтеграції, сприяння закріпленню верховенства права та безпеці громадян, допомога у поверненні внутрішньо переміщених осіб, економічній реконструкції тощо.
Україні важливо розуміти, чого саме вона хоче від миротворчої місії, зауважує Шелест.
