Яким може бути шостий президент України?

Хоча до виборів президента України ще майже два роки, про те, чи збереже Порошенко свою посаду і хто має шанси прийти йому на зміну, в українському суспільстві говорять все більше. Київський політолог Євген Магда у своїй книзі «Шостий. Спогади про майбутнє», представленій днями на Львівському форумі видавців, спробував проаналізувати феномен українського президентства за роки незалежності й зрозуміти, ким може бути і з чим зіткнеться шостий, починаючи з 1991 року, очільник української держави.

– Я розповідаю історію президентства в незалежній Україні. Але я далекий від того, щоб чітко заявляти, хто очолить Україну або в 2019 році, вже після найближчих виборів, або пізніше, якщо Петро Порошенко збереже свою посаду. Ситуація в Україні, з одного боку, досить динамічна, а з іншого – є і стабільні моменти, що визначають вигляд президентства і української політичної системи в цілому, на які, я сподіваюся, звернуть увагу читачі.

Напевно, з огляду на той виклик, з яким зіткнулася Україна на початку 2014 року, було б непогано, якби президент мав повноважень більше. Тобто, умовно кажучи, щоб діяла Конституція 1996 року, якою вона була до всіх наступних перетворень – скасування, відновлення і знову скасування. Однак оскільки повернення до парламентсько-президентської республіки відбулося відразу після Євромайдану і до формального початку російської агресії, я б не очікував посилення президентських повноважень сьогодні. Принаймні сам Петро Порошенко, чинний президент України, сказав у своєму щорічному посланні, що передасть наступнику ті ж повноваження, які отримав сам. Загроза авторитаризму дуже болісно сприймається українським суспільством. І певний баланс повноважень існує. Але є і історичні особливості, звички українських політиків. Склалося так, що практично будь-який президент, незалежно від обсягу його повноважень, так чи інакше, виглядає центром політичного життя, центром ухвалення рішень, причому не тільки в сфері оборони і зовнішньої політики, де сьогодні зосереджені основні конституційні повноваження українського президента.

– Ви сказали, що добре, щоб повноважень у президента було би більше. Навіщо це потрібно?

– Я маю на увазі ситуативне розширення повноважень в умовах російської агресії. Можливо, тоді було б більш ефективним державне управління. Хоча в сфері оборони і без того президентські повноваження досить широкі. Якщо ми хочемо будувати демократичну державу, то повинні враховувати різні погляди на її структуру. Знову ж таки, парламентсько-президентська республіка – найбільш поширена в Європі модель. Тож не дивно, що Україна, декларуючи свій європейський і євроатлантичний вибір, залишається в нинішньому форматі влади.

Безумовно, вплив олігархів в Україні досить серйозний, хоча, на мій погляд, він зменшився за останні роки. Але накладає відбиток і характер нашого політичного життя. Партійна система у нас далека від ідеальної, в країні – понад 300 політичних партій, але при цьому вистачає прогалин в ідеологічному форматі. Можна сказати, що Україна все ще шукає себе. Напевно, ці пошуки триватимуть, але, швидше за все, вже не через розширення або, навпаки, звуження президентських повноважень.

– На ваш погляд, Порошенко – президент одного терміну? Чи виправдалися надії, які покладали українці на нього?

– Я думаю, що Порошенко не втратив шанси повторити політичний «подвиг» Кучми і побути президентом два терміни. Швидше за все, вибори президента України відбудуться навесні 2019 року, як передбачає закон. До речі, жоден український президент, за винятком Януковича, який просто був відсторонений від влади раніше, ніж зміг висунути свою кандидатуру, не відмовлявся від можливості балотуватися на другий термін. Але вдалою ця спроба виявилася тільки у Кучми в 1999 році. Тому можна говорити навіть про силу звички: раз ти президент, то повинен боротися за те, щоб зберегти за собою президентську булаву. Що стосується Порошенка, то у нього, як я вже сказав, шанс зробити це є.

Шостий президент, безсумнівно, прийде, але не обов'язково у 2019 році. Скажу більше: реальні кандидати на роль шостого теж будуть із тих, хто висувався ще за часів Леоніда Кучми, тобто на рубежі ХХ-XXI століть. Це дуже давно, виходячи з динаміки розвитку України. Напевно, це характеризує українську демократію не найкращим чином. Тому що після численних слів, вимовлених під час і відразу після Революції гідності про те, як вона повинна все змінити, нічого особливого не сталося. Багато нових облич в політиці вважали за краще приєднатися до старих політичних проектів або до нових проектів, але з добре знайомим олігархічним душком.

Соціальні ліфти в Україні, в українській політиці не працюють настільки добре, щоб закидати так високо – в президентську «лігу» нових людей. Це пов'язано, зокрема, і з тим, що українські медіа переважно, я говорю насамперед про телебачення, належать олігархам. Там можна досить легко людину як розкрутити, так і навпаки – скинути з політичного п'єдесталу. Тож Україна буде, ймовірно, знову вибирати між представниками старої політичної еліти. З іншого боку, це, напевно, особливість українців, які не тільки не дуже швидко запрягають, але також, як показує практика, не завжди і швидко їздять.

Безумовно, час для появи нового перспективного і популярного політика ще є. У будь-якому випадку в бюлетенях для голосування на майбутніх президентських виборах навряд чи буде менше ніж 20 персоналій, за яких українці зможуть проголосувати. Але якщо говорити про типологію політиків, то в Україні, незважаючи на всі численні дискусії з цього приводу, тип такого собі гетьмана, здатного залізною рукою взяти владу і зробити порядок, якось не прижився. «Справжній полковник» Анатолій Гриценко хоч і присутній в списках претендентів з певними рейтингами, але навряд чи у нього є великі шанси на перемогу. Що стосується представників військової або ветеранської еліти, то, я думаю, і суспільству ще треба якось «переварити» їх, і вони самі повинні пройти шлях трансформації з успішних військових в перспективних політиків. Я не виключаю, наприклад, що сьомий президент України буде з помітним військовим бекграундом. Шостий – навряд чи.